ЛЕКЦІЯ № 4. Уявлення про структуру особистості в різних психологічних теоріях. Факторний аналіз у вивченні особистості

Існує ряд психологічних теорій, що описують структуру особистості. Російська і радянська психологічна школа представлена ​​в роботах І.П. Павлова, А. Н. Леонтьєва, Б. Г. Ананьєва, К. К. Платонова та ін

У радянській психології склалася традиція розрізнення індивіда й особистості. Найбільше в напрямку цього розрізнення зробили два радянські психолога - Б. Г. Ананьєв і А. Н. Леонтьєв. При певних розбіжностей в розумінні особистості і при загальних розбіжностях або підходах ці автори визначали природу і властивості індивіда і проводили лінію відмінності (демаркаційну лінію) в одному і тому ж місці. Індивід, на їхню думку, є істота природна, біологічна, що володіє як уродженими, так і прижиттєво сформованими властивостями. Особистість - соціально сформоване якість.

Людина, на думку А. Н. Леонтьєва, як природна істота є індивід, що володіє тією чи іншою фізичною конституцією, типом нервової діяльності, темпераментом, динамічними силами біологічних потреб, афективної та іншими рисами, які в ході онтогенетичного розвитку частиною розгортаються, а частиною придушуються. Однак, на його думку, не зміни цих вроджених властивостей породжують його особу.

Характеризуючи людину як індивіда, Б. Г. Ананьєв писав, що є підстави для виділення двох основних класів індивідуальних властивостей:

1) віково-статевих;

2) індивідуально-типових.

У перший клас входять:

1) вікові властивості, які розгортаються в процесі становлення індивіда (стадії онтогенетичної еволюції) та статевої диморфізм, інтенсивність якого відповідає онтогенетическим стадіям;

2) конституціональні особливості (статура і біохімічна індивідуальність), нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної геометрії великих півкуль (симетрії - асиметрії, функціонування парних рецепторів і ефекторів). Визначаючи зазначені властивості як первинні, а психофізичні функції і органічні потреби - як вторинні, названі автори відзначають, що у темпераменті й задатках відбувається вища інтеграція всіх цих властивостей, а також що онтогенетична еволюція, здійснювана за певною філогенетичної програмою, є формою розвитку властивостей індивіда. Визначаючи відміну особистості від індивіда, А. Н. Леонтьєв писав, що особистість, як і індивід, є продукт інтеграції процесів, що здійснюють відносини суб'єкта. Як фундаментального відмінності особистості він називав специфічні для людини суспільні відносини, в які він вступає у своїй предметній діяльності.

Для Б. Г. Ананьєва вихідним моментом структурно-динамічних властивостей особистості є її статус у суспільстві, де складається і формується ця особистість. На основі цього статусу формуються системи «громадських функцій-ролей» і «цілей і ціннісних орієнтацій».

Виділення в людині біологічного і соціального почалося саме по собі правомірно і до світу природи, і до соціальної спільності. А. Н. Леонтьєв вважає, що особистість є відносно пізній продукт суспільно-історичного і онтогенетичного розвитку людини.

У поглядах на особистість і фактори її розвитку вітчизняні вчені мало чим відрізняються, хоча у кожного існує своя точка зору як на процеси і чинники розвитку, так і на структуру особистості. Хоча при певному аналізі всі вони можуть бути зведені до погляду К. К. Платонова на структуру особистості.

У західних теоріях особистості зриму роль відіграють теорії З. Фрейда, К. Юнга, Е. Берна. Розроблену З. Фрейдом психоаналітичну теорію особистості можна віднести до типу психодинамічних, що охоплюють усе життя людини і використовуються для опису його як особистості, внутрішніх психологічних властивостей індивіда, в першу чергу його потреб і мотивів. Він вважав, що те, що насправді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально їм усвідомлюється.

Аналітична психологія К. Юнга розглядає поведінку особистості у взаєминах з оточуючими, тобто соціальну сторону його поведінки.

У теорії Е. Берна панує трансакційний аналіз.

Основною проблемою психоаналізу, розглянутого З. Фрейдом, є проблема мотивації. Подібно тому як образ і дія - суть реалій, що виконують життєві функції в системі відносин індивіда і світу, а не усередині замкнутого в самому собі рефлексуючого свідомості, однією з головних реалій є мотив.

У психічного життя З. Фрейд виділяє три рівні: несвідоме, підсвідоме і свідоме. Джерелом інстинктивного заряду, що додає мотиваційну силу людському поводженню (як у його моторних, так і в розумових формах), є несвідоме. Воно насичене сексуальною енергією (Фрейд позначає її терміном "лібідо"). Ця сфера закрита від свідомості в силу заборон, що накладаються суспільством.

З. Фрейд займався проблемами неврозів, розробив психоаналізу - психотерапевтичний метод лікування неврозів, заснований на техніці вільних асоціацій і аналізі помилкових дій і сновидінь як засобів проникнення в несвідоме. Він вивчав психологічні аспекти розвитку сексуальності, в яких виділив ряд стадій. З. Фрейд висунув психологічну теорію будови психічного апарату як енергетичної системи, в основі динаміки якої лежить зв'язок між свідомістю і несвідомими потягами - вчення про психічні структурах особистості (я і воно). Розширюючи сферу застосування психоаналізу, З. Фрейд намагався поширити його на сферу соціальної психології і на різні області і форми колективного неврозу.

Структура особистості розуміється З. Фрейдом як складається з я й воно. Фрейд вважає, що рушійною силою розвитку психіки є енергія несвідомого, психосексуального потягу.

До фрейдистской школі належить А. Адлер, який став засновником індивідуальної психології, де рушійною силою розвитку психіки є комплекс неповноцінності, в результаті подолання якого здійснюється розвиток психіки. Представники неофрейдизму кілька відходять від біологізаторство З. Фрейда, наближаючись до антропологічного психологізму і екзистенціалізму. Розробляючи цілісну концепцію розвитку особистості, Е. Фромм наприклад намагався з'ясувати механізм взаємодії психологічних і соціальних факторів у процесі її формування. Зв'язок між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства, на думку Е. Фромма, має соціальний характер, у формуванні якого особлива роль належить страху. Страх пригнічує і витісняє у несвідоме риси, несумісні з панівними в суспільстві нормами. Типи соціального характеру збігаються з різними історичними типами самовідчуження людини (накопичуваним, експлуататорським, рецептивних, пасивним, ринковими). Різні форми соціальної патології зв'язуються з відчуженням.

Західні психологічні теорії, таким чином, схиляються до домінування в процесі розвитку особистості біологічних факторів.

Поиск по сайту: