Суть та значення грошей в суспільному розвитку

Гроші — специфічній товар, який виконує роль загального еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому ньому виражається вартість усіх інших товарів і встановлюється економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності.

Гроші — це універсальний товар, який є абсолютним еквівалентом для обміну будьякого товару на інший товар.

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. В одній з них — раціоналістичній — зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мінового обороту.

Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці

«Нікомахова етика». Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей.

Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького

економіста Г. Кнаппа. В книзі «Державна теорія грошей» він назвав гроші «продуктом правопорядку», творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого змісту, є «хартальними платіжними засобами», тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою.

Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі

кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці «Грошова теорія» викладає суть цієї концепції: «Сам по собі доларовий білет — річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу.

Аналогічно морські черепашки, які використовувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі».

Отже, раціоналістична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.

Представники іншої концепції — еволюційного походження грошей — вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концепція поширена і в сучасній економічній літературі Заходу, хоч і не пов’язується з подвійним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю.

Представники функціональних концепцій грошей серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, називають такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення товаро-обмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації витрат); невизначеність

господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід’ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з’єднувального ланцюга між сьогоденням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов’язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напряму — з двома останніми.

Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Незважаючи на велику кількість досліджень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині. У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті

грошей.

Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спостережень і визначають їх як «тимчасове вмістилище купівельної сили». При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.

В основу другого підходу — найбільш поширеного серед західних економістів — покладено попередній теоретичний аналіз функцій грошей, на підставі якого визначаються суті і форми грошей. Так, автори популярного підручника «Економікс»

американські професори К. Р. Макконнелл та С. Л. Брю вважають, що гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їх функції, стверджуючи, що гроші — це будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості.

Найчастіше в роботах сучасних західних учених виділяється три функції грошей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Перевага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому положення про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші — це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній — це все, що приймається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об’єднання двох останніх

в одну функцію.

Отже, питання про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.

Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий обмін — деякі надлишки продуктів можна було обміняти. Так з’явилася проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

Отже, проста, випадкова, або одинична, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає інший один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості. Якщо поміняти товари А і В місцями, суть простої форми вартості не зміниться.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться в еквівалентній формі вартості.

Проте, повна, або розгорнута, форма вартості не розв’язує суперечності між споживною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. Їх розв’язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали віді-

гравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях булла худоба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо.

У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента.

Загальна форма вартості — це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться в еквівалентній формі вартості. Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що при ній замість численних еквівалентів з’являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, ґрунтувався на одночасному

використанні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовласництва складовим елементом такої системи стало використання рабів.

Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя.

Раби як загальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства — супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид — худоба, хутро, раби — змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс,

оливкова олія, чай, сіль тощо).

Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до

грошової форми обміну і відповідно — від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості.

Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до

нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий процес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залізом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов’яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні — у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при дрібних платежах у Північній Америці. Срібні гроші широко

вживались на рубежі III і II тис. до н.е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII ст. до н.е.).

Слово «монета» вперше з’явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н.е. В Римі при її храмі (Юнони — Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Довгий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом срібла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії — лише в кінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р. Врешті-решт, саме золото стало

виконувати роль грошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транспортабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото — товар, але як гроші — незвичайний. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця — безпосереднім втіленням суспільної праці. Золото як

гроші, поряд із своєю звичайною споживною вартістю, набуває додаткової споживної вартості, пов’язаної з його унікальними природними властивостями. Ця додаткова споживна вартість полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші — це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані результати.

Основні функції грошей:

1. Гроші як засіб обігу, тобто вони використовуються для оплати товарів та послуг. Вони дозволяють уникнути бартеру.

2. Гроші як міра вартості. Дана функція полягає в тому, що вимірюється вартість товару. Вона має дві особливості: перша — її виконують повноцінні гроші, тому що для того, щоб виміряти вартість, вони повинні володіти власною вартістю, створенною працею; друга — її виконують ідеальні гроші, тобто уявні. Економічна роль грошей полягає в тому, що міра вартості являє собою певний еталон, який представляє скільки праці було затрачено на виробництво цього товару.

3. Гроші як засіб платежу. Дана функція полягає в тому у відносній самостійності їх руху, які визиваються рухом товару. Вона обумовлена продажем товарів в кредит, неоднаковими умовами виробництва і обігу різних товарів, сезонним характером виробництва та збуту.

Гроші виконують функцію засобу платежу при підвищенні боргових зобов’язань, в тому числі при виплаті заробітної плати, а також поза сфери

обігу. При продажі товарів в кредит та взаємному погашенні боргів потреба в обігу грошей зменшується, а під час оплати — збільшується. Звідси виникає формальна можливість виникнення світових фінансових криз, через несплату кредитів.

4. Функція світових грошей. На світовому ринку гроші відходять від національної форми, та виступають в універсальному вигляді. Світові гроші мають три призна-

чення — виступають у формі загального засобу платежу, загального засобу купівлі, суспільного матеріального багатства.

5. Гроші як засіб накопичення. Засіб накопичення — особливий вид активу, який зберігається після продажі товарів та послуг і забезпечує власнику купівельну спроможність в майбутньому. Звичайно будь-який актив може вважатися засобом накопичення, але гроші Володіють найбільшою ліквідністю.

Ліквідний товар — товар, який може використовуватись як засіб платежу (або легко перетворюватись в нього) та має фіксовану номінальну вартість. Гроші по своїй суті володіють досконалою ліквідністю.

Сучасний розвиток суспільства винайшов ефективну форму грошей — трансакційні депозити як засоби обігу, або кредитні гроші.

Кредитні гроші — це найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.

Якщо гроші виникли в V–VI ст. до н.е., то грошова система виникає із появою капіталізму.

Грошова система — це форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні й закріплена в національному законодавстві. До грошової системи належать:

1) грошова одиниця країни. На сьогодні в світі налічується близько 300 найменувань національних грошових одиниць;

2) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, порядок їх випуску й обігу;

3) регламентація безготівкового обігу;

4) порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс;

5) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. У свою чергу металеві системи поділяють на біметалеву та монометалеву.

Біметалева грошова система — це система, за якої за золотом

та сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента. Монометалізм — це грошова система, за якої лише золото є загальним еквівалентом.

Виділяють 4 види золотого монометалізму:

1) золотомонетний стандарт, якому було властиво: обіг золотих монет, виконання золотом усіх функцій грошей, вільне чеканення золотих монет із фіксованим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золото;

2) золотозлитковий стандарт, за якого банкноти розмінювались на золото лише при поданні суми, встановленої законом (12 кг золота, 1700 фунтів, 215000 франків);

3) золотодевізний стандарт — банкноти обмінювались на іноземну валюту (девізи), яка, у свою чергу обмінювалася на золото. (2 і 3 випадки золото зосереджено в руках держави);

4) золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото був скасований в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країни.

Існують такі види грошей повноцінні (золоті або срібні монети), неповноцінні з інших металів, паперові гроші (білети державної скарбниці), кредитні гроші (вексель, чек, банкнота).

Поиск по сайту: