Сутність та зміст національної безпеки

Державне регулювання в сфері безпеки

6.1. Сутність та зміст національної безпеки

6.2. Державна система забезпечення національної безпеки

6.3. Нормативно-правові засади забезпечення безпеки

Сутність та зміст національної безпеки

Під національною безпекою відповідно до діючого законодавства розуміють захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам в усіх сферах діяльності при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Термін «національна безпека» фактично є перекладом англійських слів «national security», які в принципі можуть перекладатися і як національна, і як державна безпека. За великим рахунком це справедливо в тому випадку, коли в країні все одержавлене, в тому числі і безпеку. У ринкових умовах ситуація інша, а саме частка держави в економіці і в інших сферах життя людини і суспільства безперервно скорочується. Тому більш правомірно і доцільно використовувати термін «національна безпека», маючи на увазі, що ці терміни не синоніми, а різновеликі поняття: поняття «національна безпека» більш загальне, родове, а «національна безпека» – часткове, видове.

В системі знань про безпеку теорія національної безпеки — це метанаука, яка поєднує прикладні аспекти соціальних, військових, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук з метою дослідження сутності, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості та соціальних спільнот різних рівнів.

Національна безпека має три взаємозалежні рівні (рис. 6.1), об'єктами національної безпеки є: 1) людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи; 2) суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; 3) держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. На кожному рівні виникають загрози національній безпеці, як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Рис. 6.1. Рівні національної безпеки

Предметне поле національної безпеки формує тріада національні цінності – національні інтереси – національні цілі. Основу національної безпеки становлять національні інтереси, засновані на національних цінностях.

Національні цінності – це переконання, моральні настанови, стандарти й більш специфічні норми, що впливають на процес вироблення політики на всіх рівнях (індивідуальному, груповому, організаційному та суспільному) через спрямування та стримування поведінки і дій учасників процесу творення політики, впливаючи на їхнє сприйняття бажаного кінцевого стану (кінцевих цінностей) і прийнятних засобів (інструментальних цінностей) для його досягнення.

Система національних цінностей будь-якої країни не є незмінною, формується у процесі розвитку суспільства й передбачає:

цілісну структуру цінностей (рис. 6.3), що має місце на будь-якому рівні (індивідуальному, суспільному чи державному), де вони жорстко ранжирувані за ієрархічним порядком значущості або, точніше, за приблизним показником деяких цінностей, що мають більшу вагу, ніж інші;

така система, зазвичай, буває відносно стабільною або ж повільно змінюється і здатна впливати на загальний процес вироблення державної політики й на конкретні варіанти вибору рішень у сфері національної безпеки.

Рис. 6.3. Система національних цінностей

Законом України «Про основи національної безпеки України» закріплено, що національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Життєво важливі інтереси – це сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства і держави.

Більшість політологів класифікують національні інтереси згідно з категоріями, а також визначають ступінь їх важливості для того, щоб засвідчити пріоритетність або вагомість щодо даного національного інтересу.

Перша група національних інтересів – життєво важливих, недотримання яких негайно призведе до появи загрози національним інтересам.

Другу групу національних інтересів – важливих, недотримання яких може завдати збиток, що, зрештою, може вплинути на життєво важливі інтереси, становили.

Третя група національних інтересів – периферійні, недотримання яких може завдати збиток, що не може суттєво вплинути на життєво важливі інтереси.

Інтересам властиві специфічні риси, що віддзеркалюють особливості розвитку суспільних відносин усередині соціальних систем різного рівня. У кожному з них утворюються свої підсистеми інтересів, що постійно взаємодіють між собою. Об’єктивний характер виникнення ієрархії таких підсистем формується передусім за рахунок поділу праці у різних сферах життєдіяльності, кожна з яких характеризується своїми інтересами та різноманіттям форм власності. Це є причиною різного рівня життя окремих соціальних груп і, відповідно, їхні специфічні інтереси часто спричиняють виникнення конфліктних ситуацій між державою та суспільством, державою та окремими суспільними групами, державою й особистістю, окремими суспільними групами тощо.

Національні цілі – це конкретні цілі, що держава ставить перед собою заради захисту національних інтересів. Головною метою забезпечення національної безпеки будь-якої країни є створення і підтримка необхідного рівня захищеності життєво важливих інтересів усіх об'єктів безпеки, який би створював сприятливі умови для розвитку особистості, суспільства і держави і виключав небезпеку ослаблення ролі і значення держави як суб'єкта міжнародного права, підриву здатності держави реалізовувати свої національні інтереси.

Національні цілі мають бути чітко зрозумілими, обґрунтованими та правильно визначеними, помірно амбіційними та спроможними використовувати всі наявні ресурси. Вони є найрухомішим елементом тріади.

Залежно від завдань і предмета досліджень основою класифікації цілей міжнародних акторів є різні критерії:

1. З точки зору їх важливості для існування самого міжнародного актора – головні цілі (життєво важливі), важливі, неосновні (другорядні) цілей не пов’язане із самозбереженням актора.

2. За можливістю реалізації – реальні (короткотермінові, середньотермінові, довготермінові та перспективні) та нереальні цілі.

3. На основі просторового поширення – локальні, субрегіональні, регіональні, континентальні, глобальні.

4. За характером суспільних відносини, і, відповідно, взаємодію міжнародних акторів, – військово-політичні, економічні, гуманітарні, соціокультурні тощо.

Якщо національні інтереси віддзеркалюють основні потреби держави, то національні цілі стосуються національних інтересів у ширшому розумінні. Очевидно, що спільне між інтересом і ціллю полягає в тому, що вони віддзеркалюють об’єктивну потребу суспільства; відмінність же в тому, що інтерес усвідомлюється, а ціль передбачає суб’єктивну діяльність за допомогою інструментальних державних механізмів. Тому ціль – це інтерес у дії.

Поиск по сайту: