Теоретичні відомості. В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб'єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство

В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб'єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство. Воно є власником більшої частини ресурсів і відіграє велику роль в організації всього суспільного виробництва. Для вітчизняної економічної науки цей феномен є новим з точки зору його дослідження, бо в попередній нашій історії економісти, по суті, не вивчали домогосподарство з позиції економічної теорії.

Домашнє господарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. Це незалежна економічна одиниця, яка включає кілька осіб (але це може бути й одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, забезпечують економіку факторами виробництва і разом користуються заробленим чи отриманим доходом виключно для споживання. Останнє підкреслюється і в тому визначенні домашнього господарства, яке йому дає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Воно ототожнює домогосподарство з "особою чи групою осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя". Це може бути сім'я, але це може бути й просто об'єднання тих, хто не є родичами. Важливо, щоб це об'єднання мало свої територіальні межі, спільний бюджет і щоб члени об’єднання проживали разом. Члени домогосподарства є власниками ресурсів, необхідних для економіки, і за ці ресурси отримують гроші, необхідні для купівлі товарів та послуг.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться поза економічною діяльністю, принаймні в класичному розумінні останньої. Так, домашнє господарство може дуже часто виступати у формі сім'ї, яка функціонує на суто родинних зв'язках. Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім'ї, взаємодопомогу, організацію відпочинку тощо.

З іншого боку, домашнє господарство - це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес. Він здійснюється всіма членами сім'ї і тими, хто належить до цієї одиниці не за ознакою родинних зв'язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з її недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній ділянці, дачі чи огороді. Цей аспект діяльності домашнього господарства має досить суттєве значення. Проте його роль в економічній системі суспільства пов'язана головним чином: 1) з власністю домашніх господарств на ресурси; 2) їх місцем у формуванні сукупного попиту; 3) їх роллю в забезпеченні безперервності відтворювального процесу в суспільстві.

Суб'єкти домашніх господарств виступають власниками значної частини ресурсів суспільства. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. Саме ці ресурси домашні господарства і доставляють на ринок ресурсів. Тому чим вищий рівень розвитку домашнього господарства, тим більш якісними будуть ресурси, які воно запропонує на ринку. При цьому стосовно землі і капіталу рівень розвитку домашнього господарства виявляється непрямо і може реалізуватись не стільки як ресурс, скільки в можливих варіантах їх пропонування. Так, на ринку ресурсів земля може здаватись в оренду, у суборенду, у заставу, об'єднуватись у межах колективної власності для ведення сільськогосподарського виробництва або для реалізації інших проектів тощо. Подібне можна сказати й про капітал, форми пропозиції якого обумовлюються як рівнем розвитку суспільного виробництва, так і рівнем розвитку суб'єкта власності.

Що ж стосується такого ресурсу, як робоча сила, то її якість, як і форми пропозиції, майже виключно залежить від рівня розвитку домашнього господарства. Дійсно, рівень освіти, культури людини, її ціннісна орієнтація, її мобільність, здатність реагувати на зміни в суспільному виробництві тощо усе це значною мірою формується в сім'ї, яка є визначальною ланкою в організації життя суспільства.

Таким чином, саме власність на ресурси є базовою категорією, яка визначає місце домогосподарства в економічній системі суспільства, і чим вищий розвиток цих відносин власності, тим мобільніше й ефективніше функціонує ринкова економіка. Зазвичай, усі ресурси належать домашнім домогосподарствам, хоча на значну частину їх власність розповсюджується тільки формально. Наприклад, у нашій державі відповідно до Конституції України й Закону України "Про власність" природні ресурси, водний і повітряний простір належать народу України. Зрозуміло, що персоніфікувати цю власність до рівня домогосподарства досить проблематично, хоча в деяких країнах є певні спроби це зробити. Так, у Туркменії таке природне багатство, як газ, є безкоштовним для громадян цієї країни. У деяких нафтодобувних країнах від кожної проданої на експорт тонни цього чорного золота частку виручки зараховують на рахунок кожного жителя країни. У більшості ж держав ця власність народу представлена у власності держави. Це не зовсім оптимальний варіант, бо він дає можливість багатьом державним чиновникам отримувати незароблені прибутки. Очевидно, що в перспективі ці ресурси не тільки формально, але й реально повинні належати громадянам України, а отже, і домашнім господарствам. Цивілізований шлях до цього лежить через прозорість і відповідальність дій державних чиновників, які безпосередньо розпоряджаються цією власністю всього народу.

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств, по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об'єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме задля його задоволення і функціонує урешті-решт суспільне виробництво.

Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежать перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід'ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього, на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграють стадія розвитку економічної системи та її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах, які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.

Так, представники класичної школи політекономії вважають, що домашнє господарство, а його вони визначають як цілісну одиницю, що володіє певними ресурсами (робоча сила, капітал, земля) і намагається їх продати в найбільш вигідному для себе варіанті, в своєму споживанні керується раціоналізмом. Він проявляється в тому, що витрата грошей (а це визначальна і необхідна стадія в задоволенні потреб) або, іншими словами, поведінка споживача визначається пошуком найкращого співвідношення між ціною і якістю. Це, безсумнівно, має місце, проте зводити всю ідеологію споживчої функції домашніх господарств до цього не можна. На це справедливо вказують представники такої течії в економічній теорії, як інституціоналізм.

В працях інституціоналістів, присвячених аналізу сутності і функцій домогосподарств, значне місце відводиться тим відносинам, які формуються всередені домогосподарства при визначенні мети його створення, цілей, які прагнуть досягти члени домогосподарства, межі задоволення потреб тощо. При цьому одним з ключових моментів стає те, що в формуванні цільової і мотиваційної складової домогосподарства визначальним фактором стає наявність соціальних цінностей, які вже сформовані в суспільстві. Саме суспільство через вже сформовані цілі, стереотипи і т. д. формує мету, цілі, мотивацію і т.ін. конкретного домогосподарства. Безсумнівно, кожен індивід або їх група, що утворюють домогосподарство, певним чином теж впливають на визначення цілей, мети і т.ін., але все ж таки домінуючим є та система або сукупність соціальних цінностей, яка вже сформована в суспільстві.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

До основних елементів інфраструктури ринку належать товарні біржі, фондові біржі, валютні біржі, біржі праці, аукціони, банківські і небанківські інститути.

Біржа – організаційно–правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), робочої сили (біржа праці).

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Фондова біржа – це установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі.

Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит.

Фондова біржа виконує функцію організатора торгів цінними паперами, надає місце для проведення цих торгів, створює необхідну інфраструктуру, позитивно впливає на економіку країни в цілому.

В Україні діяльність фондових бірж регулюється Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” (із змінами і доповненнями від 10.09.1997р.).

Валютна біржа – це ринок, на якому здійснюються певні операції з купівлі-продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Основним завданням валютної біржі є організація і проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти; сприяння, регулювання і формування ринкового курсу гривні. Валютна біржа – це не лише місце торгівлі валютами, а й важливий організуючий чинник банківської політики. Вона організовує валютні торги, проводить розрахунки в іноземній та національній валюті відповідно до домовленостей, визначає поточний ринковий курс іноземних валют по відношенню до гривні, а також організовує операції Національного банку з метою регулювання або підтримки поточного валютного курсу національної грошової одиниці. Право на участь у торгах валютної біржі і право стати її членом мають лише зареєстровані банки і фінансові установи, які отримали офіційний дозвіл (ліцензію НБУ).

Біржа праці – це установа, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями у процесі купівлі-продажу товару “робоча сила”.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” в Україні реалізується програма формування ринку праці через створення регіональних центрів зайнятості, які проводять реєстрацію безробітних і здійснюють їх працевлаштування.

Основним місцем, де можна придбати дефіцитний товар, є аукціони, де проводиться публічний розпродаж товарів, які отримують ті покупці, що запропонували за даний товар найбільшу ціну.

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Перехід до ринкових відносин передбачає введення дворівневого порядку банківської системи, що юридично закріплено Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з цим законом функціонує Національний банк України і комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України та інші комерційні банки різних видів та форм власності.

Банківська система - сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена.

Розрізняють такі види банківської системи:

1. Дворівневу банківську систему (складається з центрального банку і комерційних банків, така система існує в Україні).

2. Централізовану (складається з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторгового банку та сукупності ощадних банків, така система була в СРСР).

3. Децентралізовану (Федеральна резервна система СІЛА, яку очолюють 12 резервних банків, входять до неї приблизно 40% комерційних банків, а інші працюють на принципах вільної конкуренції).

Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи: цінні папери та кредити.

Небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах: обов'язковій і добровільній.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вонистворюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються у невеликих масштабах.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

Поиск по сайту: