Ефективність діяльності управлінських органів і посадових осіб

Термін «ефективність» показує, що рухає людьми, чим вони керуються у своїх діях, значною мірою пов'язаний з психологічними факторами поведінки людей. Такими мотивами є побажання, намагання, потреби людей. Ефективність спільної дії — це ступінь задоволення цих мотивів. Єдиною детермінантою цієї ефективності є індивідуум, оскільки мотиви в кінцевому підсумку є індивідуальними.

Для того щоб бути ефективною, система, що ґрунтується на співробітництві людей, має давати додаткові можливості для задоволення особистих мотивів. І управлінську ефективність потрібно тоді розглядати як функцію взаємодії мотивації і можливостей.

Розум, уявлення, теоретичні й практичні знання — обов'язкові передумови, ресурси, на основі яких ефективність перетворюється на результати. Головні детермінанти ефективного управління — стиль керівництва, технологія управління та система мотивації. Підтримання цих трьох елементів у стані динамічної рівноваги забезпечить високу ефективність управління.

Ефективності, як вважають спеціалісти з менеджменту, треба вчитись. Це - практика, практичні навички, яких слід набувати в процесі постійної і кропіткої праці. П. Друкер виділяє п'ять таких навичок, які треба мати, щоб бути ефективним: 1) організувати свій час, починати не з постановки завдань, а з організації свого часу; 2) концентрувати увагу на тому, що можна зробити для того, щоб дієвіше вплинути на діяльність та результати організації, в якій працюєш; 3) спиратися у своїй діяльності на сильні сторони своїх колег і підлеглих і починати з того, що людина може робити, а не з того, що вимагає від неї та чи інша робота; 4) зосереджувати свої зусилля на кількох основних ділянках роботи, тобто на тих, на яких можна отримати високі результати; на виконанні головних справ першочергово; 5) приймати ефективні рішення. Ключ до успіху менеджерів полягає у тому, що психологи називають потребою в його досягненні, бажанням роботи краще й більш ефективніше (efficiently), ніж це робилося раніш. Подібна думка не викликає принципових заперечень. Досягнення високої ефективності управління справді значною мірою залежить від особистих і професійних здібностей менеджера. Однак ефективність управлінської діяльності взагалі залежить не тільки і не стільки від особистих якостей менеджера, як від соціального середовища.

В оцінці ефективності державного управління важлива роль належить критеріям конкретної соціальної ефективності діяльності кожного управлінського органу (органу державної влади і місцевого самоврядування) і посадової особи, кожного одиничного управлінського рішення, дії, впливу.

Таких критеріїв вісім:

Ø ступінь відповідності напрямків, змісту і результатів управлінської діяльності органів і посадових осіб тим її параметрам, які відображені в правовому статусі органу і окремої посади;

Ø законність рішень і дій органів державної влади і місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб;

Ø реальність управлінських впливів;

Ø управлінські акти, спрямованні на добробут і розвиток суспільства;

Ø характер і обсяг взаємозв`язків управлінських органів і посадових осіб з громадянами, їх об`єднаннями і колективами;

Ø міра забезпечення в рішеннях і діях управлінського органу і посадової особи державного престижу;

Ø правдивість і доцільність управлінської інформації, яка видається органами і посадовими особами;

Ø морально-ідеологічний вплив управлінської діяльності на “зовнішнє” середовище.

4. Контроль в державному управлінні

Контрольна діяльність містить такі елементи:

Ø визначення характеру і строків контрольних заходів;

Ø залучення до контролю спеціалістів, представників громадськості;

Ø аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень;

Ø розробка заходів по виконанню прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.

Контрольна діяльність повинна бути:

1) підзаконною, тобто контроль має здійснюватися тільки в рамках конкретних нормативних приписів;

2) систематичною, тобто нести регулярний характер;

3) своєчасною, тобто проводитися своєчасно, що значно підвищує його ефективність;

4) всебічною, тобто охоплювати найбільш важливі питання, поширюватися на всі служби і структури підконтрольних органів;

5) глибокою, тобто перевірці повинні підлягати не тільки ті підрозділи, які мають слабкі результати роботи, а й ті, що мають добрі результати. Ця вимога дозволяє виявляти і поширювати передовий досвід, попереджувати помилки та упущення;

6) об'єктивною, тобто виключати упередженість;

7) гласною, тобто її результати повинні бути відомі тим, хто підлягав контролю;

8) результативною (дієвою). Ця діяльність не може обмежуватися виявленням фактичного стану справ. Вона повинна супроводжуватися конкретними заходами по усуненню недоліків.

Класифікації видів контролю:

F залежно від місця суб'єкта (що здійснює контроль) в системі державного управління виділяють такі види контролю:

1) контроль з боку органів законодавчої влади (парламентський контроль);

2) контроль з боку Президента України та його апарату (президентський контроль);

3) контроль з боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль);

4) контроль з боку органів центральної виконавчої влади;

5) контроль з боку місцевих органів, органів державної виконавчої влади;

6) контроль з боку органів судової влади;

7) контроль з боку органів місцевого самоврядування;

8) контроль з боку громадськості (громадський контроль);

F залежно від належності суб'єкта до державних або громадських структур виділяють:

1) державний контроль;

2) громадський контроль;

F залежно від адміністративно-правової компетенції суб'єкта виділяють:

1) загальний контроль;

2) відомчий контроль;

3) надвідомчий контроль;

F залежно від управлінської стадії, на якій здійснюється контроль, виділяють:

1) попереджувальний контроль;

2) поточний контроль;

3) наступний контроль;

F залежно від спрямованості контролю виділяють:

1) зовнішній контроль;

2) внутрішній контроль;

F залежно від призначення контролю виділяють:

1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності суб'єкта, що контролюється;

2) цільовий контроль окремого напряму роботи.

Контроль в державному управлінні – це одна із найважливіших функцій державної влади та управління, яка дозволяє:

s порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед нею;

s виявити недоліки та помилки в роботі і попередити їх;

s оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним.

Контроль стає можливим завдяки наявності суб’єкта, об’єкта управління та взаємозв’язку між ними. Відповідно, контроль як тип відносин є ставленням суб’єкта до власної діяльності або до діяльності інших суб’єктів з точки зору дотримання певних норм. За допомогою контролю суб’єкт управління отримує інформацію для коригування управлінської діяльності.

Суб’єктами контролю в державному управлінні виступають:

s державні,

s відомчі органи,

s громадські організації,

s колективні та колегіальні органи управління,

s апарат державних організацій.

Об’єктами контролю є:

s цілі,

s стратегії,

s процеси,

s функції і завдання,

s параметри діяльності,

s управлінські рішення,

s організаційні формування, їх структурні підрозділи та окремі виконавці.

Поиск по сайту: