Роль освіти, знань і мудрості (софійності) у Київській Русі

У тандемі: держава - церква розвивається освіта і школа, як традиції, принесені із Візантії.

У Х–ХІІ ст. писемність переростає в освіту. Перша літописна згадка про школи на Русі відноситься до 988 р.: з метою підготовки кадрів священнослужителів князі Володимир і Ярослав при церквах у Києві й Новгороді заснували школи. Для дітей знаті, князь Володимир розпорядився збудувати школу поруч з Десятинною церквою. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславі-Залеському, Луцьку, Холмі, Овручі.

У них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості про поетику, а також з географії, історії. Ярослав Мудрий організував школи в Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти було й «навчання книжне», що передбачало вивчення богослов’я, філософії, риторики, граматики. Навчання велося церковно-слов’янською мовою. Проте більшість учнів не навчились більше ніж читати. Письмо і рахування було наступним рівнем навчання. Всю іншу інформацію учні отримували із перекладених візантійських підручників та енциклопедій, освоєння яких супроводжувалось поясненнями вчителя, якщо такий був.

Характерні риси києворускої освіти і науки:

1. Європейська орієнтація, прив'язка до християнських цінностей.

2. Існування шкіл 2-х типів:

а) Школи, при монастирях, де готували церковнослужителів і викладали читання, письмо, спів, богослов'я.

б) Школи вищого типу, для “дітей кращих людей”, давали, крім того, знання з філософії, риторики, граматики. Індивідуальне навчання. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 р. заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу.

Князі, бояри, дружинники, книжники володіли іноземними і древніми мовами.

3. Вживання грецької та латинської мов; перекладацька діяльності освітніх центрів; З словами Климента Смолятича, у ХІІ ст. в Україні-Русі було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою мовою. Галицький князь Ярослав Осмомисл отримав своє прізвисько саме за те, що знав 8 іноземних мов. Більше 5 мов знав Володимир Мономах.

4. Запозичення і творче переосмислення наукових здобутків інших народів;

5. Створення бібліотек при церквах і монастирях (найбільша бібліотека заснована Ярославом Мудрим і знаходилася у Софійському соборі). Було організовано переписування книг. (Книжковий фонд Київської Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів). Переписана від руки, зроблена з пергаменту; багато оформлена книга коштувала дуже дорого – приблизно стільки ж, скільки невеликий маєток або міський будинок. Київську Русь називали «книжною країною». Тут книгу любили і цінували, вважали її «восьмим дивом світу».

Дещо пізніше виникла бібліотека при Києво_Печерському монастирі. До її складу ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею – одним з ченців монастиря, колишнім чернігівським князем, правнуком Ярослава Мудрого.

Бібліотеки стали місцями, де переписували книги. При них виникають скрипторії (книгописні майстерні), де працювали переписувачі. Крім переписців і палітурників, над книгою працювали редактори, перекладачі, художники, майстри, що виготовляли пергамент, ювеліри. Пергамент – матеріал для письма, виготовлений з телячої, овечої чи козячої шкіри.Книги на Русі, як і у всій Європі, були дуже дорогі. Автор приписки до знаменитого «Мстиславового Євангелія» (1115 р.) зауважував, що «ціну цьому Євангелію, один Бог відає». Книга ця написана красивим уставом на 213 листах, початкові літери.

Знані книжники, письменники, проповідники (автори): Лука Жидята (… - 1059 рр.), Яков Мних (… - 1074 р.), письменник і лікар Агапіт Печерський (… - 1095 р.), Іларіон Київський (990 – 1088 рр.), Климент Смолятич (… - 1164 р.), Феодосій Печерський (1009 – 1074 рр.), літописець Никон (?–1088), Нестор, ігумен Видубицького монастиря (?–1123), єпископ Кирило Туровський (1130–1182).

Поціновувачі знань і книги серед князів: Ярослав Володимирович (Мудрий), Святослав Ярославович, Всеволод Ярославович, дочка Анна Ярославна (одружена з французьким королем Генріхом І Капетінгом; її підписи стоять на державних документах Франції), Володимир Мономах.

6. Виокремлення НАУКИ в самостійну галузь духовної культури. (Для розвитку наукових знань дуже вплинули зв'язки з Візантією.)

- Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови, завезені з Болгарії: " Фізіолог " - популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин (складений з античних, біблійних та інших джерел), і " Шестиднев " - опис 6 днів створення світу, відомостей з Біблії в образних формах (укладач Василій Великий).

- Медичні знання. У ХI-XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з числа монахів. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів.

Енциклопедичні знання: підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став " Ізборник " Святослава (1073 р.).

Поиск по сайту: