Фіскальна політика

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництво неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

Інструментарій фіскальної політики включає: маніпуляцію різними видами податків та податкових ставок, крім того, трансфертні платежі та інші види державних витрат. Найважливішим комплексним інструментом і показником ефективності фіскальної політики є державний бюджет, який об'єднує податки і витрати в єдиний механізм.

Різні інструменти по-різному впливають на економіку. Державні закупівлі, утворюють один з компонентів сукупних витрат, а, отже, й попиту. Як і приватні витрати, державні закупівлі збільшують рівень сукупних витрат. Крім державних закупівель є ще один вид держвидатків. А саме - трансфертні платежі. Вони не включаються до ВНП, однак, вони входять і враховуються в особистому доході і наявному доході. Обсяг приватного споживання скоріше залежить не від національного, а від наявного доходу. Трансферні платежі побічно впливають на споживчий попит, збільшуючи наявний дохід домогосподарств. Інструментом негативного впливу на сукупні витрати є податки. Будь-які податки означають зменшення розмірів наявного доходу. Зменшення наявного доходу у свою чергу веде до скорочення не тільки споживчих витрат, а й заощаджень.

Фіскальна політика як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою потужних важелів - оподаткування і державних витрат.

43 Монетарна політика

Монетарна (кредитно-грошова) політика являє собою один з видів стабілізаційної або антициклічної політики (поряд з фіскальною, зовнішньоторговельної, структурної, валютної та ін), спрямованої на згладжування економічних коливань.

Метою стабілізаційної монетарної, як будь-який стабілізаційної політики держави є забезпечення: 1) стабільного економічного зростання, 2) повної зайнятості ресурсів, 3) стабільності рівня цін, 4) рівноваги платіжного балансу.

Монетарна політика впливає на економічну кон'юнктуру, впливаючи на сукупний попит. Об'єктом регулювання виступає грошовий ринок і, перш за все, грошова маса.

Монетарну політику визначає і здійснює центральний банк. Однак зміна пропозиції грошей в економіці відбувається в результаті операцій не тільки центрального банку, але й комерційних банків, а також рішень небанківського сектора (домогосподарств і фірм).

До інструментів монетарної політики, що дає можливість центральному банку контролювати величину грошової маси, відносяться:

1) зміна норми обов'язкових резервів

2) зміна облікової ставки відсотка (ставки рефінансування)

3) операції на відкритому ринку

Розрізняють два види монетарної політики: 1) стимулюючу і 2) стримуючу.

Стимулююча монетарна політика проводиться в період спаду і має на меті «підбадьорення» економіки, стимулювання зростання ділової активності в цілях боротьби з безробіттям

Стримуюча монетарна політика проводиться в період буму і спрямована на зниження ділової активності в цілях боротьби з інфляцією.

Стимулююча монетарна політика полягає в проведенні центральним банком заходів зі збільшення пропозиції грошей. Її інструментами є: 1) зниження норми резервних вимог, 2) зниження облікової ставки відсотка і 3) купівля центральним банком державних цінних паперів.

Стримуюча (обмежувальна) монетарна політика полягає у використанні центральним банком заходів щодо зменшення пропозиції грошей. До них відносяться: 1) підвищення норми резервних вимог, 2) підвищення облікової ставки відсотка і 3) продаж центральним банком державних цінних паперів.

44Платіжний баланс.

Бала́нс платі́жний (англ. balance of Payments) — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс на певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

В основу складання платіжного балансу покладені два методологічні принципи.

Перший принцип відображає всі зовнішньоекономічні операції за певний період часу (місяць, квартал, рік). Це показує, що в платіжному балансі відображаються всі економічні операції, що здійснюються за певний термін часу між резидентами даної країни і нерезидентами.

Другий принцип — метод подвійного запису, коли кожна зовнішньоекономічна операція, що належить до платіжного балансу, записується до нього двічі. Один запис показує, які зміни в активах і пасивах країни викликає ця операція. Другий запис зрівноважує першу і показує, якими засобами регулюються взаємні вимоги і зобов'язання між країнами, що виникають внаслідок зовнішньоекономічної операції. Залежно від характеру операцій платіжні баланси складаються з двох основних розділів: 1 — «Платіжний баланс на поточних операціях», або «Поточний платіжний баланс»; 2 — «Баланс руху капіталів (короткострокові та довгострокові операції) та кредитів». Кожен з цих двох розділів, у свою чергу, поділяється на підрозділи.

Розглянемо розділ «Поточний платіжний баланс», або «Рахунок поточних операцій». Його підрозділи, або статті, узагальнюють дані про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися на умовах, прийнятих у міжнародній практиці угод без відстрочування платежів, що не передбачають надання або залучення коштів у іноземній валюті в кредитній формі. Він містить насамперед дані про експорт та імпорт товарів та послуг, про вантажні та пасажирські міжнародні перевезення, іноземний туризм та платежі за кордон, надходження коштів з інших країн без товарного забезпечення (заробітна плата, відсотки, дивіденди). Розглянемо розділ «Баланс руху капіталів та кредитів», або як його інколи називають «Рахунок по зовнішньоторгових угодах з активами та пасивами». Статті цього розділу платіжного балансу відображають зміни вартості фінансових активів та зобов'язань країни внаслідок зовнішньоекономічних операцій, які передбачають перехід права власності. Інакше кажучи, рахунок капіталу необхідний для визначення зведених результатів операцій з фінансовими активами та пасивами, які здійснюються резидентами та їхніми іноземними діловими партнерами за певний період.

45Валютний курс.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

Режими валютного курсу[ред.

Що коливається — вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції і заснований на використанні ринкового механізму.

Плаваючий — різновид валютного курсу, що коливається, зумовлюючий використання механізму валютного регулювання. Так, для обмеження різких коливань курсів національних валют, що викликають несприятливі наслідки валютно-фінансових та економічних відносин, країни, що увійшли в Європейську валютну систему, ввели в практику узгодження відносних меж взаємних коливань валютного курсу.

Фіксований — офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначеннях в законодавчому порядку валютних паритетах. Він допускає закріплення змісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або доларах США при строгому обмеженні коливань ринкових курсів валют в межах одного відсотка

Основним поняттям, створеним для пояснення валютних курсів є паритет купівельної спроможності, ПКС, для формулювання якого зазвичай привертають так званий закон однієї ціни: ціна товару в одній країні повинна бути рівна ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, це співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу.

Нехай Pd - внутрішня ціна (domestic price) даного товару, а Pf - його ціна за кордоном, в сусідній країні (foreign price). Ці ціни являють собою кількість валют, національної для даної країни та іноземної, які дають за одиницю товару всередині країни та закордоном. Відношення цін і буде тим курсом, за яким одну валюту стануть обмінювати на іншу заради купівлі даного товару.

46 вплив зовнішньої торгівлі на економіку

Підвишення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходить при нестійких міжнародних торговельних зв'язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародному товаристві суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах як ФРН та Японія частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Але в багатьох країнах, що розвиваються, та в країнах Східної Європи значну частину в експорті становлять продовольчі та сільськогосподарські продукти, сировина, паливо.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою, на неї припадає понад 70% всієї світової торгівлі. Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі шляхом її диверсифікації — тобто одночасним розвитком багатьох її напрямків та розширенням асортименту товарів.

Розрізняють прямий та непрямий ефекти від зовнішньої торгівлі. Прямий економічний ефект локалізується в експортуючих та імпортуючих галузях, тобто при його визначенні враховуються витрати та результати безпосередньо в цих галузях.

У той же час, експорт та імпорт певних видів продукції, забезпечуючи пряме зниження суспільних витрат, впливають на умови функціонування не пов’язаних з експортуючими та імпортуючими галузями виробництв, галузей та народного господарства в цілому. У зв’язку з цим говорять про непрямий економічний ефект, який проявляється в розвитку суміжних виробництв. Розмір цього ефекту може в декілька разів перевищити значення прямого безпосереднього ефекту [2].

Повна оцінка сукупного ефекту участі країни в міжнародному поділі праці та міжнародній торгівлі потребує повного врахування прямих та непрямих ефектів і витрат, що виникають у взаємопов’язаних галузях економіки на основі динамічних моделей оптимізації виробництва та зовнішньоекономічних зв’язків.

Як наслідок зовнішньої торгівлі, товари на світовому ринку мають штрихові коди — це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Україна вступила до Міжнародної асоціації товарної нумерації в Європі в 1995. У 1996 році вийшла Постанова КМУ "Про введення штрихового кодування товарів", а з 1997 - введено обов'язкове кодування національних товарів [4].

Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі, що суттєво впливають на національну економіку окремої країни, пов’язані з науково-технічним прогресом, змінами об’єктів торгівлі, виникненням нових суб’єктів торгівлі, змінами організаційно-економічних форм суб’єктів торгового спілкування.

Також варто зазначити, що такий вид операцій як бартер передбачає обмін різнорідними товарами, що органічно не пов’язані між собою. У таких угодах встановлюється або кількість товарів, які взаємопоставляються, або сума, на яку сторони зобов’язуються поставити товари. Промислова компенсація передбачає обмін товарами, що органічно пов’язані між собою, наприклад, сировини – на продукти її переробки або обладнання – на продукцію, що буде на ньому вироблятися.

47 Антиінфляційна політика держави.

Антиінфляці́йна полі́тика — комплекс взаємопов'язаних заходів і важелів держави й центрального банку країни з метою запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні.

Для подолання інфляції й формування ефективної політики стабілізації національної валюти вироблено цілий ряд методів. Серед них найбільш поширеними є: нуліфікація, ревалоризація і реставрація, девальвація, дефляція.

Найчастіше використовується нуліфікація знецінених грошей. Вона означає ліквідацію старих грошових знаків, вилучення їх із обігу і заміну їх новими грошовими знаками, як правило, в меншій кількості. Цим методом скористалась Україна в 1996 p., запровадивши в обіг нову грошову одиницю - гривню.

Протилежним до нуліфікації є метод стабілізації національної валюти з допомогою ревалоризації і реставрації. Ревалоризація означає процес відновлення доінфляційної вартості паперових грошей з метою стабілізації і підвищення курсу національної валюти. Нині у її здійсненні провідним методом є поступова реставрація валюти, тобто відновлення доінфляційної купівельної спроможності та курсу національної валюти щодо інших вільноконвертованих валют. Водночас у країні реалізується цілий комплекс заходів для оздоровлення національної економіки, спрямованих насамперед на збільшення виробництва високоякісних, конкурентно-здатних товарів.

48 Основні макроекономічні проблеми

Конкретними основними економічними проблемами, що вивчаються макроекономікою, являються зайнятість, інфляція і економічний ріст. Вирішальне значення даних проблем в економіці випливає з того, що ідеальним є той розвиток, при якому досяга- ється стійке безперервне зростання валового національного продукту і валового національного доходу при повному використанні ресурсів, в тому числі і трудових, і при стабільному стані грошової системи.

Але в реальному житті шлях економічного розвитку не являється ідеальним. Він проходить з коливаннями, з чергуванням підйомів і спадів, характеризується періодичним безробіттям та інфляцією. В зв'язку з цим перед макроекономікою як наукою стоїть завдання обгрунтування можливостей і способів державного регулювання розвитку економіки для забезпечення його оптимальності. В цьому питанні в позиціях різних макроеконо-мічних шкіл є більш чи менш принципові відмінності.

49 Макроекономічна рівновага

новага виступає як особливий, "ідеальний" випадок нормального стану, для якого характерна своя логіка взаємозв`язків і взаємозалежностей кількісних економічних параметрів (характеристик) і свій специфічний спосіб відновлення стійкого рівноважного стану між наявними в суспільстві засобами і потребами.

Розрізняють часткову і загальну рівновагу.

Часткова рівновага відповідає стану рівноваги між попитом і пропозицією на окремих локальних ринках (ринки праці, капіталів, споживчих товарів).

Часткова рівновага формується на трьох основних ринках:

- ринку кінцевих продуктів;

- ринку факторів виробництва (праці і капіталу);

- фінансовому ринку.

Рівновага – це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану до дії автоматично підключаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв`язки.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева.

I. Розмежовують рівновагу: обміну, виробництва, розподілу споживання – ці складові у сукупності формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

II. Одночасно виділяють:

- умови статистичної рівноваги;

- умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається.

III. Виділяють також: повну і часткову, тимчасову і постійну рівновагу.

Сталість економічної рівноваги визначається широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнення економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтернаціональних меж.

Проблема часткової та загальної макрорівноваги – це центральна проблема курсу економічної теорії.

Ця проблема породжена:

1) прогресом в суспільному поділі праці;

2) спеціалізацією та кооперацією виробництва.

Відособлені галузі повинні розвиватися узгоджено і гармонійно. Однак, наявність саме відособлених галузей економіки породжує реальну можливість:

1) розбалансування у функціонуванні галузей;

2) порушення зв`язків між галузями, їх видозміни під впливом факторів:

- НТП та технологічного прогресу;

- асортименту продукції;

- змін попиту тощо.

Теоретично можливими є два випадки:

1) при незмінності зазначених вище факторів зв`язки між суб`єктами є постійними (що малоймовірно);

2) при реальному динамічному стані зв`язки знаходяться в неперервній зміні. І відповідно до змін у зв`язках повинно відбуватися пристосування до змінених умов.

Отже, якщо припустити, що в якийсь момент має місце рівновага, то вона досить швидко і постійно порушується і приблизно з такою ж швидкістю і відновлюється.

Цей процес можна уявити як коливання навколо точки рівноваги і тому правомірно говорити про рівновагу як про щось недосяжне і одночасно наявне. Це і є стан, який прийнято називати "рівновага-нерівновага". В цьому аспекті економіка нічим не відрізняється від природи.

"Рівновага-нерівновага" – це дійсне найменування того стану, на забезпечення якого спрямована діяльність економічних агентів ринку і економічна діяльність держави.

Важливою проблемою макроекономічної рівноваги є проблема її стійкості, тобто наскільки стійким є стан "рівновага-нерівновага". Як правило, традиційно стійкість рівноваги визначається як стійкість цін на всіх ринках.

Поиск по сайту: