Адміністративний менеджмент в різних ділових культурах та цивілізаціях: вплив національних традицій, культури та менталітету

Сучасна організаційна культура українських підприємств, а точніше практично цілковита її відсутність, не передбачає орієнтації на створення сприятливих умов для перспективної діяльності, а спрямована на задоволення поточних потреб. На практиці, як правило, відбувається таке: можливості ринкової економіки використовують з метою швидкого нагромадження, використання і розбазарювання цінностей і благ. Це завдає величезних збитків потенціалу і перспективам довгострокового розвитку підприємства.

Організаційна культура (ОК) — це явище, що існувало завжди, але увагу йому стали приділяти на певному етапі розвитку підприємств і персоналу, який працює у великих організаціях. ОК складається з комплексу взаємопов’язаних факторів (досвід минулий та нинішній, структурні та соціально-психологічні, національно-культурні характеристики, а також погляди, цілі, потреби та цінності людей, що працюють в організації). Елементи організаційної культури розглядалися в різних розділах. Наприклад, при характеристиці моделей середовища, сутності стратегій, а також ресурсних і функціональних стратегій, організаційних структур тощо. Тепер розглянемо деякі аспекти ОК, що є важливим для реалізації стратегічних планів, проектів і програм.

Останніми роками в менеджменті велика увага приділяється категорії «цінностей, що поділяються». До них відносять основні філософські ідеї та положення, що прийняті в тому чи іншому підприємстві й становлять основу ОК. Цінності визначають напрямок та умови (неписані норми, неформальні стандарти поведінки, прийняті всіма) діяльності працівників конкретного підприємства, які дають змогу кожній особі та підприємству загалом досягти успіху.

Цінності, формуються, як правило, на неформальній основі, а поширюються, наприклад, через усне спілкування — у формі історій, міфів, легенд і метафор. Цінності, що поділяються, формуються кожним підприємством індивідуально.

Ще одна проблема — наявність так званих «субкультур» у межах великих організацій (наприклад, субкультури у наукових, збутових, виробничих та ін. підрозділах). Окремі групи можуть мати різні культурні орієнтації, тобто готовність відстоювати свої інтереси та переконання перед іншими. «Єдина культура» організації складається під впливом і на основі взаємопроникнення цих субкультурУ стратегічному управлінні зростають вимоги до менеджерів будь-якого рангу, оскільки «здоров’я» підприємства формується через об’єднання духовних і матеріальних цінностей, причому треба забезпечувати їхню ефективну взаємодію у довгостроковій перспективі.

Це можливо лише за умови формування керівника-стратега, котрий має стратегічне мислення. Велике значення мають якості керівника-стратега, який здатний зрозумітипроблеми та можливості розвитку, а потім перевести заходи щодо розв’язання проблеми та реалізації можливостей у плани, які можна адресувати іншим фахівцям фірми для виконання. Такий процес (у спрощеному вигляді) й означає стратегічне управління.

На нашій планеті існувало й існує величезна кількість різноманітних народів, націй і етносів. Основи їх закладалися ще з найдавніших часів. У кожного окремо взятого народу з плином часу складаються свої, в якомусь відношенні схожі, а в якомусь абсолютно різні, погляди на природу, світ, місце людини в цьому світі, свої соціальні норми, правила поведінки, духовно-культурні цінності. Внаслідок усього цього зароджуються звичаї, ритуали, театральні вистави, твори культури і мистецтва, елементи яких властиві тільки певним народам, а значить, вони є характерними рисами, за допомогою яких ми поділяємо в своєму поданні та розумінні один народ від іншого. Протягом всієї історії зародження і розвитку людського суспільства люди контактували між собою. Дані контакти могли бути різного характеру і породжувати собою різноманіття наслідків. Одна взаємозв'язок між народами могла підтримуватися тільки з одного боку. Вивченням національного характеру і, зокрема, особливостей національного сприйняття навколишнього світу займається етнопсихологія - розділ соціальної психології

Національний характер - сукупність найбільш стійких для даної національної спільноти особливостей емоційно-чуттєвого сприйняття навколишнього світу і форм реакцій на нього. Висловлюючись в емоціях, почуттях, настроях, національний характер виявляється в національному темпераменті. Елементи національного характеру закладалися на ранніх, докласових етапах розвитку суспільства. Вони служили найважливішим способом стихійного, емпіричного, буденного відображення навколишньої дійсності. На наступних етапах історичного розвитку на національний характер впливає політична система суспільства, проте його ціннісно-смислове ядро залишається сталою, хоча і коректується політичним життям, режимом, системою в цілому. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і суперечностей ті чи інші риси національного характеру можуть виходити на передній план, детермімуючи політичну поведінку людей. Прийнято вважати, що національний характер - складовий елемент і одночасно основа психологічного складу нації і національної психології в цілому. Однак саме взаємозалежних і взаємообумовлених сукупність і емоційних, і раціональних елементів складає психологічний склад нації чи національний характер, який проявляється і заломлюється в національній культурі, способі мислення і дій, стереотипах поведінки, обумовлюючи специфічність кожної нації, її відмінність від інших.

Поиск по сайту: