Стратегічне та ситуаційне управління

Поняття “стратегія” звикло пов’язують з набором правил для прийняття рішень, якими організація керується в своїй діяльності. Існує чотири різних групи.

1. Правила, що використовуються при оцінці результатів діяльності організації в сьогочасності та в перспективі. Якісний бік критеріїв оцінки звикло називають орієнтиром, а кількісний зміст – завданням.

2. Правила, за якими складаються відношення організації з зовнішнім середовищем, що визначають, які види продукції та технології вона буде розробляти, куди та кому збувати свої вироби, яким чином добиватися переваги над конкурентами. Цей набір правил називають продуктово-ринковою стратегією або стратегією бізнесу.

3. Правила, за якими встановлюються відношення та процедури всередині організації. Їх нерідко називають організаційною концепцією.

4. Правила, за якими організація провадить свою повсякденну діяльність, називають основними оперативними заходами.

Риси стратегії:

ØПроцес розробки стратегії не завершується будь-яким негайною дією. Звикло він закінчується встановленням загальних керунків, просуванням по яким забезпечить зріст та закріплення позицій організації.

ØСтратегія, що сформульована, повинна бути використана для розробки стратегічних проектів методом пошуку. Роль стратегії в пошуку є в тому, щоб, по-перше, помогти зосередити увагу на окреслених ділянках та можливостях; по-друге, відкинути усі позосталі можливості як несумісні зі стратегією.

ØНеобхідність в стратегії відпадає, як тільки реальний хід розвитку виведе організацію на бажані події.

ØВ ході формулювання стратегії неможна передбачити усі можливості, які відкриються при розробці проекту конкретних заходів. Тому доводиться користуватися занадто узагальненою, неповною та недокладною інформацією о різних альтернативах.

ØЯк тільки в процесі пошуку відкриваються конкретні альтернативи, з’являється більш докладна інформація. Однак вона може поставити під сумнів обґрунтованість початкового стратегічного вибору. Тому успішне використання стратегії неможливо без зворотного зв’язку.

ØОскільки для відбору проектів застосовуються як стратегії, так і орієнтири, може здаватися, що це одне й теж. Але це різні речі. Орієнтир являє собою ціль, якої прагне досягти організація, а стратегія – засіб для досягнення цілі. Орієнтири – це більш вищий рівень прийняття рішень. Стратегія, що виправдана при даному наборі орієнтирів, не буде добра, якщо орієнтири організації зміняться.

ØНарешті, стратегія і орієнтири взаємопов'язані як в окремі моменти, так і на різних рівнях організації. Деякі параметри ефективності (наприклад, доля ринку) в один момент будуть служити організації орієнтирами, а в інший – стануть її стратегією. Далі, оскільки орієнтири та стратегії вироблюються усередині організації, виникає типова ієрархія; те, що на верхніх рівнях управління є елементами стратегії, на низових обертається в орієнтири.

Стратегічне управління (strategic management ) – діяльність по стратегічному управлінню, що пов’язана з постановкою цілей і завдань організації та з підтримкою ряду взаємовідношень між організацією та оточенням, що надають можливість їй досягнути своїх цілей, відповідають її внутрішнім можливостям та дозволяють залишатися сприймаючою до зовнішніх вимог.

Процес розробки стратегії включає:

1) визначення місії організації;

2) конкретизацію бачення організації та постановку цілей;

3) формулювання та реалізацію стратегії, скерованої на їх досягнення.

Виникнення та практичне використання методології стратегічного управління зумовлено об’єктивними причинами, що виходять з характеру змін, в першу чергу в зовнішньому середовищі організації.

В розвитку цієї методології можна виділити декілька етапів.

Управління на основі контролю за виконанням, при якому реакція організації на зміни з’являється після звершення подій. Це реактивна адаптація, яка найбільш природна для організації, але вимагає багато часу на усвідомлення неминучості змін, розробку нової стратегії та адаптацію до неї системи. В умовах нарощування темпів змін це неприйнятно.

Управління на основі екстраполяції, коли темп змін прискорюється, але майбутнє ще можна передбачити шляхом екстраполяції минувших тенденцій (довгострокове планування).

Управління на основі передбачення змін, коли почали виникати несподівані явища і темп змін прискорився, однак не настільки, щоб не можна було вчасно передбачити майбутні тенденції та виявити реакцію на них шляхом розробки відповідної стратегії (стратегічне планування).

Управління на основі гнучких екстрених рішень, яке створюється в наш час, в умовах, коли багато важливих задач виникає настільки стрімливо, що їх неможливо вчасно передбачити (стратегічне управління).

Стратегічне управління народилося еволюційно з стратегічного планування, яке складає його суттєву основу.

Стратегічне планування – це систематичний спосіб управління змінами і створення якомога кращого майбутнього. Стратегічне планування має наступні характеристики:

- це процес, зосереджений на добірних питаннях;

- він в подробицях розглядає наявність ресурсів;

- він оцінює сильні та слабкі сторони;

- він враховує основні події та зміни поза межами організації та громади;

- він зорієнтований на дії з акцентом на практичних результатах.

Ситуаційний підхід був створений у Гарвардській школі бізнесу наприкінці 70-х років ХХ століття. Сутність цього підходу в тому, що однакові функції управління по-різному реалізуються у конкретних ситуаціях.

Ключові ідеї ситуаційного підходу:

Ø ситуаційні вірогідні фактори враховуються у стратегіях, структурах та процесах, в результаті чого досягається якісне виконання;

Ø існує більш ніж один шлях досягнення мети;

Ø керівники мають можливість пристосовувати свої організації до ситуації або ситуацію змінювати відповідно до вимог організації.

Дії менеджерів в умовах ситуаційного управління:

1. виконати аналіз створеної в організації ситуації з метою визначення необхідних умов до управління;

2. вибрати відповідний підхід до управління, який би найбільш і найкраще відповідав вимогам до організації в даній ситуації;

3. управління повинно створювати потенціал в організації та необхідну гнучкість для того, щоб перейти до нового стилю управління, що відповідає ситуації;

4. провести відповідні зміни, що створюють можливість пристосування до ситуації.

Концепція ситуаційного управління використовується в рамках стратегічного управління.

Поиск по сайту: