Мстиславове Євангеліє (1115 р.)

Література в Київській Русі була перекладною і власне вітчизняною.

Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто оригінально переробляли.

Історична перекладна література:

1. «Хронографія» першої половини ІХ ст. візантійського хронографаніста Георгія Сінкела;
2. «Хроніка» Георгія Амартола, в якій викладено всесвітню історію від створення світу до 842 р.;
3. Історичні праці патріарха Константинопольського Никифора (758–828);
4. «Історія Іудейської війни» єврейського історика Йосипа Флавія (37–100) та ін.
5. “Повість про Акира Премудрого”;
6. “Хроніка” Іоанна Малали (передавала біблійні перекази, легендарні історії Вавілону, Єгипту, Греції, Риму і Візантії).
7. Повість про “Варлаама і Йосафата”;
8. “Олександрія”, “Індійське царство”, “Троянська війна” та ін.

ЖАНРИ оригінальних творів в Київській Русі:

1. Билинний епос (Х – ХI-XIII ст.): головна тема билин – боротьба з іноземними загарбниками, ідея єдності і величі Русі.

- «Сказання про поширення християнства на Русі»;

Упродовж ХІ – початку ХІІ ст. у Київській Русі сформувався самостійний жанр літератури літописання. Літописи – це не лише історичні, а й літературні твори, сказання, билини, народні перекази, посольські нотатки, легенди.

Центрами літописання виступають Десятина церква, Софіївський собор, Києво-Печерський монастир. Вважається, що в середині ХІ ст. при Софіївському соборі було укладено перший давньоруський літописний звід. У 1078 р. ігумен Никон створює самостійний літописний звід. Никон був автором і редактором основного тексту літопису від 1039–1078 рр. Ще один літописний звід – до 1095 р., пов’язують з діяльністю ігумена Києво-Печерського монастиря Іоанна.

Збереглося близько 1500 літописних списків. Найдавніші з них: Новгородський (ХІІІ–ХІV ст.), Лаврентіївський (1377) та Іпатіївський (ХV ст.).

Іпатіївський список літописів який складається з трьох літописів: «Повісті минулих літ», «Київського» та «Галицько-Волинського».

- “ Повість временних літ ” ченця літописця Нестора (1113 р.). В літописі мова йде про започаткування християнства на Наддніпрянщині апостолом Андрієм Первозванним. До літопису увійшли перекази про заснування Києм, Щеком, Хоривом та їх сестрою Либіддю Києва, про воєнні походи на Царград, про смерть віщого Олега – від коня свого, помсту княгині Ольги древлянам за вбивство Ігоря, про подорож її до Царграда. Крім того літопис Нестора знайомить з важливими подіями церковної історії. Історична заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона, концепцію осмислення давньоруської історії, зробив спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, в системі тодішнього світу, поставив питання про включення її історії у світову, ствердив прогресивну філософську ідею взаємозв’язку і взаємообумовленості історії всіх народів. У творі послідовно проводиться ідея збереження та захисту Руської землі, засуджуються міжкнязівські чвари.

«Повість минулих літ» – зведення з попередніх літописів, різноманітних історичних та літературних творів, пам’яток права. Основна увага приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Містяться відомості про походження і розселення східних слов’ян, утворення Київської держави та її сусідів.

Вітчизняний твір «Слово о полку Ігоревім» створений невідомим автором близько 1187 р. розповідає про один з трагічних епізодів боротьби з кочівниками – невдалий похід проти половців у 1185 р. Новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (1151–1201), його брата і синів. 13 травня 1185 р. Ігор Святославич зазнав нищівної поразки від половецьких ханів Ізи і Кончака, потрапив у полон та незабаром зумів утекти.

Автор твору яскраво змальовує образи князів Ігоря, Романа, Мстислава, Всеволода, Святослава, Ярослава Осмомисла та ін. Вдаючись до української народної символіки, описів Руської землі з її багатими містами та безкрайніми просторами, закликає до єднання. Важливим джерелом для «Слова» стала усна народна творчість – вияв художньої культури русичів.

Одне з найкращих місць «Слова» – плач Ярославни, дружини князя Ігоря, дочки галицького князя Ярослава Осмомисла. Дізнавшись про поразку руського війська і про те, що Ігор потрапив у полон до половців, Ярославна йде на міську стіну і плачучи закликає вітер, Дніпро і Сонце допомогти Ігореві, визволити його з тяжкого й ганебного полону. Образ Ярославни, що є одним з найпоетичніших жіночих образів світового письменства, давно став уособленням любові та відданості.

- Київський (1200 р.) літопис укладений ігуменом Видубицького монастиря у Києві Мойсеєм. Київський літопис складається з щорічних записів, у які вплетені літописні оповідання, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та ін.

Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема Київського літопису – Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі протии іноземних завойовників.

Крім Києва, літописання велося в інших великих містах Русі: Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському та ін.

- Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.;).

2. Філософсько-богословська публіцистика.

- “Слово про закон і благодать” Ілларіона (1037 – 1050 р.).

- “Благання” (Моління) Данила Заточника.

3. Твори е нциклопедичного характеру:

- Ізборник Святослава 1073 – 1076 рр. – це давньоукраїнські збірки енциклопедичного характеру, що містять близько 380 статей релігійного та морального характеру, авторами яких було щонайменше 40 мислителів, зокрема і давньоруських.

Протографом (первісний рукопис, покладений в основу пізніших списків, копій, редакцій) «Ізборника» 1073 р. була книга, замовлена болгарським царем Симеоном на початку X ст. У збірнику містяться твори релігійного змісту 25 авторів. Книга великого формату на 266 сторінок, написана на пергаменті гарним уставним письмом у два стовпці. Текст прикрашено кольоровими заставками – фронтисписами і малюнками на берегах. Тут бачимо символи зодіаку: стрільця, діву, рака, козерога тощо. Привертає увагу вихідна мініатюра, що зображує замовника книги Святослава Ярославича з княгинею та синами. Художнє оформлення книги не поступається Остромировому євангелію і має з ним деякі загальні риси. Хоч Ізборник переписано з болгарського протографу, в ньому трапляються східнослов’янізми, що свідчить про працю місцевих писарів. Книга була написана у Києві в 1073 р. і присвячена князю Святославу Ярославовичу (1027–1076). Тому часто цю книгу позначають назвою «Ізборник Святослава».

«Ізборник» 1076 р. – невеликого формату на 276 аркуші, частину творів, що увійшли до нього, перекладено безпосередньо з грецької мови, але деякі уривки були взяті з раніших київських перекладів, зокрема з «Ізборника» 1073 р.

4. Повчання.

-“Повчання Володимира Мономаха " (турбота про долю Русі, заклик до єдності).

- «Послання» або «Моління» Данила Заточника до князя Ярослава Володимировича. «Моління» (ХІІ – ХІІІ ст.) - одна із перших пам’яток давньоруської літератури, у якій стверджувалась цінність розумної та мудрої людини, незалежно від її соціального походження. У творі автор гостро висловлюється проти бояр і ченців.

5. Житійна (агіографічна)література.

- “Житія Бориса і Гліба”;

- “Житія” княгині Ольги, Володимира Святого.

- житія ченців-подвижників.

“Житіє Феодосія Печерського” (автор - Нестором-літописець)

6. Патерикова література:

Патерики – збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом.

- “ Києво-Печерський патерик” (1215 – 1230 рр.) – збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври. До збірника ввійшли житія святих, повчання, різні оповідання, легенди.

З «Патерика» дізнаємося, хто вступав у монастир, чим займалися в ньому ченці, які Були взаємин і між ними та князем, які були монастирські маєтки, хто ними завідував, які чесноти чернечого життя вважалися найкращими. У ньому також описуються деякі історичні події: про взаємовідносини князів, феодальні міжусобиці, торгівлю Києва з Галичем, Перемишлем, похід руських князів на половців. Головна ідея твору – довести особливу святість Києво-Печерського монастиря, зокрема місця, на якому він заснований, підкреслити його велике значення як осередку давньої культури.

Серед тих, кого прославляв «Патерик», був монах монастиря Агапіт – перший відомий руський лікар, який помер 14 червня 1095 р. З його іменем зв’язують заснування в Києво_Печерському монастирі першої руської лікарні. «Патерик» описує найвдаліші випадки лікування Агапітом. Коли у Чернігові захворів князь Володимир Мономах і лікування викликаного з Києва медика нічого не дало, князь покликав Агапіта, котрий вилікував князя Володимира, але від запропонованих Мономахом коштовностей відмовився У «Патерику» зазначається, що Агапіт лікар лікував не лише заможних людей, зокрема князів, а й простих, незаможних. Він зцілював запалення, шкірні хвороби, широко використовуючи при цьому відвари з трав і коріння.

Відомі імена і світських лікарів Іоанна Смереки, Петра Сиріанина, Февронії. Першою руською жінкою-лікарем була Євпраксія Мстиславівна (1108–1172), внучка Володимира Мономаха, автор трактату «Мазі».

7. Короткі зведення життєвих правил – “Прологи” та такі ж помісячні зведення – “Мінеї”.

Світський характер зведення життєвих правил: (збіники “золотих думок”):

- «Бджола»,

8. Юридична література.

«Руська правда» – збірник законів, складений у XI–XIII ст. на основі звичаєвого права східних слов’ян. Термін «правда» тут означає «закон». Це – перший відомий нам давньоруський юридичний кодекс, основне джерело пізнання суспільного ладу, держави і права Київської Русі. Він вражає розвинутою для свого часу правовою культурою.. Оригінал «Руської правди» не зберігся. До наших днів дійшли численні її списки, складені у ХІ–ХIIІ ст. «Руська правда» в цілому репрезентує право українське. Вона відрізняється лагідністю покарань, не передбачала смертної кари за злочини. В цьому плані право Київської Русі було прогресивнішим порівняно з тогочасним західноєвропейським правом. Вбивство каралося гривнею, частина якої йшла князеві, а частина замість помсти – родині вбитого. Не знала «Руська правда» і тілесних покарань, за винятком кари для холопів за побиття вільної людини. Ця збірка законів князя Ярослава Мудрого та його наступників лягла в основу Литовського статуту і законодавства гетьманської доби.

Поиск по сайту: