Економічні цикли

Экономические циклы — колебания экономической активности (экономической конъюнктуры), состоящие в повторяющемся сжатии (экономического спада, рецессии, депрессии) и расширении экономики (экономического подъёма). Циклы носят периодический, но, обычно нерегулярный характер.

Економічні цикли мають певні фази. Вважається, що класична будова циклу включає чотири фази: спад, депресія, пожвавлення і піднесення (зростання).

Фаза спаду (криза) являє собою помітне порушення рівноваги в суспільному виробництві. На цій фазі скорочуються обсяги виробництва. Разом з цим зростає безробіття, яке неминуче веде до скорочення попиту. Зменшуються заробітна плата та прибутки підприємств. Натомість, у зв'язку з великою потребою виробників у грошах для покриття кредитів, різко зростає норма відсотка по кредитах. Якщо реалізація товарів ускладнюється, то ціни починають знижуватися, але це явище не є обов'язковим. Часто ціни на товари й послуги зростають. Таке явище особливо притаманне країнам з перехідною економікою.

Фаза депресії - це фаза застою. Вона починається тоді, коли економіка досягає критичних точок падіння, спускається на "дно". Виробництво не зростає, але вже й не зменшується у своїх обсягах. Саме в цій фазі досягається найбільша незавантаженість виробництва, а безробіття досягає свого максимуму. Найбільшого рівня сягає кількість банкрутств. На цій фазі суспільного виробництва відбувається оновлення основного капіталу. Підприємці намагаються пристосуватись до низьких цін і скороченого попиту, шукають можливості здійснювати виробництво і за таких умов отримувати прибуток. А досягти цього можна, як правило, за рахунок застосування нової техніки й нових технологій, прогресивної організації праці і т.ін.

Фаза пожвавлення починається з деякого зростання виробництва й відповідного скорочення безробіття. Починають зростати доходи домашніх господарств і прибутки підприємців. Збільшується попит на товари народного споживання й на ресурси, а разом з цим зростають і ціни. Поступово зменшується безробіття.

Фаза піднесення починається тоді, коли виробництво вже досягло докризового рівня. На цьому етапі розвитку швидко нарощуються виробничі потужності, зростають масштаби виробництва, різко зменшується безробіття. Доходи населення і прибутки підприємців помітно зростають. Зростає сукупний попит, що створює на майбутнє передумови наступного циклу, якщо відбудеться помітне скорочення сукупного попиту.

1. Держава як суб’єкт макроекономічного регулювання.

За умови наявності у сучасній економічній системі багатьох ринків (ринку робочої сили, капіталів, товарів, цінних паперів тощо), які розвиваються як за спільними для всієї системи об’єктивними законами, так і за законами, що властиві лише кожному з цих ринків, виникає питання про те, як досягається рівновага у масштабі всієї національної економіки. Це питання ускладнюється тим, що у ХХ-ХХІст., на відмінну від трьох попередніх століть, у процесі встановлення рівноваги національного ринку активну участь бере сучасна держава.

До основних елементів сучасного регульованого ринку належать:

1) ринок предметів споживання;

2) ринок засобів виробництва;

3) ринок послуг;

4) ринок робочої сили;

5) ринок капіталів;

6) ринок валюти, грошей, і цінних паперів;

7) ринок науково-технічних розробок та інформації;

8) ринок нерухомості.

Ці ринки є окремими частинами сукупного внутрішнього (національного) ринку, його своєрідними сегментними ринками.

Кожен із сегментних ринків тісно пов’язаний і взаємодіє з іншими і національним ринком у цілому. Наприклад, ринок предметів споживання перебуває у взаємозв’язку з ринком капіталів, або, інакше кажучи, залежить від інвестицій у виробництво товарів широкого вжитку. Ринок засобів виробництва тісно взаємодіє з ринком робочої сили і т. п. Тому національний ринок можна визначити як сукупність окремих сегментних ринків у їх взаємодії та залежності.

Уся сукупність окремих сегментних ринків у процесі їх постійної взаємодії формує у межах національного ринку ряд народногосподарських пропорцій. Найважливішими з них є:

1) співвідношення між платоспроможним попитом і пропозицією на створюваний валовий національний продукт і національний доход;

2) співвідношення між доходами та витратами на федеральному рівні, у бюджеті окремих областей, регіонів, штатів, земель тощо і на муніципальному рівні;

3) наявність кредитно-грошової збалансованості;

4) відносна рівність попиту та пропозиції на ринку робочої сили;

5) співвідношення між імпортом та експортом продукції

Поиск по сайту: