Формування ринкового середовища в Україні

Процес реформування національної економіки України зазнає, хоч повільно, кардинальних об'єктивно необхідних змін. Від колишньої адміністративно-командної системи Україна успадкувала монополію державної власності, а з нею - і недосконалу багатогалузеву структуру господарства.

Проте різкий злам адміністративно-командної системи не супроводжувався достатніми реальними економічними перетвореннями ринкового типу. За даними Європейського банку реконструкції та розвитку індекс реформ в Україні у 1997 р. становив 0,57, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи - 0,73. Він швидко зростав у 1994 та 1995 pp., проте відтоді майже не змінився. В результаті економіка України перебуває у занедбаному стані. Про це свідчить порівняльний аналіз 14 показників умов господарювання країн з економічною свободою й України, проведений Н.П.Тарнавською та P.M.Пушкарем на підставі різних джерел (табл. 2.2)1.

Таблиця 2.2. Порівняння умов господарювання країн з економічною свободою і України

Особливо відстає розвиток інституційного середовища, орієнтованого на ринок. Економічне зростання гальмує також низька якість та надійність уже створених інституцій. У жодній зі сфер економічної діяльності немає завершеного системного законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства, громіздке регулювання бізнесової діяльності підривають ділову активність та заважають розвиткові підприємництва. Брак забезпечення прав власності та недостатнє вміння захищати контракти, довільне трактування законодавчих норм державними посадовими особами створили високий ступінь невпевненості, збільшили витрати на підприємництво в Україні та створили додаткові бар'єри для входження на ринок нових приватних фірм, що значно обмежує конкуренцію.

За роки реформ в Україні не вдалося створити дієздатної системи державного керування ринковими перетвореннями. Роль урядових структур в економічному житті країни є все ще значною. Ринкова економіка складається, головно, з трьох елементів: підприємств, ринків та інституцій, що дають змогу ринкам ефективно функціонувати. Державне необгрунтоване втручання у ці сфери створює серйозні перешкоди для розвитку сприятливого бізнесового клімату.

Втручання уряду простежується у видатках державного споживання (у відсотках до ВВП). Крім того, ці видатки спрямовують переважно на дотації у такі традиційно важливі сектори економіки, як енергетика, сільське господарство, важка та оборонна промисловості. Відсутність реструктуризації цих галузей, підтримання існуючих монополій та неефективної структури цін продовжують чинити сильний тиск на бюджет країни.

Надмірна роль уряду супроводжується утриманням великого бюрократичного державного апарату, який доволі часто втручається в економічне життя, використовуючи стиль керівництва, методи та традиції, успадковані від адміністративної системи. В результаті утворилася, за переконанням президента України Л.Кучми, глибока суперечність між ринковими відносинами і системою керування, яка є найсерйознішим гальмом соціально-економічного прогресу.

Формальні процеси приватизації не забезпечили формування відповідального господаря. На початку 1998 р. форму власності змінили 56,3 тис. об'єктів, у тому числі 14,9 тис. об'єктів (26,5 %) загальнодержавної та 41,3 тис. (73,5%) - комунальної власності. Проте глибокої структуризації відносин власності не відбулось. До колективної форми власності перейшло 47,9 тис. об'єктів (85,1 %) від загальної кількості роздержавлених, об'єктами приватної власності стали лише 8,3 тис. (14,9 %).

Водночас брак коштів у підприємствах призвів до різкого зниження впроваджень у виробництво результатів наукових розробок та заходів з оновлення виробництва.

Відсутність повноцінних правових та організаційних механізмів реалізації переваг приватної власності зумовила поширення так званої неформальної приватизації. Псевдовласники — керівники підприємств колективної власності, а також колективних сільгосппідприємств (КСП) практично володіють колективним майном та використовують його для власного збагачення. Саме цей тип керівників перетворився у найкон-сервативнішу силу суспільства, що блокує подальшу приватизацію та проведення економічних реформ. Змінити ситуацію допоможе гарантування захисту прав власності та контрактів через механізм банкрутства і виконання закладних операцій.

Важкий тягар податків, який сам по собі стримує розвиток виробництва, його оновлення та оздоровлення, економічний саморозвиток та самозростання, супроводжуються глибокими деформаційними процесами, зокрема, високим рівнем тінізації української економіки, її корумпованістю та економічною злочинністю, зростанням бартеризації господарських зв'язків та позабанківського грошового обігу. Безперечно, податкову систему потрібно спростити, вона повинна охоплювати широку базу з обмеженою кількістю пільг та помірними і єдиними ставками. Це забезпечить виконання підприємницькими структурами та приватними особами своїх податкових зобов'язань.

Наявність великого бюрократичного апарату, його корумпованість зумовили повільне реформування бюджетної системи, яка є важливим чинником інфляційних процесів. Хронічна дефіцитність державних фінансів, ручний спосіб їхнього розподілу, постійне невиконання державою своїх фінансових зобов'язань, а також численні пільги свідчать про економічну неефективність бюджетної системи.

Для ліквідації загальних деформацій потрібно створити просту та прозору регуляторну систему дохідної та видаткової частин державного і місцевих бюджетів. За невиконання показників прийнятих бюджетів відповідальні працівники повинні суворо відповідати.

Посилена державна опіка банківської системи стала причиною того, що банки не накопичили відповідних кредитних ресурсів, не є активними суб'єктами інвестиційного процесу. Статистичні дані свідчать, що банківський капітал України становить усього 4,9% від ВВП. У країнах Центральної та Східної Європи його розмір сягає в середньому 40%. У Польщі, наприклад, банківські депозити на особу становили наприкінці 1999 р. 1300 дол. США, в Україні трохи більше 50 дол. США. Переважна більшість комерційних банків України функціонує сьогодні за рахунок спекуляцій на валютному ринку.

Недоліки у проведенні економічних реформ є головними чинниками нестійкості стабілізаційних процесів та формування самодостатніх механізмів економічного саморозвитку і зростання.

Резюме

Менеджери повинні добре розуміти середовище, у якому вони працюють і конкурують. Загальне середовище складається з економічних, технологічних, політико-правових, соціокультурних та міжнародних умов. Робоче середовище охоплює конкурентів, споживачів, постачальників, регулювальні органи та стратегічних партнерів.

Внутрішнє середовище складається з власників організації, ради директорів, персоналу, фізичного середовища та культури. Власниками є ті люди, які мають права власності на організацію. Рада директорів, яку обирають акціонери, наглядає за вищою ланкою менеджерів фірми. Окремі працівники, а також їхні профспілки є іншою важливою частиною внутрішнього середовища. Фізичне середовище - ще одна складова внутрішнього середовища - дуже різне в різних організаціях.

Етичне і соціальне середовище менеджменту теж дуже важливі. Розуміння відмінностей між етичною та неетичною поведінкою, як і усвідомлення особливого характеру етики менеджера, може визначати ефективність ухвалення рішень. Розуміння значення, а також аргументів за і проти соціальної відповідальності може допомогти менеджеру враховувати як формальні, так і неформальні умови соціальної відповідальності.

Значною є також роль міжнародного середовища менеджменту. Сучасні тенденції зумовили зростаючу глобалізацію ринків, галузей та компаній. Організації, які прагнуть розширити свою міжнародну економічну діяльність, можуть вибирати поміж експортом, ліцензуванням, стратегічним партнерством та прямими інвестиціями. Поєднання регулювання міжнародної торгівлі, наявності міжнародних економічних інтеграційних об'єднань та національної культури визначає контекст міжнародного менеджменту.

Культура організації - це поєднання цінностей, які дають змогу зрозуміти, що обстоює організація, як вона провадить свою діяльність, що вважає пріоритетним. Культура є дуже важливою складовою успіху організації. її визначають такі чинники, як особа засновника фірми, символи, лозунги, принципи, бувальщина, герої, традиції, успіх та врахування досвіду. Культурою можна керувати, однак змінити її дуже важко.

Поиск по сайту: