Зміст економічного (національного) відтворення

Макроекономіка й національне відтворення – особливі розділи економічної теорії. Вони, маючи і загальне, і відмінне, тільки в єдності дають змогу охарактеризувати реальний стан економіки загалом, правильно визначити перспективи й тенденції економічного зростання та розвитку країни.

Принципова єдність макроекономіки й національного відтворення полягає в тому, що об'єктом їх вивчення є економіка країни загалом, що визначає не тільки їхні якісні відмінності від мікроекономіки й індивідуального відтворення, але й спільні риси. Разом з тим макроекономіка й національне відтворення по-різному вивчають економічний розвиток країни. Це виявляється в наступному.

По-перше, при аналізі національного відтворення показники народногосподарського відтворення збагачуються: з'являються нові результати, пропорції, сукупні величини на додаток до макроекономічного аналізу. Як уже було зазначено, процеси, що відбуваються в окремих ланках економіки, безпосередньо не є предметом вивчення ні макроекономіки, ні національного відтворення. Ці процеси приймаються як передумови вивчення народногосподарських проблем. Щодо цього рівня економіки є байдужими індивідуальні особливості фірм і домашніх господарств, механізм прийняття рішень у них, особливості індивідуального відтворення в різних секторах економіки. На народногосподарському рівні є сукупні результати (ВНП, НД й т. ін.); не зміна цін на продукцію, а зміна загального рівня цін; не окремі підприємства, а їхні об'єднання за визначеними ознаками та критеріями (сектора економіки, підрозділи тощо).

По-друге, якщо при аналізі пропорцій відтворення та кругообігу в економіці макроекономіка спирається на рух потоків грошових і фінансових ресурсів між суб'єктами економіки й безпосередньо не вивчає матеріально-речову структуру економіки, то в центрі уваги теорії суспільного (національного) відтворення опиняється проблема пропорцій у єдності натурально-речової та вартісної сторін.

Окреслені питання безпосередньо не є предметом макроекономіки. Остання, роблячи акцент на поведінці економіки з позицій стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів і зниження інфляції, в основу свого аналізу кладе кругові рухи потоку доходів і витрат. Цей принциповий момент має важливе значення при аналізі реальної збалансованості в народному господарстві в той чи інший період часу. Теорія національного відтворення висуває на передній план питання: як, яким чином розподіл ресурсів між галузями, секторами й підрозділами народного господарства взаємозалежать одне від одного і як цей розподіл переплітається з грошовими та фінансовими потоками.

По-третє, національне відтворення розглядає фактори та джерела економічного зростання, стан секторів економіки, інвестицій, зовнішньоекономічних зв'язків та інших проблем економіки не тільки з погляду використання обмежених ресурсів, які є в розпорядженні певної країни, але і з урахуванням більш широкого підходу до економіки. Саме на рівні народного господарства особливо чітко виявляється нерозривний зв'язок ефективності з особливостями і традиціями країни; зв'язок розвитку тих чи інших секторів з економічною політикою держави; особлива роль обраної моделі національної економіки й т. ін.

Таким чином, аналіз національного відтворення дозволяє розглядати економіку як єдиний соціально-економічний організм. При аналізі макроекономіки названі фактори виявляються зовнішніми щодо розподілу ресурсів у суспільстві, вони враховуються в кращому випадку як один із зовнішніх факторів, які визначають економічне зростання. З точки зору суспільного відтворення – це внутрішні фактори економічного розвитку, які постійно доводиться враховувати за будь-якого економічного рішення не тільки на рівні держави, але й окремих економічних одиниць.

Економіка країни існує в умовах розвинутої системи суспільного поділу праці, а зв'язок між виробництвом і споживанням є вихідним і загальним зв'язком будь-якої економіки. Це зрозуміло, тому що виробництво є безглуздим, якщо воно не завершується споживанням. Та й саме виробництво з погляду єдності виробництва і споживання є продуктивним споживанням. Різноманітність продуктів, вироблених у різних ланках індивідуального відтворення, має задовольняти не тільки потреби власних виробників, але й інші суспільні потреби, і насамперед потреби інших ланок у засобах виробництва і споживачів у предметах споживання різного роду. При цьому в розвиненій економіці такі відповідності повинні бути не тільки якісними, але й кількісними, тобто обсяги вироблених продуктів мають бути достатніми, витрати на них відповідати суспільно необхідним, а обсяг продуктів відповідати одержуваним доходам. Якщо ж глянути на цю проблему з боку потреб, то стає очевидним, що національне відтворення, будучи переплетенням сукупності індивідуальних відтворень, стоїть постійно перед проблемою, як забезпечити відповідність виробництва і потреб, що, як відомо, постійно і динамічно змінюються.

Таким чином, проблема збалансованості, тобто забезпечення відповідності між виробництвом і потребами, обсягом і структурою виробництва та витратами і доходами у суспільстві є основною проблемою відтворення будь-якого типу господарства, будь-якої економічної системи. Якщо розглянути розвиток суспільного відтворення історично, то побачимо лише різні модифікації цієї проблеми, що відрізняються одна від одної не тільки способами підтримки народногосподарської збалансованості, але й різноманітністю кола потреб, ступенем складності суспільних зв'язків, особливостями економічних форм виразу пропозиції з боку виробництва й потреб.

В умовах ринкової економіки ця проблема постає як проблема реалізації суспільного продукту, коли потрібною є відповідність пропорцій відтворення не тільки за натуральною формою, але й за вартістю. Ця проблема в реальній дійсності ринкового господарства є проблемою відповідності між сукупним попитом та сукупною пропозицією суспільства. При цьому така відповідність повинна бути досягнутою не тільки за обсягом, але й за структурою.

Вирішення проблеми реалізації дозволяє досягти цілей макроекономічної політики: зростання реального суспільного продукту, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін та експортно-імпортної рівноваги.

Виникає питання: у якому співвідношенні знаходяться проблема реалізації й окреслені цілі? Відповідаючи на питання, варто мати на увазі різний ступінь конкретизації основної проблеми відтворення. Якщо її розглядати в аспекті реальних економічних зв'язків у суспільстві, то всі макроекономічні величини дезінтегруються. Так, сукупна пропозиція постає як сукупність товарів і послуг, вироблених різними секторами економіки, й залежить від загального рівня цін, потенційних можливостей виробництва, витрат. Сукупний попит, який відбиває потреби, у ринковій економіці постає як доходи, що постачають на ринок усі виробники і споживачі, включаючи закупівлі держави. Структура й величина сукупного попиту у вирішальній мірі залежить від цін, доходів населення, податків та інших факторів, що впливають на платоспроможність у суспільстві.

Збалансованість сукупного попиту та пропозиції може бути досягнута, якщо в економіці забезпечуються такі рівень і структура народного господарства, які дозволяють здійснювати відтворення всіх факторів виробництва за повної зайнятості робочої сили. Неодмінною умовою цього є забезпечення стабільності цінової та грошово-кредитної складової ринкової економіки. Оскільки всі названі проблеми є взаємозалежними, то тільки через їхнє спільне рішення за допомогою активної державної політики регулювання можна забезпечити нормальний стабільний розвиток ринкової економіки, її збалансованість й економічне зростання.

Національне відтворення – складна економічна система. Відповідно, її результативність не може бути всебічно виражена одним чи декількома показниками. У широкому розумінні, до результатів національного відтворення можна віднести рівень і динаміку всіх основних показників макроекономіки: продукту, зайнятості, інфляції, соціальних індикаторів інвестицій і т. ін. Усі ці показники певним чином мають бути класифіковані.

У національному відтворенні є система результатів і, відповідно, показників відтворення, що будується на таких принципах.

– по-перше, необхідно виділити групу загальних показників національного відтворення;

– по-друге, варто відрізняти річні та багаторічні результати національного відтворення;

– по-третє, оскільки економічна система повинна забезпечувати зростання добробуту громадян, то варто особливо виділяти такі показники, які характеризують добробут і ступінь задоволення потреб населення країни.

І макроекономіка, і суспільне (національне) відтворення мають ряд тих самих найбільш загальних результатів і показників відтворення: валовий національний продукт (ВНП); валовий внутрішній продукт (ВВП); чистий національний продукт (ЧНП); національний дохід (НД). Разом з тим, макроекономічний підхід хоча й виходить з необхідності взаємозв'язку запасів (накопичених ресурсів) і потоків (поточного виробництва) благ, однак, він залишає безпосередньо осторонь взаємозв'язки річних результатів і сукупності накопичених багаторічних результатів національного відтворення.

На цей час усе більший вплив на зростання добробуту справляють багаторічні накопичені результати. Це не випадково: обсяг споживання благ протягом року складається не тільки зі зроблених протягом року споживчих благ, але і з раніше створених (особистого майна, основних фондів). Можливості зростання виробництва прямо залежать і від стану освітнього потенціалу, стану наукової бази суспільства тощо. Ось чому обчислення й аналіз національного багатства як багаторічного результату відтворення стають усе більш важливими.

Національне багатство має дві основні форми – матеріальне багатство суспільства і нематеріальне багатство суспільства.

Накопичені й наявні в розпорядженні суспільства в кожний окремий момент часу активи у формі засобів виробництва і предметів споживання, а також природні ресурси складають матеріальне національне багатство суспільства. У матеріальному національному багатстві виокремлюють дві частини: створене працею і накопичене кількома поколіннями суспільне багатство і природне багатство, яке включає в себе природні ресурси суспільства. Якщо перша частина національного багатства – це відтворюване працею багатство, то друга частина не створюється і не відтворюється працею.

Природне багатство, хоча й не відтворюється працею, однак є економічно єдиним із суспільно відтвореним працею багатством. Це пояснюється тим, що у виробництві елементи природного багатства (земля, запаси надр, ліси, вода) прямо служать створенню суспільного продукту, виступаючи у формі засобів праці чи запасів предметів праці. Однак специфіка природних ресурсів полягає в тому, що вони є продуктом природних закономірностей і процесів й не відтворювані працею.

Особливою частиною національного багатства суспільства є нематеріальне багатство, що включає в себе накопичені духовні цінності суспільства: досягнення науки, культури, освіти, мистецтва й т. ін.

Матеріальне й нематеріальне багатство в процесі відтворення знаходяться в постійній єдності. Відтворення суспільного продукту припускає, що одночасно накопичуються й удосконалюються і нематеріальні передумови виробничої діяльності. Сьогодні в Україні показник національного багатства обчислюється поряд із системою національних рахунків і містить у собі суму основних засобів, матеріальних обігових коштів і запасів, а також особистого майна населення.

Національне багатство об'єктивно відокремлюється в процесі відтворення і служить разом із продуктом забезпеченню його безперервності. При цьому виявляється єдність і розбіжності між продуктом і національним багатства. Спільне полягає в тому, що продукт і багатство в єдності забезпечують безперервність відтворення. Розбіжності визначаються об'єктивною відмінністю їхнього положення в процесі відтворення. Продукт постійно виробляється і зникає при споживанні, а багатство постійно закріплене у всіх секторах економіки. Продукт і національне багатство також є різними і як результати виробництва. Продукт є прямим результатом виробництва, а багатство – опосередкованим. Безпосереднім джерелом останнього постає продукт. Якщо продукт залишає щоразу сферу виробництва, то багатство постійно є присутнім у цій сфері у формі засобів праці і запасів предметів праці. Отже, національне багатство є і результатом, і передумовою виробництва одночасно.

Проблема пропорцій і їхньої збалансованості є ключовою проблемою відтворення. Порушення збалансованості навіть в одній ланці економіки може привести до ланцюгової реакції порушень у всьому народному господарстві, викликавши економічні потрясіння. Підтримка динамічної економічної рівноваги – корінна проблема макроекономічної політики держави. В умовах перехідної економіки ця проблема є особливо важливою в зв'язку з необхідністю здійснення ефективної стабілізаційної політики.

Пропорції в економіці бувають різноманітними. Їхню класифікацію можна здійснити за декількома критеріями. По-перше, необхідно виділяти найбільш загальну пропорцію між виробництвом і споживанням. Ця пропорція має в економіці різноманітні форми прояву. У складі суспільного продукту – це пропорція між засобами виробництва і споживчими благами та послугами, створеними протягом року. Якщо підсумовувати всю продукцію, вироблену в економіці, включаючи проміжний продукт, то така пропорція постає як пропорція між I підрозділом (засоби виробництва) і II підрозділом (предмети споживання) суспільного відтворення. Ця пропорція присутня й у складі ВНП, як відношення тієї його частини, що йде на кінцеве споживання домашніх господарств, органів державного управління, некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства, до іншої частини, яка спрямовується на цілі виробничого призначення. У національному доході ця пропорція буде включати, з одного боку, усе невиробниче споживання, у тому числі й приріст невиробничих фондів, а з іншого боку – виробниче нагромадження. У середині 90-х рр. XX ст. остання пропорція склала 86:14. За роки перетворень вона стрімко змінювалася убік зменшення виробничого нагромадження. Таким чином, пропорція між виробництвом і споживанням є найбільш загальною і наскрізною пропорцією відтворення, яка охоплює усі форми продукту і накопичених ресурсів.

Інший різновид пропорцій – це пропорції між сферами та секторами економіки. Відбиттям такої пропорції у валовому продукті є пропорція між виробництвом товарів і виробництвом послуг. На сьогодні у розвинутих країнах частка послуг у ВВП існує в межах 2/3–3/4. Змінилася структура послуг: величезне зростання досягається у сфері послуг фінансів, кредиту, страхування. Важливою пропорцією також є співвідношення між соціальною сферою, яка включає освіту, національну культуру, охорону здоров'я і житлові умови населення, та іншими сферами й галузями народного господарства, які прямо не забезпечують соціальні умови життя громадян.

В економіці будь-якої країни величезне значення має виокремлення міжгалузевих секторів (комплексів). Тут можливими є різні класифікації. Найбільш частим є виокремлення комплексів (секторів) з погляду етапів участі галузей у створенні кінцевого продукту. Можна виокремити паливно-енергетичний, сировинний, обробний, аграрно-промисловий комплекси, інвестиційний сектор, комплекс виробництва предметів споживання. Межі комплексів не є чітко визначеними, вони взаємно перетинаються. Проте їхній аналіз становить великий інтерес для дослідження структури національної економіки.

Для інфраструктури економіки ключове значення мають транспортний та інформаційний комплекси країни.

Становить значний інтерес і класифікація галузей за їхньою участю в зовнішньоекономічній діяльності на зовнішньо- і внутрішньо орієнтовані сектори економіки.

Третя група пропорцій – пропорції між галузями народного господарства. Вони складають базову структуру народного господарства, поєднують ті ланки економіки, які однотипні за видами продукції і, отже, технологічними умовами, засобами і предметами праці.

Четверта група пропорцій – співвідношення між частинами суспільного продукту, які виконують особливу відтворювальну роль в економіці. Як такі пропорції можна назвати, наприклад, співвідношення між різними елементами валового національного продукту, обчисленнями в системі національних рахунків. Аналіз цих пропорцій дає багату інформацію про стан економіки країни та її динаміку.

Як здійснюється національне відтворення? Це питання є одним з центральних у теорії відтворення. Моделі відтворення, хоча й дають спрощене, абстраговане від ряду факторів уявлення про відтворення, однак дозволяють виявити головні, найбільш принципові взаємозв'язки й описати їх у системі показників.

Питання про схематичне зображення національного відтворення має багатовікову історію. Можна назвати кілька принципових спроб описати механізм національного відтворення. При цьому важливо знайти таку залежність між усіма складовими, за якої економіка знаходиться в рівновазі.

Загальною економічною рівновагою називається такий стан національної економіки, за якого на ринках одночасно забезпечується рівність попиту та пропозиції і жоден з економічних агентів не зацікавлений у зміні обсягу своїх покупок чи продажів.

У реальному житті рівновага є виключенням, тимчасовим явищем, що рідко досягається. Нормальний стан економіки припускає можливість відхилення на окремих ринках від стану загальної рівноваги. Однак рівноважний аналіз широко використовується, тому що в досягненні рівноваги зацікавлені всі економічні агенти.

Рівновага суспільного відтворення є можливою за умови, що всі товари продано, усі засоби виробництва і предмети споживання відшкодовано. Ця умова припускає дотримання певних народногосподарських пропорцій. Уперше до такого висновку прийшов фізіократ Ф. Кене, якому належить історично перша спроба описати механізм національного відтворення. Модель макроекономічної рівноваги Ф. Кене ґрунтується на пріоритеті сфери виробництва. Необхідно зазначити, що принцип пріоритетності виробництва (і насамперед матеріального) як основи національного багатства міцно затвердився з виходом на історичну арену фізіократів. У своїй знаменитій праці “Економічна таблиця” (1758) Ф. Кене вперше спробував проаналізувати суспільне відтворення як збалансовану економічну систему, установивши пропорційність між натурально-речовинними і вартісними елементами національного виробництва. Це, можна сказати, перший в історії економічної думки макроекономічний аналіз, здійснений у рамках соціально-економічного змісту народного господарства.

Ф. Кене виокремив три основні класи: продуктивний (фермери та сільськогосподарські наймані робітники), власники (дворянство, духівництво, король зі свитою, чиновництво) і безплідний (промисловці, купці, ремісники, наймані робітники в промисловості). Уперше було розділено суспільство на класи на економічній основі й визначено головні канали реалізації суспільного продукту. Численні акти обміну знайшли своє відображення в масових потоках товарів і грошей. Обороту річного продукту за Кене передує виплата класові власників ренти від продуктивного класу. При цьому Ф. Кене вважав ренту єдиною формою “чистого продукту”.

К. Маркс охарактеризував “Економічну таблицю” як “...геніальну для свого часу картину річного процесу виробництва, опосередкованого обігом...”.

Надалі проблемами рівноваги на рівні суспільного відтворення займався К. Маркс. Він виходив з того, що відтворення являє собою єдиний процес поновлення матеріальних благ, виробничих відносин і робочої сили. На його думку, досягти рівноваги можна лише в тому випадку, якщо будуть відшкодовані всі частини суспільного продукту як за вартістю, так і в натуральній формі.

За вартістю сукупний суспільний продукт складається з трьох частин: спожитого постійного капіталу (с), змінного капіталу(V) та додаткової вартості (т),а отже дорівнює с + V + т.

За натурально-речовинною формою сукупний суспільний продукт складається з засобів виробництва (І підрозділ) і предметів споживання (II підрозділ).

Безперервний процес виробництва, що розглядається в постійному зв'язку і безперервному потоці свого відновлення, називається відтворенням. Процес відтворення охоплює стадії виробництва, розподілу, обміну, споживання.

Для поновлення процесу виробництва потрібно відтворити необхідні ресурси, тобто предмети праці (сировину, матеріали, комплектуючі), засоби праці (машини, устаткування, будинки, споруди) та робочу силу. Відтворення припускає поновлення не тільки факторів виробництва, але й у відповідних формах економічних, виробничих відносин.

За своїм типом відтворення може бути простим, розширеним чи звуженим. Просте відтворення – це процес поновлення процесу виробництва в незмінному масштабі, що визначає необхідність поновлення виробництва благ з незмінним обсягом ресурсів у їх кількісному і якісному відношенні.

Відтворення називається розширеним, якщо виробництво щорічно здійснюється в зростаючому масштабі, що визначає додаткове залучення ресурсів і їхнє якісне удосконалення.

Звужене відтворення характеризується скороченням масштабу виробництва, що може бути викликано недостатністю ресурсів, нераціональним і неефективним їх використанням чи погіршенням якісного стану використовуваних ресурсів.

Як правило, відтворення має розширений характер. Проте в періоди кризової фази економічних циклів, воєн, стихійних катаклізмів чи революційних перетворень у суспільстві воно набуває характеру не тільки простого, але й звуженого. Наочним прикладом звуженого відтворення є народне господарство України в період з 1992 до 1998 р. У ньому переплелися численні складники. Однак провокуючим і визначальним фактором стало революційне ламання сформованих суспільних, економічних відносин й узята на озброєння далека від національної специфіки модель трансформації соціально-економічної системи.

Для макроекономічного аналізу процесу відтворення в народногосподарському комплексі виокремлюють два великих підрозділи за принципом призначення продукції, що випускається.

І підрозділ включає всі галузі й виробництва, які випускають засоби виробництва, тобто ті з них, продукція яких має виробниче призначення та надалі буде використана в процесах господарської діяльності.

II підрозділ охоплює всі галузі й виробництва з випуску предметів споживання, тобто продуктів, що мають споживче призначення і служать для задоволення суспільних чи індивідуальних потреб населення.

Разом ці підрозділи охоплюють усе суспільне виробництво. Суспільство повинно обрати такий розподіл ресурсів між І і II підрозділами, який, по-перше, відповідав би кривій виробничих можливостей; по-друге, забезпечував би збалансованість виробництва засобів виробництва (І підрозділ) й виробництва предметів споживання (II підрозділ).

Розглянемо процес і умови реалізації за простого відтворення й економічної рівноваги під час збалансованого, пропорційного розвитку І і II підрозділів.

Збалансованість і рівноважний стан економіки за простого відтворення, так само як і повна реалізація суспільного продукту, пов'язані з дотриманням трьох основних пропорцій:

а) І (V + m) = II с;

б) І (с + V + m) = І с + II с;

в) І (V + m) + II (V + m) = II (с + V + m) (11.1)

Розглянемо реалізацію суспільного продукту і пропорції суспільного виробництва за розширеного відтворення. Для здійснення розширеного відтворення необхідно щорічно частину створеного й додаткового продукту спрямовувати на збільшення матеріальних і трудових ресурсів з метою розширити масштаб виробництва та збільшити обсяг виробленого суспільного продукту. У цьому випадку додатковий продукт розпадається на фонд споживання (ФС) і фонд нагромадження (ФН). Фонд нагромадження служить джерелом для додаткового придбання засобів виробництва і наймання робочої сили.

Умови реалізації за розширеного відтворення:

а) І (V + m) > II с;

б) І (с + V + m) > І с + II с;

в) І (V + m) + II (V + m) > II (с + V + m) (11.2)

Звідси можна зробити висновок про відмінності між простим і розширеним відтворенням. За простого відтворення весь додатковий продукт використовується на споживчі цілі, тобто цілком “проїдається”. За розширеного відтворення одна частина додаткового продукту йде на споживання, а інша – на нарощування ресурсів (засобів виробництва й робочої сили).

Звернемося до реалізації продуктів І і II підрозділів:

– І підрозділ залишає для власних виробничих потреб засоби виробництва. Частина продукту, що залишилася, яка являє собою знов-таки засоби виробництва, не знаходить реалізації в І підрозділі. Ця частина призначена для обміну на продукцію II підрозділу з метою одержання необхідних предметів споживання.

– II підрозділ залишає для власного споживання предмети споживання. Частина продукту, що залишилася, і яка за натурально-речовинною формою складається з предметів споживання, не знаходить збуту в цьому підрозділі і призначена для обміну на необхідні йому засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні І підрозділу.

У розвинутих західних країнах у післявоєнний період відбувається різке зрушення в інвестиційній сфері на користь споживчого комплексу та всієї соціальної інфраструктури. Це стало можливим, завдяки прискоренню НТП, що дозволило на основі ресурсозбереження скоротити суспільні витрати на виробництво сировини та енергії й у результаті комплексної механізації й автоматизації звільнити трудові ресурси зі сфери матеріального виробництва і спрямувати їх на цілі обслуговування людини. Врешті-решт в другій половині XX століття спостерігається підвищення життєвого рівня населення практично у всіх розвинутих країнах.

НТР обумовила швидкий розвиток сфери обслуговування, яка не створює самостійного матеріального продукту, але виконує важливі суспільні функції. До цієї сфери належать виробнича й соціальна інфраструктура.

Для сучасного відтворення істотну роль відіграє також сфера воєнної техніки (воєнного виробництва).

Розглядаючи результат сучасного відтворення, не треба забувати, що він може існувати не тільки в матеріальній сфері, але й у нематеріальній, у вигляді послуг. Послуга також має споживчу вартість і на неї витрачається людська праця. У зв'язку з цим усе суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне й нематеріальне виробництво. До матеріального виробництва належать промисловість, сільське господарство, будівництво й виробництво різних матеріальних послуг на транспорті, у торгівлі, комунальному господарстві, сфері побутових послуг тощо. До нематеріального виробництва – створення духовних цінностей і нематеріальні послуги.

У сучасних умовах від цього розподілу відмовилося багато країн, але в деяких країнах він зберігся, у тому числі в Україні, Росії й ін. Зараз продуктивною вважається не тільки праця зі створення матеріальних цінностей, але будь-яка праця, що створює блага для споживання, незалежно від того, у якій сфері це відбувається – у матеріальній чи духовній, у сфері виробництва товарів чи послуг.

Таким чином, сучасне суспільне виробництво охоплює не тільки матеріальне виробництво (І і II підрозділи), але також нематеріальну сферу – виробництво нематеріальних послуг і благ, що складає в сукупності своїх галузей III підрозділ (сфера послуг), і, нарешті, сферу воєнної економіки, що доцільно виокремити в IV сферу. Така структура суспільного виробництва враховує сучасні якісні зрушення. Крім того, це дозволяє глибше зрозуміти, щоIII і IV підрозділи ніяких матеріальних субстанцій споживчого й виробничого призначення самі по собі не виробляють (крім конверсії). Звідси випливає висновок: матеріальним джерелом поповнення III і IV підрозділів, а також товарного покриття (забезпечення) споживчого попиту цих підрозділів є суспільний продукт, який створений І і II підрозділами (тобто їхніми галузями) суспільного виробництва. Усе це необхідно враховувати при збалансованості суспільного господарства.

На основі аналізу процесів суспільного відтворення К. Марксом був зроблений висновок про переважний розвиток І підрозділу в порівнянні з II підрозділом як необхідну передумову, що забезпечує розвиток виробництва засобів виробництва власне для І і II підрозділів. Саме з І підрозділом пов'язані успіхи науково-технічного прогресу.

У післявоєнні роки світова господарська практика підтвердила тенденцію до зближення темпів зростання І і II підрозділів, поступового їхнього вирівнювання, а іноді й випередження темпів зростання окремих галузей II підрозділу. В основі цієї тенденції лежить ряд причин, що здебільшого було обумовлено зростанням значимості галузей II підрозділу. Назвемо основні з них:

– прискорене зростання товарів тривалого використання в галузях машинобудування в результаті зростання попиту на побутову техніку;

– збільшення частки продукції електроенергетики, хімічної та деревообробної промисловостей, що йде на задоволення потреб населення;

– зростання зайнятості у сфері нематеріального виробництва, що викликало додатковий попит на споживчі товари.

У розвитку суспільного відтворення звертають на себе увагу певні нові тенденції:

– чітко намітилося зниження фондомісткості виробництва (відношення вартості основних фондів до вартості обсягу продукції, що випускається,) у результаті поліпшення технологічної та відтворювальної структури основного капіталу;

– фонд амортизації все більше виконує роль не фонду відшкодування, а фонду нагромадження;

– скорочення частки капіталомістких галузей і збільшення наукомістких галузей і виробництв у структурі народногосподарських комплексів;

– перевищення темпів зростання випуску засобів виробництва над темпами збільшення витрат на одиницю приросту виробничих потужностей, що відкриває можливість нарощування виробничих потужностей темпами, які перевищують збільшення випуску продукції І підрозділу;

– наростання розриву між зростанням сукупного попиту й темпами нарощування ВВП (ВНП), що викликає уповільнення інвестиційного процесу, стимулює зростання цін на окремі товарні групи й поглиблює галузеві диспропорції;

– формування нового механізму міжгалузевого переливу капіталів, в основі якого лежить диверсифікація виробництва, розширення та поглиблення його інтернаціоналізації, а це дозволяє використовувати значну частину фінансових ресурсів не на безпосереднє інвестування, а для вторгнення в інші галузі у результаті маніпулювання фіктивним капіталом;

– наростаюче панування недосконалих ринкових структур, наслідком чого є стагфляційні процеси на фазах кризи й депресії. У цьому зв'язку є абсурдними спроби нав'язати нашій країні моделі чистої конкуренції.

Сучасною моделлю макроекономічної рівноваги є міжгалузевий баланс. Батьківщиною балансових методів дослідження макроекономічної рівноваги є Росія. Але “предтечею” балансових підходів до дослідження макроекономічних процесів стала “Економічна таблиця” Ф. Кене та схеми відтворення К. Маркса. Задовго до встановлення радянської влади і розробки перших планів розвитку народного господарства російський економіст В.К. Дмитрієв, аналізуючи фактори, що визначають величину ціни товару, починаючи від витрат виробництва й закінчуючи взаємодією попиту та пропозиції, вперше у світі склав систему лінійних рівнянь, за допомогою яких відкрив спосіб відображення повних витрат. Він уперше ввів у науковий оборот поняття “технологічні коефіцієнти витрат продукції однієї галузі на виробництво продукції інших галузей”. Ця ідея лежить в основі сучасних моделей міжгалузевого балансу.

Балансові методи макроекономічної рівноваги найбільш повно були розроблені й використані в господарській практиці радянською економічною школою. Плановість ведення народного господарства вимагала розробки планових і звітних балансів. Причому існувала цілісна система балансів: натуральні (матеріальні), вартісні (грошові), трудові, баланс народного господарства й міжгалузевий баланс.

Не вдаючись до спеціального дослідження, зупинимося на основних аспектах міжгалузевого балансу. У ньому презентовано систему даних про обсяги виробництва, склад виробничих витрат і розподіл продукції в народному господарстві. Особливість шахової таблиці, у вигляді якої подано міжгалузевий баланс, полягає в тому, що в ній поєднані дані про розподіл продукції та матеріальні витрати. Справа в тому, що продукція однієї галузі (наприклад, електроенергетики), що направляється в іншу галузь (наприклад, металургію), є одночасно й елементом розподілу, і елементом витрат. Такі шахові таблиці потоків продукції можуть складатися як у натуральному, так і у вартісному, й у натурально-вартісному виразі. Міжгалузевий баланс у натуральному виразі розробляється за найважливішими видами продукції. Натурально-вартісні баланси включають усі галузі економіки, а також найважливіші види продукції в натуральному й вартісному виразі. У цьому випадку таблиця доповнюється фінансово-вартісним блоком.

Міжгалузевий баланс дозволяє глибоко вивчити галузеву структуру не тільки суспільного, але і кінцевого продукту, використаного національного доходу, фонду відшкодування поточних матеріальних витрат.

Модель міжгалузевого балансу дозволяє встановити взаємозалежні обсяги виробництва в галузях національної економіки, що відповідають заздалегідь заданому кінцевому попиту.

Крім статичної моделі міжгалузевого балансу застосовується динамічна модель, у якій поряд з коефіцієнтами міжгалузевих зв'язків використовуються коефіцієнти фондовіддачі, трудомісткості й інші з урахуванням їх динаміки. Подальший розвиток моделей міжгалузевого балансу спрямовано на виявлення оптимуму (із включенням відповідних елементів) з метою визначення ефективності прийнятих рішень.

У сучасній західній економічній літературі безперервність суспільного відтворення розглядається в моделі економічного обороту, де суб'єктами економіки є домашні господарства, фірми, уряд (держава) (рис. 11.1).

Рисунок 11.1 – Модель економічного обороту

Зв'язки між усіма суб'єктами здійснюються як у грошовій формі (на схемі вони позначені пунктиром), так і в натурально-речовинній (безперервна лінія).

Вихідним і кінцевім пунктом обороту є домогосподарства. Через ринок ресурсів вони постачають фірмам те, що мають: землю, працю, капітал, свої підприємницькі здібності (на рисунку 11.1 рух від домогосподарств проти годинникової стрілки). Від підприємств через ринок продуктів домогосподарства одержують (купують) товари й послуги.

Рух благ у грошовій формі має зворотний напрямок (на схемі по годинниковій стрілці). Домогосподарства платять уряду прямі податки, а одержують від нього заробітну плату та різного роду виплати.

Фірми платять уряду прямі й непрямі податки та одержують від держави встановлені платежі й субсидії. Постійний повтор цих процесів утворює суспільне відтворення в рамках національної економіки.

Висновки:

1. Макроекономічна рівновага, що базується на пріоритеті виробництва, припускає розподіл суспільного виробництва на І і II підрозділи. І підрозділ містить у собі всі галузі й виробництва з випуску засобів виробництва, II підрозділ – з випуску предметів споживання. У зв'язку з тим, що обидва підрозділи не можуть самостійно забезпечити власний процес виробництва, вони змушені обмінюватися частиною створеної ними продукції. І підрозділ, звертаючись до II підрозділу за предметами споживання, пропонує йому еквівалентний за вартістю обсяг засобів виробництва. У результаті між І і II підрозділами відбувається частковий обмін виробленими ними продуктами.

2. З метою здійснення безперервного процесу відтворення (безупинного повтору в тій чи іншій формі виробництва) І і II підрозділи залишають частину вироблених кожним з них суспільних продуктів для власних потреб, а іншою частиною продуктів вони обмінюються між собою.

3. Відтворення за своїм характером може бути простим (масштаб виробництва є незмінним), розширеним (масштаб виробництва щорічно збільшується), звуженим (масштаб виробництва щорічно скорочується).

4. Збалансований розвиток національної економіки за простого відтворення має місце в тому випадку, якщо весь додатковий продукт повністю іде на споживання, а національний дохід, створений у І підрозділі, дорівнює вартості засобів виробництва, спожитих у II підрозділі.

5. Рівноважний стан національної економіки за розширеного відтворення (коли частину додаткового продукту спрямовано на нагромадження) досягається в тому випадку, коли вартість засобів виробництва II підрозділу з урахуванням нагромадження буде дорівнювати вартості фонду споживання І підрозділу з урахуванням його збільшення.

6. Важливе значення для забезпечення пропорційного розвитку народного господарства має складання міжгалузевого балансу, який є системою лінійних рівнянь, з метою виявлення повних витрат продукції одних галузей у виробництві продукції інших галузей. Міжгалузевий баланс дозволяє визначати обсяги виробництв у галузях національної економіки, що відповідають заданому кінцевому попиту.

Поиск по сайту: