Будівництво Києва за Ярослава Мудрого

Декоративно-прикладне мистецтво. Вироби з дерева, металу, кістки, каменю, глини задовольняли потреби людей, але й прикрашали їх життя. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний орнамент, на відміну від геометричного візантійського.

Ювелірні вироби. Були відомі і застосовувалися чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, художнє литво, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва - техніка перегородчатої емалі. У древніх скарбах знайдені прикраси з зображенням сирен, дерева життя, квіткового орнаменту. Різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, кубки. Роботи давньоруських майстрів славились далеко за межами Київської Русі – в Скандинавії, Болгарії, Візантії.

На Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Особливе місце мало ковальство.

Музика. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. Знамениті фрески вежі Софійського собору у Києві дають зображення музикантів і танцюристів. За цими зображеннями, а також з билин, літописів ми знаємо про музичні інструменти Русі – ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, візантійський канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи нотних записів - самобутня і візантійська.

Серед професіональних музик і акторів важливе місце займали скоморохи_витівники, згадки про яких зустрічаються в літературних пам’ятках з XI ст. Вони мандрували по містах і селах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично_виконавськими жанрами – були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедів, грали на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Скоморохів зображено на широко відомій фресці в Софійському соборі. Фреска зафіксувала оркестр, що складається з семи музикантів.

Напередодні монголо-татарського нашестя Київська Русь розділилася на безліч князівств, незалежних одне від одного. Джерела нараховують 18 великих і біля 30 дрібних державних утворень. Внаслідок відсутності політичної єдності, неповного підпорядкування молодших князів старшим князям не було і військової єдності. У 1240 р. монголо-татарські орди знищили економіку, культуру (згоріли архітектурні памятки, школи, бібліотеки). Занепаду зазнали Переяславська, Київська та Чернігівська землі. У мову проникли окремі слова татар (базар, вежа, черевик, скриня, горище, ковпак, кафтан). Хани Орди звільнили духовенство від данини й оголосили недоторканими його земельні володіння за умови, що митрополити, як і князі, їздитимуть по ярлик в Орду. У монастирях і церквах концентрується культурне життя.

У другій половині ХІІІ ст. політичне й культурне життя переміщається у західне Галицько-Волинське князівство, в Новгород, Псков. Туди зі зруйнованих міст тікали князі, бояри, духовенство, митці, книжники, жителі. Після 1240 р. продовжувачем розвитку культурно-історичної спадщини стає Галицько-Волинське князівство.

Отже, принциповим етапом у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. Традиції Київської Русі продовжуються в наступних століттях.

Основна література:

1. Культура Київської Русі: Лекція 13 // М. В. Кордон. Українська та зарубіжна культура. – 3-є вид. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. — С. 289 – 311.

2. Українська культура княжої доби // Хома Іван Ярославович, Сова Андрій Олегович, Мина Жанна Василівна. Історія української культури: Навчальне видання. – Львів, 2012. – С. 44-80.

3. Філософська думка в культурі Київської Русі // В.С. Горський, К. В. Кислюк. Історія української філософії. – Київ: Либідь, 2004. – С. 30-58.

4. Крупник Л.О. Історія України: формування етносів, нації, державності / Л.О. Крупник. – К.: «Центр учбової літератури», 2009. – 214 сю

Поиск по сайту: