Форми суспільної організації виробництва

До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперування та раціональне розміщення виробництва. В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер, вони потребують удосконалення на базі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, розвитку різних форм власності. Великі спеціалізовані підприємства, комбінати мають свої переваги і недоліки в порівнянні з дрібним бізнесом, який створює їм певне конкурентне середовище.

Процес концентрації промислового виробництва в сучасних умовах вимагає не простого збільшення кількості основних фондів, а докорінної зміни техніки на базі НТП, її зосередження на великих підприємствах.

Під абсолютною концентрацією розуміють будь-яке укрупнення виробництва (або розростання самого підприємства, або об'єднання дрібних підприємств), а під економічною (відносною) концентрацією розуміють ріст питомої ваги крупних підприємств в загальному обсязі виробництва.

Основним критерієм ефективності концентрації в промисловості є максимальне використання факторів виробництва. В кожній галузі концентрація виробництва залежить від конструктивно-технологічних особливостей продукції. Концентрація промислового виробництва здійснюється в трьох основних формах:

1. Концентрація спеціалізованого виробництва, тобто концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах.

2. Концентрація комбінованих виробництв полягає у комбінуванні різнорідних виробництв однієї або декількох галузей промисловості.

3. Збільшення розмірів універсальних підприємств. Концентрація об'єднує виробництва, не пов'язані між собою ні однорідністю і послідовністю технологічних процесів, ні комплексною переробкою сировини. Ця форма є найменш ефективною. Концентрація виробництва розвивається під впливом двох факторів:

• зростання потреби в окремих видах продукції;

• технічного прогресу в промисловості.

Основними перевагами концентрації виробництва є:

1. Можливість впровадження нового прогресивного обладнання.

2. Раціональна організація праці.

3. Більш економне використання матеріалів і палива.

4. Можливість створення потужних наукових-дослідних підрозділів.

Недоліки концентрації:

1. Погіршення управління виробництвом.

2. Значні строки будівництва і освоєння потужностей.

3. Ріст транспортних витрат.

4. Невідповідність розміру підприємств наявним ресурсам.

5. "Стратегічний недолік" (вихід з ладу крупних підприємств може спричинити припинення випуску певного виду продукції).

Основними показниками рівня концентрації в промисловості є розміри підприємства, які визначаються за:

чисельністю працюючих; річним випуском продукції; середньорічною вартістю основних фондів; споживанням електроенергії за рік;

питомою вагою крупних підприємств в загальному випуску продукції всією галуззю.

Для визначення рівня концентрації доцільно використовувати хоча б два показники одночасно.

Галузевий рівень концентрації (П_{гал_конц}) визначається за формулою

, (4.1)

Де: Q_{крупн_гал}, Q_{заг_гал},- відповідно обсяг виробленої за певний період продукції крупними підприємствами і всією галуззю, грн.

Рівень народногосподарської концентрації (П_{н/г конц}) можна обчислити із співвідношення:

, (4.2)

де Q_{крупн н/г}, Q_{заг н/г} відповідно обсяг продукції, виробленої за певний період крупними підприємствами в межах народного господарства, грн.

Критерієм оптимізації розміру підприємства е мінімум суспільних затрат, який визначається:

Пі = Сі +Ті + Ен´Кі, ® min, грн, (4.3)

де П і, - приведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн;

Сі - собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн;

Ті - транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн;

Кі - питомі капіталовкладення при і-му варіанті, грн.

Фактори, що впливають на розміри підприємства, є внутрішні (використовувана техніка і технологія, організація виробництва) та зовнішні (розвиток регіону, його забезпеченість сировиною і трудовими ресурсами, розвиток транспорту і стан доріг тощо).

Комбінування - це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов'язаних між собою в технічному, економічному та організаційному відношеннях.

Характерними ознаками комбінатів є:

• об'єднання різнорідних виробництв;

• пропорційність між ними;

• техніко-економічна та виробнича єдність виробництв;

• єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва.

Основними передумовами розвитку комбінування є високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, розвиток науки і техніки.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. Комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини(є характерним для хімічної і текстильної промисловості, чорної металургії).

2. Комбінування на основі використання відходів виробництва (розповсюджене у деревообробній, харчовій, хімічній промисловості);

3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини (наявність декількох паралельних потоків переробки вихідної сировини, розповсюджене в галузях, що переробляють органічну сировину (нафта, торф, вугілля).

Сучасні комбінати поєднують дві або навіть три форми комбінування.

Рівень комбінування можна охарактеризувати рядом показників:

Спеціалізація - це процес зосередження випуску конструктивно І технологічно однорідної продукції, її окремих частин або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

Основними напрямками спеціалізації в промисловості є:

1. Спеціалізація на випуску певних готових виробів.

2. Виробництво окремих частин продукту.

3. Виділення окремих заводів, цехів, по виконанню окремих

технологічних стадій.

Відповідно до цих напрямків розділяють такі види спецалізації:

• предметна (випускається певний вид продукції кінцевого споживання; може бути однопредметною і багатопредметною);

• подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);

• технологічна (стадійна)(перетворення окремих фаз виробництва або операцій в самостійні виробництва).

Основними передумовами розвитку спеціалізації є стандартизація і уніфікація.

Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції в загальному обсязі виробництва; широтою номенклатури та асортименту продукції, що випускається одним підприємством.

Оптимальність розміру підприємства при розвитку спеціалізації залежить від вибраного критерію. Мінімальним є обсяг виробництва, при якому комплект техніки завантажується повністю. При цьому собівартість продукції має бути найнижчою. Оптимальний розмір визначається шляхом збільшення у кратну кількість разів мінімального розміру.

Під кооперуванням розуміють тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, що сумісно виготовляють кінцевий продукт.

Головна умова кооперування - широка мережа подетально і потехнологічно спеціалізованих та організаційно відособлених виробництв.

Кооперування за галузевим принципом ділиться на:

внутрігалузеве і міжгалузеве;

за територіальним принципом:

на внутрірайонне і міжрайонне.

В залежності від виду спеціалізації розрізняють:

предметне, подетальне і технологічне кооперування.

Показниками рівня кооперування є:

1. Питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, одержаних по кооперованих поставках, в загальному обсязі випуску продукції.

2. Кількість підприємств, що кооперуються з даними підприємствами.

3. Загальний обсяг перевезень по кооперації в натуральному і вартісному виразі.

4. Середній радіус і вартість перевезень деталей, вузлів, напівфабрикатів, що одержуються в порядку кооперування та інших.

Одним із показників економічної ефективності спеціалізації і кооперування е: умовно - річна економія (Е_у-р), яку визначають за формулою:

, (4.5)

де С₁,С₂ - повна собівартість одиниці продукції до і після спеціалізації, грн.;

Т₁,Т₂ - транспортні витрати по доставці одиниці продукції споживачу до і після спеціалізації, грн;

N2 - річний обсяг випуску продукції після спеціалізації в натуральних одиницях по плану.

Оптимальнимє той варіант спеціалізації, при якому досягається мінімум приведених витрат з врахуванням транспортних затрат:

, (4.6)

• Річний економічний ефект (Е_річн) від проведення спеціалізації по вибраному варіанту обчислюється:

(4.7)

де: З₁,З₂ - приведені витрати по порівнювальних варіантах, грн,

N'₂ фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після проведення спеціалізації.

Строк окупності капіталовкладень на проведення спеціалізації можна визначити за формулою:

(4.8)

де К - обсяг капіталовкладень на проведення спеціалізації, грн;

Ф - вартість основних фондів, які вивільняються після проведення спеціалізації і які можуть бути реалізовані, грн.

Економічна ефективність кооперування - це різниця між собівартістю виробу власного виробницта і його ціною з врахуванням транспортних витрат при його" випуску на спеціалізованому підприємстві.

Економія від розширення кооперованих зв'язків(Е_кооп) розраховується за формулою:

де С - повна виробнича собівартість одиниці виробу, що передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;

Ц - гуртова ціна, по якій цей виріб буде поступати із спеціалізованого підприємства, грн;

Т - транспортно-заготівельні витрати в розрахунку на один виріб, грн;

N_кооп - кількість виробів, яку одержують по кооперованих поставках за рік, натуральних одиниць.

Розміщення виробництва є формою територіальної його організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних та адміністративних районах країни.

Принципи розміщення виробництва:

• Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, трудових ресурсів, споживання готової продукції.

• Пропорційне розміщення виробництва по території країни.

• Врахування територіальної спеціалізації.

Основні фактори, які впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об'єднанні в такі групи:

1. Природно-географічні (кількісна і якісна характеристика родовищ корисних копалин, баз сільськогосподарської сировини, енергетичних, водних, лісових ресурсів, кліматичних умов).

2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів в районах, перспективи зміни їх структури).

3. Техніко-економічні (впровадження досягнень науково-технічного прогресу, форми суспільної організації виробництва).

4. Транспортна освоєність району.

5. Економіко-політичні (розвиток економічних зв'язків України з іноземними державами, вихід на міжнародний ринок, розташування виробництва в районах вкладення іноземних інвестицій).

Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинно полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанту.

Оптимальним варіантом розміщення вважається той, який забезпечує - задоволення потреби в даному виді продукції з мінімумом приведених витрат на її виробництво і доставку споживачам. Ці витрати аналітичне можуть бути представленні аналогічно, як для вибору оптимального варіанту спеціалізації.

Не менш суттєву роль при формуванні економічного механіз­му відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) мо­жуть застосовуватись договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.

За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості під­вищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажува­ти обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ре­сурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі еко­номіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть У найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифі­кація поряд з науково-технічним прогресом стала головним на­прямком підприємництва великого капіталу.

Найважливішою рисою підприємства в сучасних умовах го­сподарювання має бути адаптація до змін навколишнього се­редовища. Вибір тієї чи іншої форми функціонування економі­чного механізму підприємства значною мірою залежить також від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти: чи визначити та захопити нову ринкову нішу, чи забезпечити стабільну діяль­ність, чи не звертати увагу на зміну ринкових умов функціону­вання.

На думку провідних фахівців, адаптація можлива при вирі­шенні трьох фундаментальних проблем, що безпосередньо впли­вають на форму економічного механізму підприємства:

1. Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натикається на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.

2. Проблема інжинірингу: створення технічної системи, яка й забезпечила можливість реалізації попереднього рішення, а саме: вибір технології, переформування інформаційної мережі та сим теми контролю.

3. Адміністративна проблема: визначення структур і процедурі які б забезпечували нормальне функціонування підприємства.

Послідовне вирішення цих проблем формує цикл адаптації підприємства. Кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації виходячи з власних особливостей.

Запитання до самоперевірки

1.Розкрийте сутність ВЕМП.

2.Яку роль відіграє мотиваційний механізм розвитку системи ВЕМП?

3.Які умови функціонування ВЕМП?

4.Які форми функціонування ВЕМП?

5.Які проблеми впливають на форму економічного механізму підприємства?

6.Розкрийте сутність, переваги та недоліки форм суспільної організації виробництва.

Поиск по сайту: