Образотворче мистецтво у християнській культурі Київської русі (церква та декорування її інтер’єру; іконопис)

АРХІТЕКТУРА. Будівельний матеріал: переходід від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва (застосовувалася цегла – плінфа та камінь). Місцеві буд. матеріали: в Подніпров'ї, Волині - цегла, у Галичі та Володимиро-Суздальській землі - білий камінь.

Сакральна і світська архітектура у Київській Русі:

1. Церква Успіння Богородиці (Десятинна) збудована в Києві князем Володимиром між 989–996 рр. (6 грудня 1240 р. її зруйнували монголо-татари). Це був храм з трьома нефами, розміром приблизно 34,5 м на 45 м. У свій час це був найбільший храм Київської Русі.

2. Софійський собор (споруджений 1017 – 1037 рр. при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Софія Київська або Софійський собор – це головний (митрополичий) храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній.

Софійський собор – найвидатніша архітектурна споруда Русі, що збереглася до нашого часу. Впродовж кількох століть собор був осередком політичного і культурного життя країни.

Собор має вигляд 5-ти нефного храму з 13-банями, що символізують Христа та його 12 апостолів. При храмі у давнину був чоловічий монастир, який заснував київський митрополит Петро Могила.

За розмірами (довжина – 37 м, ширина – 35 м, висота – 29 м) собор перевищував візантійські храми, його мозаїка мала 177 відтінків. До нашого часу собор порівняно добре зберігся, але у зміненому ззовні вигляді. В XVII та XVIII ст. його оновили митрополит Петро Могила і гетьман Іван Мазепа. Останній збудував дзвіницю собору. Рішенням ЮНЕСКО Софія Київська в 1990 р. зарахована до світової культурної спадщини.

У Софійському соборі мозаїки, і фрески виконані за єдиним задумом, у єдиному стилі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Їх палітра нараховує 177 відтінків. Здатність мозаїк мерехтіти у світлі сонячних променів і свічок пояснюється тим, що майстри застосовували такий прийом: мозаїчне кольорове скло вдавлювалося у сиру поверхню штукатурки під різними кутами. Фігури були чудово видно з будь-якої частини приміщення і немовби оживали, рухалися, що справляло і справляє велике враження. Головна мозаїка - велична і сувора фігура Христа-Вседержителя на склепінні центрального купола. Автор виявив глибоке розуміння особливостей монументального живопису: зображення виконане широкими лініями, великими колірними площами. Напевно, найбільш знаменита мозаїчна Богоматір-Оранта. Оранта - зображення Богоматері, яка молиться. Діва Марія, яка підняла у молитовному жесті руки, постає на золотому мерехтливому фоні на склепінні вівтарної апсиди.

Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей - митрополит Ілларіон. Розписи читаються як книга, складаються у три цикли: євангельські, біблійні сюжети і житія святих – заступників княжого роду. Вежі, де розташовуються сходи, якими підіймався князь і його наближені, не є культовим приміщенням, тому їх стіни були прикрашені фресками, написаними на світські побутові теми (“Скоморохи”, “Полювання на ведмедя”, інші).

На стіні під арками хорів містилася велика композиція з зображенням Ярослава, який підносить Христу модель Софійського собору, і всієї княжої сім'ї. До наших днів найкраще зберігся портрет жінок великокняжої сім'ї. Софійський собор доніс до нас єдині у всій Європі зразки світського монументального живопису ХI ст.

3. Золоті ворота – світська камяна будівля.

За правління Ярослава Мудрого привела відбувалась значне збільшення території Києва. Її обнесли величезним земляним валом довжиною 3,5 км, висотою 14 м, товщиною в основі близько 30 м. На ньому знаходилися міцні дубові стіни. З південного боку вал прорізав головний парадний в’їзд до Києва – урочисті Золоті ворота.

Ця велична кам’яна будова, яка вперше згадується в літописі у 1037 р., поєднувала в собі функції оборонної споруди та парадної міської брами. Ворота являли собою прямокутну у плані башту, до якої з обох боків прилягати земляні вали. Висота проїзду сягала 12 м, ширина – 6,4 м. Над проїздом височіла церква Благовіщення, близька за архітектурними особливостями до Троїцької надбрамної церкви Києво_Печерського монастиря. Церква мала позолочений купол. Вірогідно, звідси й назва – Золоті ворота. Зруйновані вони ханом Батиєм в XIII ст. В 1982 р. над руїнами Золотих воріт споруджено павільйон, який відтворює їх в імовірному вигляді.

4. Києво-Печерський монастир (1051 р.).

- Успенський собор Києво-Печерського монастиря, споруджений в 1073–1089 рр. на замовлення Святослава Ярославича. Успенський собор – головна споруда монастиря (Лаври). Знищений 3 листопада 1941 р. під час німецької окупації Києва. В середині собор прикрашали мозаїка, фрески, різьблені, шиферні плити. За даними «Києво-Печерського патерика», у виконанні мозаїк собору з 1084 р. брав участь патріарх українського малярства, відомий давньоруський художник Аліпій (Алімпій – близько 1050–17.08.1114 рр.) – монах Києво_Печерського монастиря.

5. Троїцька надбрамна церква побудована в 1108 р. у Києво_Печерському монастирі.

6. Михайлівський собор (Золотоверхий).

7. Церква Спаса на Бересті (в ній похований засновник Москви – князь Юрій Долгорукий).

8. Церква Василія в Овручі (Житомирщина) побудована в 1190 р., у XIII ст. знищена монголо-татарами, а в XVI ст. зруйнована литовським князем Гедиміном. На її руїнах архітектор В.О.Щусев (1873–1949) в 1904–1911 рр. Збудував нову церкву, яка відтворює її первісні форми з княжих часів.

Важливим елементом інтер’єру храмів Були орнаменти. У Софії Київській вони є на всіх стінах, стовпах собору, віконних арках, мають рослинний характер і нагадують орнамент пишної мініатюри. Серед пам’яток художнього різьблення по каменю, що прикрашали храми й палаци, найбільшу увагу привертають плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу. Особливу мистецьку цінність мають князівські гробниці (мармурова гробниця Ярослава Мудрого, орнаментована різьбленими фігурами).

Роздробленість Київської Русі сприяла зростанню міст, розвитку в них ремесел і торгівлі. У нових центрах розвивається культура, тісно пов'язана з місцевою народною творчістю.

Храми в інших містах часів Київської Русі:

1. Спасо-Преображенський собор у Чернігові. (Характерні риси собору: близькість до західноєвропейського романського стилю - масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

2. Церква Параскеви П'ятниці. Існує припущення, що ця будівля зведена видатним архітектором того часу Петром Милоногом. Він уперше застосував “сходинкові" арки, які набули надалі значного поширення. Петро Милоног також побудував у Києві складну інженерну споруду - кам'яну підпірну стіну під горою, яка розмивалася водами Дніпра. Літописець пише, що кияни дуже любили це місце, де вони “немовби ширяли у повітрі".

З кінця XI ст. у сакральній архітектурі розпочався новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Найпоширенішими стають однокупольні храми. Такого виду споруди будували в усій державі, але найбільше їх вціліло на землях північних князівств. З-поміж багатьох українських однокупольних привертає увагу собор у Володимирі-Волинському, а також П’ятницька церква в Чернігові.

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда.

ІКОНИ – один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі.

Становлення давньоруського іконопису починається з другої половини ХІ ст. – першої половини ХІІ ст. при Києво-Печерському монастирі. У процесі розвитку іконопис набуває національної самобутності і неповторності. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи Аліпія (близько 1050–1114), опис яких зафіксований у Києво-Печерському патерику. Аліпій є автором ікони «Печерської Богородиці» і так званої «Богоматері Великої Панагії».

У тодішньому Києві здобули популярність Пирогощська та Вишгородська ікони. Вишгородська (візантійська ікона початку XII ст., відома на Русі з 1155) дістала назву «Богоматір Милування», – це скорботна мати в тісних обіймах з сином, що пригортається своєю щокою до щоки сина. У 1155 р. князь Андрій Боголюбський, пішовши від батька з Києва у Володимир на Клязмі, взяв із собою прославлену візантійську ікону «Богоматір Милування» і встановив її у Володимирському Успенському соборі (з того часу ікону називають «Володимирською Богоматір’ю»).

Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам – канон. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями. У "Києво-Печерському патерику" описане житіє знаменитого майстра Алімпія (Аліпія) Печерського.

Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха.

Поиск по сайту: