Курсова робота

З дисципліни:

«економіка підприємства»

На тему:

Планування відтворення основних фондів та їх вартісна оцінка

Виконала:

Студентка 2 курсу д.н.ф.

Групи ТО-52 мс

Олексієнко Юлія

Керівник:доц.

Бовш Л.А.

Київ 2013

Зміст

1.Основні виробничі фонди. Сутність, склад, класифікація і структура фондів.

2.Відтворення основних фондів.

3.Економічна сутність основних фондів.

4.Оцінка основних фондів.

Основні виробничі фонди. Сутність, склад і структура фондів

Одне з найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва на підприємствах є забезпеченість їх основними фондами у необхідному кількості та асортименті і більше повне їх використання.

Майже всі великі підприємства зараз у стані кризи у зв'язку зі сформованою тенденцією до зменшення обсягу своєї продукції. Це значно збільшує перемінні статті витрат і до підвищенню собівартості продукції і на, відповідно, зниження конкурентоспроможності підприємства над ринком. З цією пов'язаний нестачу коштів, залишених у розпорядженні підприємства. Насамперед, це на стані основних виробничих фондів підприємств.

Основні виробничі фонди беруть участь у процесі виробництва та є головною основою концепцію діяльності будь-якого підприємства. Вони уявляють собою найбільш дорогу частину коштів виробництва та обслуговують велика кількість виробничих циклів у протягом тривалого часу, тому їхній стан ефективне використання безпосередньо впливає на кінцеві результати господарську діяльність підприємств.

Однією з головних завдань кожного сучасного підприємства є збільшення ефективності і забезпечення якості громадського виробництва, і навіть значне збільшення віддачі капітальних вкладень і основних фондів, є матеріальну базу виробництва та найважливішої складовою продуктивних сил країни загалом. Слід зазначити, основні фонди, беручи участь у процесі виробництва тривалий час, поступово зношуються і переносять свою вартість частинами наизготовляемую продукцію, що їх роботи й послуги, зберігаючи у своїй натуральну форму. Ця особливість робить необхідним вивчення основних фондів підприємства з метою їхнього максимально ефективне використання.

Мета цієї роботи є підставою висвітлення питань економічної сутності основних виробничих фондів, їх класифікації і методів їх оцінки, розгляд основних методик аналізу ефективність використання основних виробничих фондів. Відповідно до конкретною метою було поставлено і вирішені такі:

досліджувати основні фонди й їх роль діяльності підприємства;

з'ясувати шляху поліпшення використання основних виробничих фондів для підприємства;

сформулювати висновки та рекомендації по виконану роботу.

Маючи чітке уявлення про кожен елементі основних фондів в виробничому процесі, про їх фізичному і моральному знос, про чинниках, які впливають використання основних фондів, можна виявити методи, з яких підвищується ефективність використання основних фондів наукових і виробничих потужностей підприємства, забезпечує зниження витрат виробництва та, звісно, зростання продуктивність праці.

Основні фонди промислового підприємства (об'єднання) є сукупністьматериально-вещественних цінностей, створених громадським працею, довго що у процесі виробництва, у незмінною натуральному вигляді і які переносять свою вартість на виготовлену продукцію частинами у міру зношеності.

Основні фонди заведено поділяти на великі групи: основні виробничі фонди й основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди підприємства - це кошти праці, які беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи у своїй свою натуральну форму, які вартість переноситься на виготовлений продукт частинами в міру їхнього зносу. До них належать промислові споруди і споруди, силове і виробниче устаткування, передавальні устрою, різні види виробничого транспорту, інвентар виробничий і Київський господарський, нематеріальні активи (патенти і ноу-хау), внутрішньогосподарські дороги, земельні ділянки тощо., тобто основні фонди, функціонуючі у сфері виробництва та безпосередньо чи опосередковано що у створенні продукції підприємства. Інакше кажучи, основні виробничі фонди - частину коштів виробництва, яка багаторазово бере участь у виробничому процесі, переносить свою вартість на готовий продукт частинами у міру зношеності, зберігає свою натуральну форму протягом усього терміну служби.

Основні невиробничі фонди - це підпорядковані підприємств довго існуючі об'єкти невиробничого призначення, ні прямо, ні побічно які беруть у створенні продукції підприємства, а використовувані у невиробничій сфері (в житлово-комунальне господарство, торгівлі, громадському харчуванні, охороні здоров'я тощо.).

Виробнича структура основних фондів і його динаміка є показниками технічного рівня підприємства міста і мають вплив на ефективність витрат за основні фонди. Що у складі основних фондів частка знарядь праці і: машин, устаткування, приладів, тобто що більше активна частина основних фондів, то більше вписувалося продукції можна виготовити за кожен карбованець основних фондів (у випадку).

Питома вага активній частині ОПФ у загальному обсягу окреслюється ставлення середньорічний величини активній частиніОПФ до середньорічний величиніОПФ,исчисленной разом з усіх груп основних фондів. Для перекладу цього стосунки в відсотки його потрібно помножити на 100.

На структуру основних фондів підприємств впливають такі чинники:

1) Галузь виробництва, до якої належить підприємство. Наприклад, робочі машини та устаткування займають найбільша питома вага у складі основних виробничих фондів підприємств таких галузей, як машинобудування (36%), легкої промисловості (40%).

2) Рівень концентрації, спеціалізації і кооперування виробництва. Що цей рівень, тим більша ступінь його механізації і більше питому вагу у складі основних фондів робочих машин і устаткування.

3) Географічне розміщення підприємств і кліматичні умови. Від цього залежить тип (отже, і вартість) будинків та споруд.

4) Загальний рівень індустріального розвитку і технічного оснащення промисловості. З підвищенням цього рівня складі основних виробничих фондів підприємств зростає питому вагу найактивнішої частини основних фондів - робочих машин і устаткування - і знижується питому вагу будинків, тобто пасивної частини основних фондів.

Відповідно до існуючої класифікації основні фонди промисловості за складом залежно від цільового призначення і виконуваних функцій поділяються ми такі види:

- будинку,

- споруди,

- передавальні устрою,

- машини та устаткування, зокрема:

- силові

- робочі

- вимірювальні і регулюючі предмети

- обчислювальної техніки

- інші

- транспортні засоби,

- інструменти,

- виробничий інвентар та приналежності,

- інші основні фонди (робочий худобу, багаторічні насадження).

Кожна група складається з безлічі різноманітних коштів праці. Серед опитаної будинку виділяють три підгрупи: виробничі будинку, невиробничі будівлі і житло. Споруди діляться на підземні, нафтові газові свердловини, гірничі виробки. Допередаточним пристроям відносять трубопроводи й водопроводи. Силові машини це турбіни, електродвигуни. Робітники машини та устаткування поділяються залежно від галузей використання. Інструменти і інвентар враховуються у складі основних фондів в тому разі, якщо вони служать довше року й стоять більше 1 млн. крб.(коли менш ніж - це вже малоцінні ібистроизнашивающиеся предмети і входять у склад оборотних фондів).

Будинок і споруди виробничого призначення, передавальні устрою, машини та устаткування, транспортні засоби формують основні фонди виробничого призначення.

Співвідношення окремих груп основних фондів в обсязі є видову (виробничу) структуру основних фондів. Залежно від особистої участі в виробничому процесі виробничі основні фонди поділяються на: активні (обслуговують вирішальні ділянки виробництва та характеризують виробничі можливості підприємства) і пасивні (будинку, споруди, інвентар, щоб забезпечити нормальне функціонування активних елементів основних фондів).

Здебільшого, маса виробничих основних фондів у промисловості зосереджена активною частиною.

Видова структура основних фондів різна в галузях промисловості. Наприклад, частка будинків на загальної вартості основних фондів найбільша у харчовій промисловості (44%), споруд - у паливнійпромишленности(17%), передатних пристроїв - в електроенергетиці (32%), машин і устаткування - на підприємствах машинобудівного комплексу (45% і більше).

Склад і структура основних фондів залежить від особливостей спеціалізації галузі, технологій і організації виробництва, технічної оснащеності.

Оскільки натурально-речовий склад основних фондів підприємства дуже різноманітний, для їх обліку, аналізу та планування використовують різні ознаки класифікації.

Класифікація основних фондів підприємства

За характером використання виділяють основні виробничі та невиробничі фонди:

1. Основні виробничі фонди основного виду діяльності підприємства.

2. Основні виробничі фонди інших галузей, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією товарів (виробництвом продукції або наданням послуг), але виконують окремі підсобно-допоміжні та обслуговуючі функції (в торговельних підприємствах до них відносять основні фонди таких сфер матеріального виробництва, як транспорт, будівництво, виробництво, побутове обслуговування, інформаційно-обчислювальне обслуговування тощо).

3. Невиробничі основні фонди, використання яких пов'язане з діяльністю, що відноситься до галузей невиробничої сфери (житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, освіта, культура, охорона здоров'я, відпочинок та туризм, соціальне забезпечення тощо).

На відміну від основних виробничих фондів, які обслуговують господарську діяльність підприємства, створюють умови для її успішного здійснення, наявність у торговельного підприємства невиробничих основних фондів призначена для вирішення соціальних завдань: створення належних умов для проживання та відпочинку робітників підприємства та членів їх сімей, підтримки стабільності трудового колективу, покращення умов праиі та морального клімату.

Оскільки в торговельних підприємствах переважають жінки та молодь, рішення цих питань актуальне та злободенне.

За цільовим призначенням виділяють: будівлі та споруди, машини, обладнання, транспортні засоби, інвентар, інструменти.

1. Будинки—архітектурно-будівельні об'єкти, що забезпечують умови праці працівників торгівлі, зберігання, сортування та підготовку товару до продажу, продаж товарів, надання торговельних послуг населенню.

2. Споруди—інженерно-будівельні об'єкти, потрібні для здійснення виробничих та торгово-технологічних процесів.

3. Передавальні засоби, за допомогою яких здійснюється передача енергії, тепла, а також рідких та газоподібних речовин.

4. Машини та устаткування, до яких належать силові машини, робочі механізми та устаткування, торговельні автомати, механічне устаткування, підйомно-транспортне устаткування; контрольно-касові апарати, вимірювальні прилади, апарати та устаткування для виготовлення і продажу безалкогольних напоїв, фасувально-пакувальне устаткування, інше торгово-технологічне устаткування, теплове устаткування.

5. Механізований інструмент, немеханізовані засоби праці та закріплені до машин інструменти.

6. Виробничий інвентар та приладдя, предмети виробничого призначення; устаткування з охорони пращ, ємності для зберігання рідких та сипучих товарів тощо.

7. Транспортні засоби пересування, призначені для переміщення людей та вантажу.

8. Господарський інвентар— предмети конторського та господарського призначення.

9. Багаторічні насадження.

Залежно від участі у виробничому процесі розрізняють пасивні та активні основні фонди:

1. Пасивна частина—будівлі, споруди та інші елементи основних фондів, які безпосередньо не впливають на предмети праці, але створюють матеріально-речові умови для господарської діяльності підприємства.

2. Активна частина—машини, обладнання, інструменти та інші елементи основних фондів, які використовуються для безпосереднього впливу на предмети праці.

У галузях виробничої сфери вирішальну роль має стан та технічний рівень активної частини основних фондів. Він визначає можливість підприємства щодо збільшення виробничих потужностей та виробничої програми, рівень продуктивності пращ основного виробничого персоналу. Це вимагає першорядної уваги до збільшення питомої ваги активної частини основних фондів у їх загальному обсязі.

Для торговельних підприємств велике значення мають розміри, стан та місцезнаходження пасивної частини основних фондів—торгових та складських приміщень. Вони визначають імідж підприємства, обсяги товарообігу та його товарного забезпечення (зберігання товарних запасів), інтенсивність потоків покупців, й, відповідно, рівень продуктивності праці робітників торговельного підприємства.

Стан активної частини основних фондів визначає рівень продуктивності пращ тільки окремих категорій робітників, які виконують виробничі функції—фасувальників, вантажників, наладчиків. Для інших категорій персоналу активна частина основних фондів забезпечує належні умови праці, підвищує комфортність та якість обслуговування покупців.

Залежно від форм власності розрізняють власні основні та орендовані основні фонди:

1. Власні основні фонди.

2. Орендовані основні фонди, передані у використання підприємству на основі угоди про оренду приміщень, споруд або лізинг машин, обладнання на визначений часовий термін за визначену плату з правом (фінансова оренда) або без права (оперативна оренда) подальшого викупу.

Вартісна оцінка власних основних фондів, а також фондів, взятих у фінансову оренду, вартість цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, взятих в оренду, відображаються у балансі підприємства.

Вартість окремих інвентарних об'єктів основних фондів, взятих в оперативну оренду (крім приміщень) обліковується на позабалансовому рахунку "Орендовані основні фонди", виходячи з експертної оцінки їх вартості, відображеної в угоді про оренду (лізинг).

Залежно від джерел фінансування виділяють основні фонди, що внесені до статутного фонду підприємства; ті, що придбані за рахунок власних коштів; придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів, а також безоплатно отримані основні фонди:

1. Основні фонди, внесені до статутного фонду підприємства його засновниками (передані в порядку оплати акції).

2. Основні фонди, придбані протягом діяльності підприємства за рахунок власних коштів.

3. Основні фонди, придбані за рахунок довгострокових кредитів та інших позикових коштів.

4. Безоплатно отриманні основні фонди (в порядку спонсорської, безплатної фінансової допомоги тощо).

Наведена класифікація має суттєве значення для оцінки можливостей впливу підприємства на склад основних фондів.

Залежно від стану фактичного використання основні фонди поділяють на ті, що використовуються в основній господарській діяльності; здані в оперативну або фінансову оренду (лізинг); такі, що тимчасово не використовуються:

1. Основні фонди, які фактично використовуються в господарській діяльності підприємства.

2. Основні фонди, здані в оренду (оперативну чи фінансову).

3. Основні фонди, що тимчасово не використовуються у зв'язку з переходом на нові види продукції, проведенням планового ремонту, сезонними коливаннями в обсязі попиту.

4. Основні фонди, подальше використання яких у діяльності підприємства не планується.

Характеристика основних фондів підприємства за станом їх використання дозволяє визначити коло завдань, що потребують вирішення:

— щодо основних фондів, що використовуються в господарській діяльності підприємства, основним завданням управління є підвищення ефективності їх використання;

— за орендованими — вибір оптимальних умов оренди та підбір орендаторів;

- за фондами, зданими в оренду—контроль за зберіганням та дотриманням правил експлуатації, визначення оптимальних умов оренди, підбір орендаря, контроль за своєчасністю сплати орендної платні;

- щодо фондів, які тимчасово не використовуються — скорочення періоду їх простою та якнайшвидше включення до виробничого процесу (за рахунок скорочення термінів монтажу, наладки, ремонту).

Якщо підприємство має зайві основні фонди, що тимчасово не використовуються, то основним завданням є пошук можливостей їх альтернативного використання шляхом перепрофілювання, здавання в оренду або продажу, максимізації отриманих унаслідок цього доходів.

Розглянута класифікація основних фондів використовується для аналізу їх стану, планування відтворення, складання державної звітності, проведення переоцінок та інвентаризацій.

Структура основних фондів підприємства характеризується питомою вагою їх різних груп у загальному обсязі основних фондів. її аналіз дозволяє оцінити співвідношення різних видів основних фондів, дати характеристику змінам в їх складі.

Усі основні фонди, що знаходяться у розпорядженні підприємства, незалежно від порядку їх формування, а також сукупність його обігових фондів (сировини, палива, матеріалів та інших матеріальних ресурсів) прийнято називати матеріально-технічною базою підприємства.

Відтворення основних фондів

Під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з моральним або фізичним зносом. Просте і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм – ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.
1.1.Форми і методи відтворення

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння.

Під фізичним (матеріальним спрацюванням) основних виробничих фондів розуміють явище втрачання ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживчої вартості, що призводить до поступового зменшення їх реальної вартості – економічного спрацювання. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їх надійність та довговічність, рівень екстенсивного і інтенсивного використання. Особливості технологічних процесів, якість технічного догляду і ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників та інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: одну його частину періодично усувають шляхом проведення ремонтів, а другу таким чином усунути неможливо. З часом воно поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке вимагає заміни такого знаряддя праці новим екземпляром аналогічного призначення. У зв’язку з цим відокремлюють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (шляхом зіставлення фактичної і нормативної величини з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстеження технічного стану відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість виготовлюваної продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується втрачанням засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення та створення нових засобів виробництва, впровадження принципово нової технології, старіння вироблюваної продукції. Старіння властиве перш за все знаряддям праці та транспортним засобам, зв’язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи іншого засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес, розраховуваного за формулою:,

где В0,В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного і нового засобу праці; П0,П1 – відповідно продуктивність тих же засобів праці або витрати на їх експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядб праці, що експлуатуються понад 10,15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок.

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію.

Під терміном “амортизація” основних фондів і нематеріальних активів, згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизації відрахувань, установлених законодавством.

Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, що були зайняті на виготовлення таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чи їх використання у виробництві інших основних фондів, призначених для подальшої реалізації іншим платникам податку.

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів на початок звітного періоду у такому розмірі:
Група 1 – 5 відсотків;
Група 2 – 25 відсотків;
Група 3 – 15 відсотків.
Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не підлягають.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації [7, ст. 167].

Амортизаційні відрахування провадяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Щорічна індексація балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

де І(а-1) – індекс інфляції року, за результатом якого проводиться індексація. Якщо значення Кі не перевищує одиниці, індексація не провадиться.

У разі коли застосовується коефіцієнт індексації, капітальний доход вираховується у сумі, що дорівнює різниці між балансовою вартістю відповідної групи основних фондів, визначеною на початок звітного року із застосуванням коефіцієнта індексації і балансовою вартістю такої групи основних фондів до такої індексації.

Зазначений капітальний доход належить до складу валових доходів платника податку кожного звітного кварталу року в сумі, яка дорівнює одній четверті відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

При застосуванні прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації не застосовується.

Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореного методу амортизації основних фондів групи 3, придбаних після набуття чинності цим Законом за такими нормами:

1-й рік експлуатації – 15 відсотків;

2-й рік експлуатації – 30 відсотків;

3-й рік експлуатації – 20 відсотків;

4-й рік експлуатації – 15 відсотків;

5-й рік експлуатації – 10 відсотків;

6-й рік експлуатації – 5 відсотків;

7-й рік експлуатації – 5 відсотків.

Зазначене рішення не може бути прийняте платниками податку, що випускають продукцію, ціни на які встановлюються державою.

Облік таких основних фондів ведеться окремо по кожному об’єкту. Амортизаційні відрахування нараховуються на балансову вартість таких об’єктів, яка дорівнює їх первісній вартості, збільшеній на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням таких фондів, у порядку, передбаченому законодавством.

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрати пов’язані з поточним і капітальним ремонтом, реконструкцією, модернізацією, технічним переозброєнням та інші види поліпшення основних фондів.

З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Нагромадження і оновлення основних фондів, нарощування виробничих потужностей підприємств різних галузей народного господарства країни здійснюється в процесі технічного переозброєння, реконструкції та розширення діючих або спорудження нових виробничих об’єктів.

Технічне переозброєння діючого підприємства означає здійснення відповідно до плану його технічного розвитку без розширення існуючих виробничих площ комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження нової техніки і технології, модернізації та заміни фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Реконструкція діючого підприємства являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнування виробництва. За необхідністю можуть бути споруджені нові або розширені існуючі допоміжні та обслуговуючі об’єкти. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об’єктів замість тих, подальша експлуатація котрих визнана недоцільною. Під розширенням діючого підприємства прийнято розуміти спорудження за новим проектом його другої та наступних черг, додаткових виробничих комплексів, нових цехів або розширення існуючих, а також допоміжних та обслуговуючих виробництв, комунікацій тощо. До нового будівництва відносяться спорудження окремих виробничих об’єктів або підприємств, що проводиться на нових майданчиках та за затвердженим початковим проектом.

Такі форми розширеного відтворення основних фондів і методи оновлення виробничого потенціалу підприємств виступають як взаємопов’язані та доповнюючі один одного елементи єдиного відтворювального процесу. Найбільш ефективне його здійснення неможливе без запровадження до певної міри централізованого вирішення окремих зв’язаних з ним питань та вибору пріоритетних форм розширеного відтворення основних фондів. Практика господарювання впродовж багатьох років свідчить, що для переважної більшості підприємств різних галузей народного господарства України з огляду на економічну та соціальну ефективність наслідків пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об’єктів. Нове будівництво економічно доцільне за умови вичерпання можливостей нарощування потужностей на діючих підприємствах, а також при організації виготовлення принципово нових видів продукції та надання відсутніх раніше послуг, неможливості підтримувати на належному рівні екологічну безпеку виробництва.

1.2.Визначення ефективності

Ефективність відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації перш за все активної частини основних фондів, тобто періоду функціонування у виробництві відповідно до їх первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення і використання знарядь праці.

Скорочення строків експлуатації машин і устаткування, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, – обумовлює збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, вимагає більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Продовження періоду функціонування машин і устаткування дозволяє зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок цього направляти більше ресурсів для розширеного їх відтворення, але викликає зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення видатків на їх утримання та експлуатацію.

Саме тому строки експлуатації машин і устаткування повинні бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом всього періоду функціонування.

Система показників, яка всебічно може характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два їх блоки: перший – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання в цілому і окремих видів основних фондів.

Необхідність виокремлення у самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їх руху, технічний стан та структуру, обумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно і безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.

Існуюча система показників ефективності відтворення основних фондів вимагає удосконалення з огляду методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці.
Зокрема коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їх наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відношення обсягу вибуття основних фондів до їх наявності на початок року, що унеможливлює зіставлення цих відносин показників. Тому визнання коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їх вартістю слід вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці.
Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, але й передачу певної їх частини їх балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у системи показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення; коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів.
Показники. Що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення і охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них зрозуміла за їх назвою. Показники, зміст яких нечітко відображений у їх назві, характеризують ось що:

Коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до числа встановленого устаткування;

Напруженість використання устаткування – випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);

Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної продуктивності відповідного устаткування.

Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів.

Коефіцієнти оновлення і вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах коливаються в межах відповідно 5-6 та 2-3% загального їх обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50-55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих та технічно застарілих його одиниць. Саме цим в першу чергу спричинюються нагальне завдання прискорення та підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. В сучасних умовах слід запровадити реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:

всебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення власного народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин і устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки та закінчених систем машин, розробка і організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялися або імпортувалися з інших країн;

зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку перш за все наукомістких виробництв, істотному підвищенню техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;

В умовах недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів вагомого значення набуває модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння і підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.
Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує їх продуктивність на 30-50%, а пов’язані з нею витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення. Економічно доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту.

Метод визначення ефективності витрат на модернізацію такий же, як і витрат на проведення капітального ремонту. Для цього можна користуватися формулою поставивши у її чисельнику витрати на модернізацію замість видатків на капітальний ремонт відповідного устаткування. Коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт і модернізацію, здійснюваних одночасно,де М – витрати на модернізацію. При цьому величини a,b і Se, що входять у цю формулу, треба визначити за даними модернізованої та нової машини.
Важливим елементом процесу відтворення основних фондів є заміна фізично спрацьованих і технічно застарілих засобів праці. Визначення необхідного щорічного обсягу заміни засобів праці передбачає:
1.Встановлення оптимальних строків експлуатації відповідних їх видів;
2.Розрахунки такого щорічного обсягу заміни, який може забезпечити дотримання оптимальних строків функціонування устаткування та інших видів основних фондів.
При простому відтворенні засобів праці розмір їх зміни практично повинен дорівнювати нормі амортизаційних відрахувань на реновацію, а при розширеному відтворені – залежить не лише від нормального строку експлуатації, але й темпів щорічного збільшення обсягу основних фондів.

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машини і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження. А з другого, – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша збільшення екстенсивного завантаження; друга – підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів.

При цьому треба визначити, що екстенсивне завантаження можна підвищувати до певного рівня, а інтенсивне не є таким вичерпним, а також те що здійснення заходів екстенсивного напрямку не потребує капітальних витрат, а для інтенсивного потрібні певні інвестиції, але вони швидко окуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.

Поиск по сайту: