Економічна теорія

Полемізував із Дюркгеймом і П.Сорокін, який в одній із перших своїх праць "Злочин і кара, подвиг і нагорода" (Сорокин, 1999) запропо-ну­вав власну теорію соціальної поведінки і моралі. На відміну від Дюр­к гейма, він допускав,що індивід може бути вище свого оточення.

В соціології кінця 19 -початку 20 століть, тя­жіли до ототожнення понять "девіація" і "патологія". Відповідно девіантні дії розглядалися як "хвороби суспільства", а індивіди, що їх скоювали як такі, що мають "зіпсовану природу". Це дало підстави Ч.Міллсу оцінити досліджен­ня соціальних патологів як нетеоретичні й украй необ'єктивні, оскільки вони не були вільні від ціннісних суджень і виходили у визначенні "нор-мального" насамперед із цінностей середнього класу (Міlls 1942). Наприклад, у сучасних дослідженнях корупції представлений мораліс­тичний підхід, який пояснює причини цього явища, виходячи з недоско­налості людської природи і нероз­виненості моральних якостей людей, що вступають у корум­повані зв'язки (Шабалин, 1994).

Подальший розвиток теоретичних уявлень про девіантну поведінку пов'язаний у соціології, насамперед, з ім'ям Т.Парсонса. Теоретик соціального порядку не міг обійти проблеми відхилень. "Ядром суспільства як системи, - пише він, - є структурований нормативний порядок, за допомогою якого організується колективне життя популяції"" (Парсонс, 1996). Структурними компонентами системи, що забезпечують виконання нею інтегративної функції, є соціальні норми. Вони організують соціальний порядок.

У сучасному світі ескалація насильства настільки велика, що дія даних тенденцій стає непомітним, або вони накладаються один на одного.

Роберт Мертон, використовуючи запропановане Е. Дюрк­геймом поняття аномії (наприклад, у работі «Соціальна структура і аномія»), підставою, що відхиляє поведінку, вважає розбіжність між цілями, запропанованими суспільством, та засобами, які воно пропонує для їх досягнення.Люди починають пристосовуватися до стану аномії різними індивідуальними засобами:або конформізмом, або різними видами від­хи­ля­ющоїся поведінки («інновація», «ритуалізм», «ретре­тизм» та «мятеж»), у яких відхиляються або цілі, або срідства, або те і інше.

Другий напрямок склався у рамках теорії конфлікту. Згідно цієї точки зору, культурні зразки поведінки є відхиляющимися, або вони засновані на нормативах іншої культури. (А.Коен). Наприклад, зло-чинник розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до пануючого у данному суспільстві типу культури.Так виникла теорія «контр-культури».

У сучасній вітчизняній соціології, несумнівно, інтерес являє позиція Я.І. Гилинського, вважаючого джерелом девації наявність у суспільстві соціальної нерівності, високої степени відзнак у мож­ливостях задоволення потріб для різних соціальних груп.

Які перспективи самої маргиналізації суспільства? У самому загальному вигляді на це питання можно відповісти наступним чином. Під впливом відбувающихся у суспільстві змін, викликаних риночними реформами, частина маргиналів буде продовжувати рух по нис­ходящей тобто опускатися на суспільне дно (люмпенізіруватися). Бомжі, алкоголіки, туниядці, проститутки та розшируючийся численно слой люмпенів. Інакше кажучи, це та частина людей, яка не зуміла (або не зхотіла) адоптуватися до нових ринкових умов, та, потерпав «со­ціальний крах» закінчила займати промежуточное положення. Вона, як би окончательно «визначились». Друга частина (значно біль­ша) маргиналів знаходить поступово засоби адоптації до нових реальнос­тей, набуває новий соціальний статус (а з ним відносну стабільність свого буття), нові соціальні зв язки та соціальні властивості.

У вітчизняній соціології до теперишнього часу малодослідженою лишається проблема аддикації (аддикація - пагубна прихільність до чого-небудь) Між тим без розуміння механізму виникнення та просування цьог явища, на наш погляд, важко аналізувати алкоголізм, наркоманію та деякі інші форми деструктивної поведінки.

Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки викорис­товують механізм, назіваемій у психології «мишленням за бажанням»: вопреки логике причино-следственніх зв’язків вони вважають реальним лиш те, що відповідає їхнім бажанням. Так порушуються міжособисті відношення і людина відчюджується від суспільства та родини. В.Франкл назвав це явище втрата сенсу буття. Які вещества, предмети або вчинки можуть бути сенсом життя для людей з аддик­тивною формою поведінки? Це – наркотики, алкоголь, табак, азартні ігри (в тому числі компютерні), довге прослуховування ритмічної музики, а також суцільне занурення у будь який вид діяльності з відмовленням від життєво важливих обов язків людини. Проблема аддиктивної поведінки включає не тільки аналіз таких відомих явищ, як наркоманія та алкоголізм, але і набагато меньш дослідженних – «работоголізм», проблему дорослих дітей алкоголиків, проблему«сухого алкоголізму»,«пасівного круця». Вивчення механізму виникнення та розвитку цих явищ даст можливість зрозуміти їх реальне місце у структурі суспільних відносин та прогно-зувати наслідки їх розповсюдження.

Соціальний контроль - це контроль за дотриманням рамок дозволених і заборонених шляхів, можливого і неможливого напрямку активності. («Тобі що, більше всіх треба?» «Чого ти так вирядився?» і т.п.)

Агентами соціального контролю виступають усі навколишні, знайомі і незнайомі, і сама особистість. Крім того, є спеціалізовані органи, що виконують функції контролю у всіх сферах діяльності (державні і суспільні).Агенти контролю є водночас агентами соціалізації.

Форми контролю підрозділяють на:

1. Прямий зовнішній контроль -санкції, покарання, таврування.

2. Внутрішній контроль - інтериоризовані норми і цінності: Совість, Честь, Сором, Провина, Каяття.

3. Непрямий контроль - суспільна думка й ідентифікація з референтною групою, законослухняність ії нормам (напр.злодійські закони)

4. Сублімація (заміщення) - переклад енергії заборонних бажань на соціально схвалені форми поведінки і цілі, пошук альтернативних шляхів задоволення потреб, позитивного або нейтрального виду.

Санкції соціального контролю діляться на: а) жорсткі -смертна страта, вигнання з племені, сім'ї або повна ізоляція від суспільства;

б) м'які: докір, зауваження, тимчасовий бойкот.

Важливе тлумачення і примусове здійснення правових норм. Правові норми і санкції завжди тісно переплетені з не правовими: нор­ми, що мають правовий статус, санкціонуються не лише правовими спосо­бами, а не правові норми інколи примусово впро­ваджуються в життя. Важливою основою нормативних зобов'язань є не лише правове, а й "моральне обґрунтування". Реальна ефективність правових систем багато в чому залежить від моральної підтримки, яку вони одержують, якщо, з погляду більшості людей, діям цих систем внутрішньо властива справедливість. Так відрізняють „юридичне”(за законами) та „природне” (за мораллю) право. Нормативно-правова система функціонує ефективно, якщо і вона соціально інституці­о­лізована й особистісне інтеріорізована. Інтеріоріза­ція цінностей і норм забезпечує можливість реалізації соціальної соліда­р­ності, що, за Парсон­сом, є голов­ним фактором інтеграції. Отже, соціальний порядок виявляєть­ся саме в упорядкованості соціальної дії, коли діячі виконують соціальні ролі відповідно до очікувань суспільства, у згоді з вихованими суспільством ціннісними орієнтаціями. Мораль­на підсистема описує суспільство переважно в категоріях "по­вага - неповага", політична акцентує на дихотомії "покора - непокора", науковці здійснюють науковий пошук у спробі відділите "щире" від "несправжнього". Що ж до правової системи, її кут зору визнача­тиметься в межах дихотомії "легітимне - нелегітимне".

Досліджуючи взаємозв'язок злочину і кари, Сорокін анал­ізує процес історичного розвитку соціального контролю, який слугує підтримці єдності соціальної групи, і констатує, що мірою ускладнення суспільства зростає гнучкість його нор­мативної системи, в розвинутому суспільстві набагато вищий темп зміни соціально прийнятих шаблонів поведінки. Як і Дюркгейм, він розглядає взаємозв'язок відхилень норм та санкцій і доходить висновку, що сама по собі дія не є ні зло­чинною, ні дозволеною. "Той самий акт у тій самій групі може бути і злочином, і подвигом, залежно від того, які переживан­ня він збуджував в індивіді"(Сорокин, 1999: 95). Отже, єдино­го критерію оцінки дії як злочинної не існує. І людина, й ото­чення можуть оцінювати вчинок як злочин тільки тоді, коли індивід сам почуває, що порушує звичний для суспільства зразок необхідного-дозволеного. Проте в основі все ж таки соціальний зразок, а отже, відхи-лення має соціальну природу

Відповідно до Е.Дюркгейма, злочинці не існують окремо від суспільства як далеке тіло або аномалії (психіатричні або медичні теорії злочинності). Також вони не є паразитичним продуктом товариства (ледарі, що не бажають працювать). Вони - реально діючий чинник громадського життя. “Злочинець не повинний розглядатися як абсолютне зло, але не повинно бути тісних меж, коли найменше відхилення (варіації) розглядаються як злочин. Якщо злочинність слідство хвороби, те його треба не карати, а лікувати. А якщо це не хвороба, то ціль покарання не озлобити або убити, а викликати почуття відповідальності і каяття за вчинене”.

Сьогодні існує дві крайніх позиції в суспільній думці відносно покарання злочинців. Перша - злочинець -продукт середовища, поганого виховання, він жертва товариства, він ні в чому не винний (адвокат на суді). Друга - злочинець порочний, він сам в усьому винуват, він «поганий», не такий як нормальні люди (прокурор). Обидва підходи скрутні й обидва не вірні.

У 1960-70 р.р. виникла теорія «таврування» (Говард Беккер «Аутсайдери»). Група, суспільство відриває індивідів ще в ранньому дитинстві. Тих, хто погано справляється з роллю, ображають: “недотепа, недоумок, валянок” і т.п – що створює «ізгоїв», таврує, кривдить і принижує. Вони, коли виростають, починають мстити, створюючи свої правила, наклеюючи свої ярлики. Приклади: Майкл Джексон видеоклип «bad», Італійський фільм про дітей-підлітків бідного передмістья. Безпідставні обвинувачення (негрів лінчували за насильство білих дівчат, євреїв за убивства християнських дітей у ритуальних цілях, жінок спалювали як відьом) і судові помилки, переслідування й убивства за віру «Убив іновірця -відразу потрапиш у рай», «убий єврея - прощається 40 гріхів відразу» - це гасла що не пішли в минуле, вони з наших днів.

Інша група девіації пов’я зана с сексуальною поведінкою людини. "Сексуальна революція" середини XX сторіччя рі­шуче змінила традиційне ставлення до сексу. Низка соціальних змін спричинила глибокі зміни в царині сексуаль­ності, буквально революціонізувала, за словами Гіденса, цей світ. Ідеться, перш за все, про наступ "пласти­кового сексу" (рlаstіс sехиаlіtу), тобто сучасних засобів контрацепції на "етос романтичного кохання"; очищення сексуальних відносин від усього прив'язаного до сексу, сповідування "чистої сексуаль­ності"; ствердження права жінки на сексуальне задоволення і розгляд проблем статі з фемі­ністських позицій; нарешті, секс стає сферою публічною.

Переслідування сексуальних меншостей (теж девіантність), - забо­рони, осуд, юридичні покарання. В очах оточення і своїх власних, людина з такими схильностями «бридка», «мерзенна», «неприродня», «хвора», «не така як усі». Це не можна показувати, треба ховати. Причина - товариство піклується про відтворення населення. Такі форми сексуальності, що не дають нащадків, - засуджуються. Крім того,влада більшості: бути як усі –добре; бути не таким як усі небез-печно, страшно,- викликає презирство і глузування. Вивчення даного явища соціологами: «сексуальна революція», ріст розмаїтості культури і толерантності в суспільстві призвело до ослаблення суспільного тиску і скасуванню дискримінаційних юридич-них законів у ряді країн або місцевостей до таких людей. Норіс Аймен вважає, що сексуальні орієнтації (ідентифікація по статі) - це соціальні конструкції, що піддаються регулюванню і мають в основі сценарій раннього дитинства (З.Фрейд, Э.Берн). Фізиологічні причини (трансверсії) складають не більш 2% на 1000 осіб. Соціально-психологічні чинники існують на рівні макро і мікро середовища: (міжособистісні интеракції, мовні трансакції, жести, дії, віддають перевагу формам залицяння, очікувані реакції) і внутрішнособистісному (сексуальні схильності, фантазії, віддає перевагу формам відношень). Мішель Фуко (1976 р.) випустив «Історію сексуальності» у 2 томах, де показав, що норми і реальне поводження ніколи не збігалися. В історії змінювалися не тільки норми, але і реальне поводження, дії і слова, що їх закріпляюють (напр. Зрада). Особливо це видно на прикладі субкультур, що мають свої права на інакшість. Проблеми, зв'язані із сексменшинствами, - залучення малолітніх, чия орієнтація ще не установилася, просторова сегрегація, погроза СНІДу (відсоток інфікованих вище набагато в даному середовищі), скорочення народжуваності. Виховання сексуа­льної культури і полової ідентичності іде ще в сім'ї, у дитячому садку, у школі, розвиток духовно-емоційної сфери, ломка гендерних стерео­типів,- допомагає в цьому напрямку.

Відношення до ВІЛ інфікованих теж було проявом девіантності. Спочатку таврування, пропозиції суворої ізоляції або просторової сегрегації, дискримінація (при прийомі на навчання, роботу). Зараз пропаганда і гуманізм, анонімні кабінети діагностики і лікування, профілактичні суворі міри, створення асоціацій, фондів на дослід­ження. Однак поводження людей носіїв імунодефіциту дуже різне. Одні різко змінюють свою поведінкою і погляди і своїм прикладом хочуть застерегти або збирають і заповідають гроші на допомогу хворим і медичні дослідження. Інші, навпроти, починають «мститися», пускаються у всі тяжкі, прагнуть заразити як найбільше інших людей (це ті, хто і раніш був девіантом), ховають хворобу, живуть за принци­пом імператора Нерона «після мене -хоч потоп».

Розходяться погляди на ступінь жорстокості покарання і його ролі в запобіганні нових злочинів.

Однак відношення до злочинців і форми покарання (утримання у в'язниці) теж змінюються. З'явилися теорії «можливого виправлення», «права на помилку і каяття» (М.Шеллер) самих закоренілих злочинців, звичайно, якщо вони не хворі психічно. Звідси зм'якшення форм і термінів, умов. Тому що статистика і соц.дослідження показали, що заборонно-репресивні методи боротьби зі злочинністю мало ефективні. Стереотип «чим жорсткіще покарання - тим менше злочинців» -помилковий. П.Сорокін показав у своїх дослідженнях у США, що є зворотний закон, насильство з боку суспільства родить насильство в геометричній прогресії. Система апробацій у петінціарній політиці (дострокове звільнення під наглядом поліції) і суспільні рухи профілактики: гр. самодопомоги осіб, що страждають насильством, АА, (Волонтери, працюючі з колишніми наркоманами, злочинцями), АМ, (асоціація за права ув'язнених). У Скандинавських країнах практи­куються дуже короткі терміни замкнення, служби порятунку нарко­манів (безкоштовні шприци, легалізація слабких наркотиків і проституції), їхня соціальна реабілітація. У Японії 95% засуджених присуджуються до штрафів і лише тільки 5% - ув`язнено. У більшості країн скасована страта.

Об'єктивність, необхідність, функціональна корисність девіацій (включаючи негативні форми), не відмінює постійного прагнення суспільства до їхнього подолання. Дотепер більшість методів соціаль-ного контролю і профілактики були викликані емоціями, догмами й ілюзіями, ніж об'єктивними, реальними процесами, на які варто було б впливати. Тобто варто боротися не з девіантами, не зі злочинністю, а з причинами, що їх викликають.Невірно вважати, що фільми, порно-графія і книги породжуют (створюють) злочинців. Ті, хто не схильний до насильства не сприймають їх як керівництво до дії. У кого вже була тяга до насильства, використовує форми, але він усе рівно б учинив злочин тільки іншим способом....Якщо насильством перейнята куль-тура, релігія і держ.політика, то нічого «на дзеркало нарікати», мистецтво тільки відбиває суспільний настрій. Безумовно, повинні бути вікові обмеження. Впливи мистецтва на незрілі душі, на систему цінностей, що не сформувалася - великі. Дітям потрібний герой - добрий лицар або богатир, герой-сучасник, що захищає добро і перема­гає зло і кривду. Якщо він діє жорстоко, то хтось бачить тільки жорстокість. Привабливість зла і незвичайного поводження також впливає. Отже, задача батьків стежити, що їхні діти дивляться, чита-ють, ким захоплюються, на кого хочуть походити. Заборонний плід соло­дкий - тому краще не забороняти, а дивитися разом і обгово­рю­вати.

Покоління, що бунтує, конфлікт батьків і дітей 60-70 р.р. був зв'язаний із тим, що покоління старших, втратило довіру своїх дітей, у силу подвійної моралі, розбіжності проголошених норм і реального поводження, застарілих ідеалів. Зараз у країнах СНД йдуть подібні процеси переоцінки цінностей, втрати ідеалів, одні норми і закони перестали діяти, інші - ще не освоєні, не стали загально визнаними, звідси ріст девіантного поводження негативного характеру. Особливо важко дітям і молоді, чия соціалізація прийшлася на неясний час.

ВИСНОВКИ. Як було сказано вище, як девіантну (відхилену) поведінку треба розуміти:

1) вчинок, дію людини, не дійсний офіційно встановленим або фактично встановленим у даному суспільстві нормам (стан­дартам, шаблонам та традіціям);

2) соціальне явище відображене у масових формах людської діяльності, не дійсно офіційно встановленним або фактично встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам, традіціям). В обох випадках треба вивчати причини та наслідки.

ЛІТЕРАТУРА:

Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. – К., Академія 2005. – С.184-199

Соціологія. Підручник / За ред.. Юрій М.Ф.,- 2007, К.: Кондор, - с.69-81,107-107

Основи загальної та галузевої соціології. Лукашевич М.П.,- К.-2007,- с.39-56

Социология под ред. Радугиных. М.,1996, с.94-105.

Берн Э. Игры в которые играют люди…. М., 1992

Мертон Р. Социальная структура и аномия // Социология преступности. М., 1966.

О.Злобіна. Дихотомія особистість-суспільство// Культура, суспільство, Особис­тість. К.:ІС НАНУ, - 2006,- с.82 - 126

Танчер В. Соціологія інтимності…Культура, суспільство, Особистість. К.:ІС НАНУ, - 2006,- с. 127-152

Наумова Н.Ф. Социологические и психологические аспекты целенаправленного поведения личности. М.1988.

Роджерс К. Становление человека. М., 1995

Современная социальная теория (Бурдье и Гидденс). М.,1996, с.17-31

Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантного поведения // Социально-политический журнал. – 1993. - № 4.

Осипова О.С. Девиантное поведение: благо или зло?//Социс. 1998. №9.

Ядов В.А.О диспозиционной регуляции социального поведения лич­ности // Методологические проблемы социальной психологии.М. 1975

Питання до самоконтролю:

1. Соціалізація особистості – точки зору.

2. Соціалізація особистості – складові і механізми.

3. Соціалізація дорослих –чинники та особливості.

4. Теорії особистості у соціології: суб′єктна, рольова і диспозиційна.

5. Типологія особистості у соціології.

6. Девіантна поведінка особистості - чинники і прояви.

7. Позитивна девіантність.

8. Соціальний контроль та санкціі до девіантів

* Невербальний – без слов

* конформність – покірність, підлегливість,бажанння бути як всі

· Трансакції - поглажування, провокації або спонукання до дій або

вислослювань.