Теоретичні відомості. Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між

Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводить до зниження ділової активності у суспільстві і скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і, як наслідок, до падіння виробництва, зниження його ефективності.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість:

1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;

2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

4) ринковий — справедливість встановлює ринок.

Слід зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту від цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості у перерозподілі доходів виявляється у кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом усього історичного розвитку даної країни.

Однією з найважливіших категорій, необхідних при розгляді соціальної політики держави та соціальної справедливості, є бідність.

Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.

Основними формами бідності є абсолютна та відносна. Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

Відповідно до своєї тривалості бідність може бути тимчасовою (короткочасною), застійною (довгостроковою) та хронічною (передається з покоління до покоління). За глибиною бідність може набувати таких форм, як малозабезпеченість, зубожіння (якщо харчове споживання не забезпечує 80% мінімального раціону або якщо втрати на харчування перевищують 80% доходів), люмпеном і пауперизм. Дві останні форми є крайнім виявом зубожіння, коли люди відчужені від усіх офіційних форм доходів у суспільстві.

Базисний комплекс індикаторів бідності об'єднує характеристики масштабів, рівня та глибини бідності, сукупного дефіциту добробуту бідних домогосподарств, якості харчування та структури витрат.

Масштаби бідності (Q) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються бідними згідно з обраними критеріями. Масштаби зубожіння (R) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються зубожілими згідно з обраними критеріями.

Рівень бідності (Р0) — питома вага населення, яке визнається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

Методи визначення бідності різноманітні. До них належать:

абсолютні:

— метод використання мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму);

— калорійність харчування (менш як 2100 ккал за добу — бідність; менш як 1680 ккал за добу — зубожіння);

структурні:

— за питомою вагою витрат на харчування у сукупних доходах (витратах) домогосподарства (більш як 60% — бідність, більш як 80% — зубожіння);

— за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних доходах (витратах) домогосподарства;

відносні:

— за фіксованою часткою середньодушового / еквівалентного доходу в країні;

— за фіксованою часткою середньодушових / еквівалентних витрат в країні;

суб'єктивні:

— за самооцінкою; ресурсні:

— виходячи з реальних бюджетних можливостей надання допомоги.

Нині використання абсолютних (нормативних) критеріїв для визначення бідності в Україні є недоцільним, оскільки немає науково обґрунтованого мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), з одного боку, і швидких зрушень у структурі споживання населення, обумовлених інфляцією, — з другого.

У цілому державна політика щодо бідного населення має здійснюватися у різних формах і спрямовуватися на вирішення різних завдань стосовно тих основних груп населення, які формують загальну сукупність бідних та зубожілих у країні.

Неокласична концепція (друга половина ХІХст. – розроблена Л.Вальрасом) – розглядає ціновий механізм як основний регулятор динамічної системи ринку праці.

Кейнсіанська теорія ринку праці розглядає ринок праці як статичну систему з жорстко фіксованою ціною праці (30-ті роки, Дж. М. Кейнс).

Інституціаналізм – напрям, який пояснює диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп (60-70-ті роки, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт).

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте взаємодію економічних і соціальних критеріїв у розподілі доходів населення.

2. Які цілі ставить держава, регулюючи оплату праці?

3. Чим обумовлюється рівень життя населення?

4. Якими показниками визначається рівень життя?

5. Які функції виконує державна служба зайнятості?

6. Якими методами держава регулює попит на робочу силу?

7. У чому полягає суть теорії монетаристів щодо регулювання ринку праці?

8. Розкрийте сутність короткострокової кривої Філіпа та висновки, які випливають з аналізу, для державного регулювання зайнятості.

9. Поясніть особливості довгострокової кривої Філіпа та висновки, які випливають з аналізу, для державного регулювання зайнятості.

10. Охарактеризуйте неокласичну та інституціональну теорію ринку праці.

Теми рефератів:

1. Ринок праці та особливості його функціонування. Формування та рух економічно активного населення.

2. Безробіття, його види і соціально-економічні наслідки.

Питання для дискусії:

1. Безробіття в Україні і в світі.

Поиск по сайту: