Нормативно-правові засади забезпечення безпеки

Система нормативно-правового забезпечення національної безпеки являє собою сукупність законів і під законних нормативних актів, які створюють нормативно-правове поле для функціонування системи національної безпеки і виконання нею свого призначення. Експерти відмічають ряд теоретико-методологічних проблем формування нормативно-правової бази з питань забезпечення національної безпеки, серед яких:

відсутність загальновизнаного науково обґрунтованого понятійно-категоріального апарату;

недосконалість теоретико-методологічних засад розроблення доктрин, концепцій, стратегій;

невизначеність ієрархії нормативно-правових актів у сфері забезпечення національної безпеки, пріоритетності під час їх розроблення, затвердження та уточнення;

дискусійний характер їх суті, змісту, структури.

Згідно із Законом України «Про основи національної безпеки» (ст. 2) правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, згаданий та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

Основні норми діяльності державних органів і структур у процесі забезпечення національної безпеки в різних сферах національної безпеки, їх завдання, напрями діяльності, функції та повноваження закріплені відповідними законами: "Про основи національної безпеки України", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про міліцію", "Про внутрішні війська МВС України", "Про Службу безпеки України", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про розвідувальні органі України", "Про державну прикордонну службу України", "Про державний кордон України", "Про державну митну службу України", "Про Збройні Сили України", "Про оборону України", "Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про війська Цивільної оборони України", "Про Цивільну оборону України", "Про надзвичайний стан", "Про правовий режим воєнного стану", "Про дипломатичну службу", "Про прокуратуру". "Про судоустрій України", "Про пожежну безпеку", "Про боротьбу з тероризмом", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про державну таємницю", "Про приватну детективну та охоронну діяльність", Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в сфері національної безпеки.

У ст. 5 Закону України «Про основи національної безпеки» окреслені принципи забезпечення національної безпеки, до яких належать:

1) пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;

2) пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

3) своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

4) чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

5) демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

6) використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

У ст. 6 визначені пріоритети національних інтересів:

гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;

забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Закон України «Про основи національної безпеки» визначає основні функції суб’єктів забезпечення національної безпеки України (ст. 10):

вироблення й періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;

створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

удосконалення її організаційної структури;

комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

підготовка сил та засобів суб’єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних відносинах; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;

оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;

спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

Закон України «Про основи національної безпеки» заклав підвалини стратегічного планування у сфері національної безпеки держави. Відповідно до Закону Стратегія національної безпеки України затверджується Президентом України і є обов’язковим для виконання документом. Це база для розроблення стратегічних документів нижчого рівня з питань національної безпеки: державних програм і проектів, Стратегічного оборонного бюлетеня, стратегічних і мобілізаційних планів, Білих книг, Державного бюджету тощо.

Стратегія національної безпеки України вперше ухвалена у 2007 році, але не стала керівним документом для практичної діяльності органів державної влади, чому завадили їхня зосередженість на досягненні короткострокових політичних і економічних цілей, нехтування потребами стратегічного розвитку суспільства і держави. 8 червня 2012 року затверджено Стратегію національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється».

Ключові завдання політики національної безпеки у внутрішній сфері відповідно до Стратегії – це:

1. Створення сприятливих умов для зміцнення єдності українського суспільства на основі європейських демократичних цінностей.

2. Формування гнучкої та ефективної системи публічних інститутів, спроможних адекватно і оперативно реагувати на зміни безпекової ситуації.

3. Забезпечення економічної безпеки.

4. Зміцнення енергетичної безпеки.

5. Забезпечення продовольчої безпеки.

6. Подолання диспропорцій у соціально-гуманітарній сфері.

7. Створення безпечних умов для життєдіяльності населення.

8. Забезпечення інформаційної безпеки.

[1] ООН, Організація Об'єднаних Націй - міжнародна організація, створена для підтримки і зміцнення міжнародного миру і безпеки, розвитку співробітництва між державами. Рада Безпеки ООН несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки, його рішенням зобов'язані підкорятися всі члени ООН. П'ять постійних членів Ради Безпеки (Російська Федерація, США, Великобританія, Франція, Китай) мають право вето.

ОБСЄ, Організація з безпеки і співробітництва в Європі – найбільша у світі регіональна організація, що займається питаннями безпеки. Вона об'єднує 57 країн, розташованих у Північній Америці, Європі та Центральній Азії.

ЄС, Європе́йський Сою́з – союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. Сьогодні в об'єднання входять 28 європейських держав з населенням понад 507 млн осіб. В ЄС запроваджується єдина валюта – євро. Де-факто столицею Європейського Союзу є Брюссель. ЄС є повноправним членом Організації Об'єднаних Націй, Світової організації торгівлі та має представництва у «Великій Вісімці» та «Великій двадцятці».

ОДКБ, Організація Договору про колективну безпеку - військово-політичний союз, створений кількома державами Євразії (Вірменія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан і Білорусь) на основі Договору про Колективну Безпеку (ДКБ), підписаної 15 травня 1992 року.

ШОС, Шанхайська організація співробітництва - регіональна міжнародна організація, заснована в 2001 році лідерами Китаю, Росії, Казахстану, Таджикистану, Киргизії та Узбекистану. За винятком Узбекистану, решта країн були учасницями «Шанхайської п'ятірки», заснованої в результаті підписання в 1996-1997 рр. між Казахстаном, Киргизією, Китаєм, Росією і Таджикистаном угод про зміцнення довіри у військовій області та про взаємне скорочення збройних сил у районі кордону. ШОС не є військовим блоком, головними завданнями організації проголошені зміцнення стабільності та безпеки на широкому просторі, що об'єднує держави-учасників, боротьба з тероризмом, сепаратизмом, екстремізмом, наркотрафіком, розвиток економічного співробітництва, енергетичного партнерства, наукового та культурного взаємодії.

ТНК, Транснаціональна компанія (корпорація) – компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах, компанія, міжнародний бізнес якої є суттєвим, а також компанія, на закордонні активи якої припадає близько 25-30% їх загального обсягу і яка має філії у двох і більше країнах.

МВФ, Міжнародний валютний фонд був створений в кінці Другої світової війни в рамках зусиль, спрямованих на будівництво нової, більш стабільної міжнародної економічної системи і щоб уникнути дорогих помилок попередніх десятиліть. МВФ є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй і бере участь у роботі Економічної і Соціальної Ради ООН, він діє незалежно і має власний статут, структуру управління та фінанси. Міжнародний валютний фонд: сприяє міжнародному співробітництву у грошово-кредитній сфері; сприяє стабільності валютних курсів і регулює норми і правила у валютній сфері; сприяє створенню багатосторонньої системи розрахунків та усунення валютних обмежень; допомагає своїм членам усувати диспропорції платіжного балансу за рахунок тимчасового надання фінансових коштів.

Поиск по сайту: