Соціальні інститути і механізм соціального захисту робітника. 2 страница

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли ЗО—40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця, населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом'якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи “запас” на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з іиплатою допомоги у зв'язку з безробіттям з позицій як окремої (особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовується громадські роботи, робить доцільним використання останніх Для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особово небезпечного в період зниження темпів економічного зрос-тання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасівих та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в архівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах тощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживоплетінню, вишиванню.

Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має вою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.

Організація громадських робіт має особливо велике значення я безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. інтисоціальна поведінка молоді деструктивне впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну молодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до громадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати “дні пошуку роботи”, консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку — непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Лекція 3. Праця як основа життєдіяльності та провідний чинник виробництва.

Мета: Визначити основні показники, що характеризують роль і значення поняття “праця”.

План:

1. Поняття і сутність категорії “праця”.

2. Соціально-економічна роль праці в історичному розвитку.

3. Зміст і характер праці.

Перелік літератури: [1-3, 8 ].

Питання:

1. Дайте визначення терміну “праця”.

2. Наведіть класифікацію видів праці.

Праця є найважливішою сферою життєдіяльності людини та провідним чинником матеріального і духовного виробництва, ос­новою економіки загалом. Всі аспекти економічної діяльності так чи інакше пов'язані з працею, інтересами людей, їх взаємовідно­синами, тому без глибоких знань у сфері праці та соціально-трудо­вих відносин неможливо в сучасних умовах успішно вирішувати проблеми в будь-якій галузі діяльності, на всіх рівнях структури суспільства.

Вивчаючи матеріали цієї глави, студенти повинні чітко з'ясу­вати сутність категорії "праця", її соціально-економічні характе­ристики, зрозуміти багатогранну роль праці у розвитку людини і суспільства, зміст, характер і види праці, вияснити особливості еволюції праці як чинника виробництва. Ці питання є теоретико-методологічною основою вивчення економіки праці та соціально-трудових відносин.

3.1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ КАТЕГОРІЇ "ПРАЦЯ"

В найзагальнішому розумінні, праця — це діяльність людини, спрямована на досягнення певного результату. Праця як доцільна і цілеспрямована діяльність людей є неодмінною умовою існуван­ня і розвитку суспільства.

За традиційним (зокрема марксистським) підходом до розгля­ду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обо­в'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці. Нині економічна наука розглядає працю ширше і комплексніше. Зокрема пропонується розглядати щонайменше п'ять елементів процесу праці: предмет праці — річ, дана природою, або предмет, вироблений попередньою працею, чи об'єкт надання послуг, на котрі спрямована трудова діяльність пра­цівника з метою надання їм нових корисних людині властивостей; засіб праці — провідник продуктивної дії людини на предмети і сили природи, те знаряддя, за допомогою якого працівник впли­ває на предмет праці; технологія діяльності — визначений поря­док виробничих процесів, сукупність методів впливу на предмет праці для зміни чи надання йому нових властивостей, форми, місцезнаходження в просторі, взаємного розташування складових блага, що виробляється; організація праці — система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок організації та здійснення процесу праці; сама праця (жива праця) — процес усвідомленого впливу працівника на предмети праці за допомогою засобів праці, техно­логії, організації з метою зміни предметів і сил природи задля за­доволення своїх потреб. У процесі праці люди взаємодіють також і з навколишнім середовищем.

Праця — це процес взаємодії людини і природи, в якому люди­на своєю діяльністю опосередковує, регулює, контролює обмін речовин між собою і природою. Найбільш активна функція у процесі виробництва належить людині як носієві живої праці, і лише діяль­ність людини перетворює предмети природи на предмети і засоби праці, створює технологію й організацію. Праця характеризується усвідомленістю людиною, спрямованістю своїх дій на результат (до того ж суспільно корисний результат) та енергозатратністю (ви­тратами фізичної та розумової енергії на здійснення трудової діяль­ності). Працею людина створює, відтворює, збільшує обсяг по­трібних їй матеріальних та нематеріальних благ.

Праця є матеріальним процесом взаємодії людини з природою та суспільним процесом взаємодії людей у виробничій діяльності. Праця є також і процесом споживання людського капіталу як су­купності фізичних і розумових здібностей людини, що виступає особистісним чинником виробництва. Саме цей чинник виробниц­тва приводить у рух засоби виробництва, створює та вдосконалює техніку і технологію, організовує виробництво та визначає його мету. Поза живою працею, без поєднання з нею матеріальні чин­ники виробництва є лише певним набором речей.

3.2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ПРАЦІ В ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКУ

У процесі історичного, соціально-економічного, науково-технічного розвитку роль особистісного чинника виробництва постійно зростає. Науково-технічний і соціальний прогрес, озброюючи людину могутніми засобами виробництва, не лише не знижує, а й підвищує роль людини, висуваючи нові, значно вищі вимоги до якості робочої сили.

Отже, сутність праці в контексті теоретико-методологічних за­сад економіки праці визначається через сукупність функцій, які вона виконує щодо людини і суспільства як основна сфера життє­діяльності та розвитку людини, необхідна умова життя суспільства і складна форма взаємовідносин людей у процесі виробничої діяль­ності.

Продуктивна праця у сфері матеріального і нематеріального ви­робництва — основа економічного зростання, добробуту населен­ня, розвитку конкретної людини та прогресу суспільства в цілому. Саме це визначає нагальну необхідність створення технічних, організаційних, соціальних, економічних умов для такої праці та забезпечення нормальних збалансованих соціально-трудових від­носини між учасниками виробничого процесу (роботодавцями; пра­цівниками; їх суб'єктами та органами).

Роль та важливість праці в розвитку людини та суспільства про­являється в тому, що в процесі праці створюються не лише матері­альні та духовні цінності, призначені задовольняти потреби людей, але і розвиваються самі працівники, набуваючи нових навичок, роз­криваючи власні здібності, доповнюючи та збагачуючи знання. Творча праця сприяє продукуванню нових ідей, вдосконаленню за­собів праці, появі прогресивних технологій, нової продукції, ма­теріалів, енергії, котрі, в свою чергу, створюють нові потреби. Тоб­то внаслідок трудової діяльності задовольняються потреби людей та відбувається прогрес виробництва, виникають нові потреби та подальше їх задоволення, що надалі впливає на відтворення насе­лення, сприяє підвищенню матеріального та культурного рівня його життя.

Отже, сутність праці полягає в тому, що праця — це процес усві­домленої трудової діяльності людини, який здійснюється заради одержання корисного результату і є, з одного боку, процесом взає­модії людини з засобами, предметами праці у межах певної техно­логії та організації, а, з іншого боку, — процесом суспільної взає­модії між людьми.

Значення праці в житті людини і суспільства виявляється у ба­гатьох різноманітних її функціях. Основні з них такі.

• Праця є основним, природнім, суспільно визнаним, мораль­ним способом задоволення всіх матеріальних і дуже багатьох ду­ховних потреб як окремої людини, так і людства в цілому.

• Праця створює суспільне багатство, пристосовує природні умови для зручності людей, опосередковує, регулює, контролює одержання людиною природних благ.

• Праця формує спільноти людей, суспільство загалом і визна­чає суспільний прогрес. Праця та її результати визнаються суспіль­ством як природна основа соціальної диференціації, вони є серце­виною всіх соціальних відносин.

• Праця та підготовка до неї стає основною рушійною силою розвитку людини. Створюючи та вдосконалюючи матеріальні й духовні блага, людина набуває знань, трудових навичок, вміння ефективно взаємодіяти з іншими людьми. Праця — це визначальна сфера спеціалізації людини в суспільстві.

• В праці і завдяки праці люди пізнають як закони свого роз­витку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкри­ває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, від матері­альних нестатків.

3.3. ЗМІСТ І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

Процес праці є складним соціально-економічним явищем, кот­ре розкривається в двох аспектах.

• 3 одного боку, це процес доцільної діяльності людини, спря­мований на перетворення предметів праці на споживчі вартості. Впливаючи на предмети праці, перетворюючи їх та видозмінюючи для досягнення конкретної мети виробництва, людина витрачає фізичну та нервову енергію. Це визначає фізіологічний аспект про­цесу праці, хоча водночас праця є і матеріальним процесом, вира­жаючи ставлення людей до природи.

• 3 іншого боку, в процесі праці людина не лише цілеспрямо­вано впливає на предмети праці за допомогою засобів праці, а й взає­модіє з іншими людьми, вступаючи в певні суспільні відносини. Тобто в цьому аспекті праця проявляється як суспільне явище.

Праця за своїм змістом є матеріальним процесом ставлен­ня людей до природи, а за характером — суспільним процесом, який виражає взаємовідносини людей у процесі їхньої спільної діяльності. Праця в кожному конкретному випадку набуває пев­ної форми організації та відбиває соціально-економічні особливості найсуттєвіших ознак виробничих відносин.

Розглядаючи поняття "зміст праці", варто зазначити, що зміст праці є складною категорією, котра охоплює комплекс явищ взає­модії людини і природи. Це поняття характеризує взаємодію особистісних і речових чинників процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні для здій­снення трудового процесу вміння та навички. До основних еле­ментів, що характеризують зміст праці, відносять такі категорії як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини; це об'єктивні обставини праці (наприклад, параметри обладнання, півень загальної та професійної культури, методи організації праці, родючість землі тощо), котрі зумовлюють дієздатність працівника та результативність зусиль. Продуктивність праці виражається в її результативності. Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтен­сивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат (фізич­ної та розумової енергії) на одиницю робочого часу, напруженість праці. Людина за певний проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї життєвої сили, енергії, і за­лежно від її обсягу (тобто рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці. Підвищен­ня інтенсивності праці за своїми результатами рівнозначне збіль­шенню тривалості робочого дня.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з погляду внутрішніх властивостей характеризує категорія якості праці, кот­ра визначається рівнем професійної майстерності працівника, його освіченістю, сумлінністю, творчістю, зацікавленістю, комуніка­бельністю тощо.

Складність праці характеризується функціями, котрі викону­ють працівники у виробничому процесі. Чим складніша праця, тим більшої спеціальної професійної підготовки й кращих здібностей працівника вона потребує.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливають фактори виробничого середовища, які характеризує категорія важ­кості праці. Вона визначається рівнем фізичних зусиль та нервової напруги, необхідним для нормального виконання роботи. Фізична важкість праці, як правило, супроводжує роботи невеликої склад­ності (наприклад, пересування вантажу), психічна важкість, навпаки, роботи дуже високої складності й відповідальності (наприк­лад, складні хірургічні операції). Найважчими є роботи, в яких поєднується фізичне й психічне навантаження, в ході яких виникає небезпека для життя (наприклад, робота рятувальників, пожежника т. ш.). Всі зазначені вище категорії відображають різні сторони трудової діяльності людини та зазнають постійних змін під впливом трансформацій у змісті праці, що відбуваються в результаті нау­ково-технічного прогресу.

Розглядаючи категорію "характер праці", варто звернути ува­гу на існування двох поглядів на це поняття. Один полягає в тому, що поняття характеру праці відображає особливості процесу праці, який здійснюється в тих чи інших організаційно-технічних умо­вах (наприклад, ручна чи механізована праця, проста чи складна за характером праця, творча чи рутинна тощо). В цьому випадку поняття "зміст" і "характер" праці накладаються одне на одне, оскільки за їх допомогою виражаються одні й ті самі явища зі сфе­ри взаємодії людини і природи. Саме тому варто звернути увагу на інший погляд, що визначає характер праці як категорію, котра відображає особливості взаємозв'язку людей у процесі їх спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними залежно від їх участі у процесі праці (праця приватна і наймана, індивідуальна і колективна). Взагалі від одностороннього трактування характеру праці потрібно відмовитись, а розглядати це поняття необхідно комплексно — з погляду суспільної форми праці, і як категорію, що формується під впливом особливостей змісту праці за ознака­ми рівня кваліфікації, умов праці, частки фізичної та розумової праці тощо.

Різноманітність характеру і змісту праці знаходить своє відоб­раження у різноманітності видів праці.

Класифікація видів праці здійсню­ється за різними ознаками. Тривалий час розглядаючи види праці, посилалися передусім на К. Маркса, згідно з вченням якого праця, яка створює товар, є одночасно абстрактною та конкретною. Конк­ретна праця — це корисна праця, котра витрачається у певній формі та якісно відрізняється від усіх інших видів праці. Змістом конкретної праці є кількісний і якісний склад трудових функцій (відмінність у професіях, рівні кваліфікації працівників тощо), їх співвідношення і взаємозв'язок у конкретному процесі праці. Ре­зультатом різних видів конкретної праці є різні споживчі вартості (товари та послуги).

Абстрактна праця — це витрати людської енергії, частка затрат суспільної праці безвідносно до тієї конкретної форми, в якій вона здійснюється. Абстрактна праця характеризується соціально-еко­номічним змістом, тобто ступенем і способом затрат робочої сили, а також суспільно-економічними відносинами, в яких здійснюєть­ся процес праці (тривалість робочого дня, оплата праці, вимоги до підготовки працівника тощо). Якщо творцем споживчої вартості є конкретна праця, то творцем вартості виступає абстрактна праця, оскільки однорідність праці робить товари порівнюваними між со­бою.

Видатний російський вчений в галузі економіки праці Б.М. Ген-кін по-іншому підходить до класифікації видів праці. Кожен тру­довий процес він розглядає як поєднання трьох компонент; регла­ментованої (a-праці), новаційної (b-праці) і духовної (g-праці).

Регламентованою (a-працею) називається діяльність, за якої працівник має діяти у чіткій відповідності до заданої технології (інструкції) і не має об'єктивної можливості змінити цю техноло­гію. Типовим прикладом діяльності, в котрій переважає a-праця, є виконання виробничої операції робітником на конвеєрі з регла­ментованим ритмом. Також це може бути і діяльність чиновника, котра зводиться до чіткого й однозначного виконання інструкцій. Тобто а-праця може бути не лише фізичною, але і розумовою.

Новаційною, творчою (b-працею) називається діяльність, за якої працівник зайнятий лише створенням нового в науці, техніці, мистецтві, економіці та ін. сферах. Результатом b-праці є нові ідеї та образи. Переважно творчою є праця винахідників, науковців, лікарів, інженерів, підприємців тощо. Найвищим проявом твор­чості є мистецтво, оскільки у цій сфері діяльності виключається копіювання, продукт є суто індивідуальним, відображаючи осо­бистість автора.

Виділення a-праці та b-праці достатнє для аналізу праці в га­лузях матеріального виробництва. У сферах нематеріальної діяль­ності людини (літературі, мистецтві, філософії та ін.) дедалі біль­шого значення набуває духовна складова діяльності людини.

Духовною (g-працею) називається діяльність, метою якої є вплив на моральні основи людського існування. Така праця може бути як позитивною, спрямованою на нагромадження сил добра, так і негативною, орієнтованою на нагнітання ворожості, нетерпи­мості, жорстокості (зосередження сил зла).

Нарощення виробництва і споживання матеріальних, соціаль­них, інтелектуальних, естетичних і духовних благ можливо забез­печити лише за рахунок:

збільшення обсягів спожитих природних і людських ресурсів;

покращання використання природних і людських ресурсів;

покращання взаємовідносин між людьми.

Результат регламентованої (a-праці) — обсяг продукції — мож­на збільшити лише за рахунок збільшення тривалості або інтен­сивності роботи.

Результат новаційної (b-праці) не залежить безпосередньо від тривалості та інтенсивності роботи. Він визначається передусім творчими здібностями до певного виду діяльності, мотивованістю (активністю) людини та умовами їх реалізації в суспільстві зага­лом і на робочому місці зокрема.

Позитивна духовна (g-праця) створює естетичні й правові умо­ви для зростання продуктивності й покращання відносин між людь­ми. Негативна g-праця веде до деградації людини, природи й су­спільства.

Таким чином, Б.М. Генкін приходить до висновку, що добро­бут і процвітання країни залежить від двох основних чинників: ве­личини творчого та морального потенціалу населення і реалізації цих потенціалів. Тобто основною метою соціально-економічної по­літики має стати збільшення частки розумних і чесних людей та створення умов для їх плідної діяльності. До досягнення цієї мети прагнуть усі розвинені країни, використовуючи для її реалізації такі могутні засоби, як інвестиції в людський капітал (освіту, роз­виток персоналу, якість життя і т. ін.), заохочення інтелектуаль­ної імміграції, активна пропаганда здорового способу життя, куль­тивування високої моральності та ін.1

Будь-яка конкретна праця може бути розглянута за різними групами класифікаційних ознак видів праці (рис. 2.3). За ознака­ми характеру та змісту праці в соціальному аспекті розрізняють такі види праці: наймана та приватна (власника чи орендаря). Соці­альний характер праці знаходить своє відображення і в двох її організаційних формах: індивідуальна та колективна праця. Соці­альний характер праці має прояв і у формуванні способів мотивації праці, згідно з якими розрізняють працю за бажанням, за необхід­ністю та з примусу. Структурний аспект характеру праці формуєть­ся під впливом особливостей змісту праці з погляду ступеня інтелектуалізації та кваліфікаційної складності трудових функцій і виділяє фізичну працю та розумову; репродуктивну і творчу; різного ступеня кваліфікаційної складності, котра визначається складом і кількістю елементів трудової функції, їх різноманітні­стю, новизною, умовами виконання.

Класифікація за ознаками предмета і продукту праці базуєть­ся на професійному, функціональному та галузевому поділі праці. За професійною ознакою виділяється праця наукова, інженерна, управлінська, виробнича, лікарська тощо. За функціональною ознакою види праці поділяються залежно від їх цільового призна­чення, сфери застосування та функціональної ролі в економічно­му циклі господарської діяльності. За цією ознакою розрізняють працю підприємницьку, інноваційну, відтворювальну та комерцій­ну. За галузевою ознакою класифікація видів праці відбувається з урахуванням галузевих особливостей, котрі стосуються лише здійс­нюваних на підприємстві процесів основної діяльності, що дає змо­гу виділити промислову, сільськогосподарську, будівельну, транс­портну, комунікаційну працю та безліч їхніх різновидів.

За засобами та способами праці розрізняється: праця ручна (тех­нічно неозброєна), механізована (технічно озброєна) та автомати­зована (комп'ютеризована); низько -, середньо- та високотехнологічна; з різною мірою залучення людини. Для ідентифікації видів праці за названими критеріями можна встановлювати відповідні кількісні вимірники, враховуючи як ознаки робочого місця, так і характеристики зайнятості працівника.

За умовами праці, характеристиками та рівнем їх сприятливості для людини вирізняють такі види праці: праця стаціонарна та не­стаціонарна; наземна та підземна; важка, середньої важкості та лег­ка, приваблива та неприваблива; вільна та з різним ступенем рег­ламентації.

Фундаментальними закономірностями економічного життя людства є поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і техніки. Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення. Тех­ніка — сукупність засобів праці, що використовуються у виробни­чих цілях та для задоволення особистих потреб людини.

Лекція 4. Соціально-трудові відносини як система.

Мета: ознайомити студента з поняттям соціально-трудових відносин, його сутністю та складовими

План:

1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи.

2. Сторони і суб'єкти соціально-трудових відносин.

3. Предмет соціально-трудових відносин нарізних рівнях.

4. Принципи і типи соціально-трудових відносин.

Перелік літератури: [1, 2, 4, 6 ].

Питання:

1. Дайте визначення терміну “соціальна-трудові відносини”.

2. Наведіть класифікацію СТВ за типами та рівнями.

3. Методи управління СТВ.

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосе­редньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економі­чний прогрес. За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капі­талом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтова­ності економічної системи, досконалість суспільного буття загалом-Наукові теорії, спрямовані на формування справді партнерських, ефективних соціально-трудових відносин і конструктивна практич­на діяльність розвинутих країн у цій галузі стали одним з найваго­міших досягнень світової цивілізації.

Під час вивчення матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб зрозуміти сутність і значення соціально-трудо­вих відносин, ідентифікувати їх сторони і суб'єкти, уяснити зміст предмета соціально-трудових відносин на всіх рівнях, з'ясувати принципи і типи соціально-трудових відносин, сутність поняття висока якість трудового життя як мети і критерію досконалості відносин у сфері праці.

4.1. СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЇХ СИСТЕМИ

Проблема створення нової концепції соціально-трудових відно­син для України має об'єктивні й суб'єктивні причини, які в ре­альному житті тісно переплетені. Об'єктивною базою для розроб­ки положень про соціальне партнерство і тристороннє співробіт­ництво є трансформація нашого суспільно-економічного життя на ринкових засадах, поява нових суб'єктів соціально-трудових відно­син, а також негативні наслідки тривалої економічної кризи. Суб'єктивні причини поширення цієї концепції — прагнення соці­альної злагоди в суспільстві, європейський вибір нашої країни, орієнтація на міжнародні стандарти.

Категорія соціально-трудові відносини, на відміну від категорій виробничі відносини і трудові відносини у їх традиційному ро­зумінні, які пронизані ідеєю класової боротьби, відображає нову соціальну реальність й іншу ідеологію — ідеологію соціальної зла­годи і суспільного розвитку на основі високої ефективності вироб­ництва.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органами, що їх представляють) за участі держави (органів за­конодавчої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого Рівня та якості життя працівників, високої ефективності робо­ти підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективи» ми та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, визначенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскільки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тоб­то це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відно­син. Разом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єк­тивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені на­міри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням вза­ємної залежності.

Поиск по сайту: