АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Мистецтво Київської Русі

Читайте также:
  1. Архітектура та образотворче мистецтво України в кінці ХІХст. – на початку ХХ ст.
  2. Архітектура. Образотворче мистецтво.
  3. Билет 72,67.Образотворче мистецтво Японії
  4. Види публічного мовлення. Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування
  5. Випишіть східнослов'янські землі, що увійшли до Київської Русі за часів правління князя Володимира Святославовича, зазначте роки правління князя.
  6. Естетика в структурі міжпредметних зв’язків. Естетика і мистецтво. Естетика і мистецтвознавство
  7. Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави
  8. Літературні жанри Київської Русі
  9. Мистецтво і світогляд
  10. Мистецтво перемовин
  11. Мистецтво перемовин

Монументальне мистецтво в Давньоукраїнській державі з’являється з проникненням християнства. У IX – X ст. швидкими темпами розвиваються фресковий та мозаїчний живопис. Оздоблення найчастіше мало характер сюжетних малюнків і портретів святих, що чергувалися з орнаментами. Власне всі зображення мали утворювати єдиний за задумом текст, що читався, як і книга, зліва направо.

Мозаїки були дуже дорогими у виконанні, тому більшість зображень у храмах і князівських палатах виконувалися у вигляді розписів фарбою – фресок. Майстри фрескових розписів працювали не лише над релігійними сюжетами. Світськими за характером були фрески, що прикрашали стіни княжих палат, а в церквах з’явилися розписи, побутові за тематикою, наприклад, сцени полювання та княжого життя в галереях Софіївського собору; зображення константинопольського іподрому, на якому присутні візантійський імператор і київська княгиня Ольга.

Значний слід залишила давньоукраїнська малярська школа в оздоблені рукописів, які прикрашали мініатюрами, заставками, орнаментами. Високий ґатунок книжкової мініатюри виявився, зокрема, в оформленні "Остомирового євангелія", "Ізборника" 1073 р. та 1076 р. тощо.

11. На відміну від інших регіонів Русі, де внаслідок монгольської навали культура переживала занепад, у Галицько-Волинській державі XIII - першої половини XIV ст. спостерігалося її піднесення. Значною мірою цьому сприяли розвиток економіки й розбудова міст, в яких переважно й зосереджувалося культурне життя. У міському житті виразно простежувалася тяглість культурних традицій Руської держави. Водночас виразно виявлялися риси самобутності й оригінальності. При цьому Галицько-Волинська держава залишалася відкритою для культурних запозичень з країн Центрально-Східної Європи.
Самобутність культури Галицько-Волинської держави зумовлювалась особливостями її розвитку.
Початкова освіта в Галичині и на Волині зберігала риси, що сформувалися в попередні часи. Про поширення письменності серед населення свідчать численні знахідки археологами бронзових і кістяних «писал» для письма на воскових табличках у Галичі, Звенигороді, Перемишлі та інших містах. З розбудовою міст, церков і монастирів зростала кількість початкових шкіл. У них навчали читання, письма, церковного співу, інколи іконопису. Учнів виховували в християнській моралі, навчали молитов, основ православної віри. При дворах князів у Галичі, ВолодимиріВолинському, Холмі існували освітні заклади вищого ступеня, в яких, вочевидь, викладалися елементи риторики, філософських і правових знань і основи книгописної майстерності. Зокрема, джерела зберегли для нас відомості про те, що «навчатися святим книгам» віддав свого сина Лаврентія тивун князя Володимира Васильковича Петро.



Освіта розвивалася за традиціями, започаткованими в Київській Русі. Новим явищем стало заснування освітніх центрів при дворах князів і здобуття окремими особами вищої освіти за кордоном.
ЛІТОПИСАННЯ
У середині XIII ст. у Холмі розпочинаються роботи над створенням видатної пам'ятки Галиць-ко-Волинського літопису. Він складається із двох частин - Літописця Данила Галицького й Волинського літопису. їх писали різні люди. Автором першої частини, можливо, був боярин Діонісій Павлович. Він є виразником поглядів Данила Романовича та його прихильників серед бояр.
На відміну від інших літописів, твір складається із кількох окремих повістей, яким притаманний більш світський характер. При його написанні використовувалися документи канцелярії Данила Романовича, придворні літописні записки, розповіді про воєнні походи тощо. Події висвітлюються без дотримання суворої хронологічної послідовності. АРХІТЕКТУРААрхітектура Галицько-Волинської держави від-зиачається яскравою самобутністю. Ії бурхливий розвиток зумовлювався широкомасштабною діяльністю Данила Романовича, розпочатою в 30-х роках XIII ст. і спрямованою на розбудову існуючих та заснування нових міст. Останні виникали насамперед як укріплені пункти, тому першочергова увага приділялася фортифікаціям: валам, стінам, брамам, замкам, кам'яним вежам - донжонамі. Вони зводилися на основі поєднання місцевих традицій із здобутками західноєвропейської військової науки (Холм, Данилів, Стожок, Стовп та ін.). У нових містах головна увага зосереджувалася на спорудженні укріпленої князівської резиденції. Чільне місце будівництво міст посідало в діяльності Василька та його сина Володимира.

‡агрузка...

Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.

12. Розвиток української культури на початку XIV—першої половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах. Розпад Київської Русі та монголо-татарська навала в середині XIII ст. призвели до занепаду економічного, політичного і культурного життя України. Від численних міст і поселень України залишились руїни. Всі руські князівства опинились у повній залежності від татарського хана.

В середині XIV ст. українські землі (Київщина, Черні-гівщина, Переяславщина, Поділля і значна частина Волині були приєднані до Великого князівства Литовського, яке стало найбільшим державним утворенням у Європі.

Цей період виявився більш сприятливим для розвитку української культурі!, ніж роки татарської навали. Багато литовських магнатів із династії Гедимінасів прийняли пра-вослав'я, споріднюючись з українськими та білоруськими князями. Староукраїнська (руська) мова переважної більшості населення князівства стала офіційною мовою уряду. Вона використовувалась при складанні грамот і законів. Литовські правителі розглядали свої завоювання як місію «збирання земель Русі». На думку М. С. Грушевського, Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі більшою мірою, ніж Московське князівство.

У другій половині XIV ст. на українські землі розпочалася експансія Польщі. Протягом двох десятиліть поляки в союзі з угорцями воювали з литовцями за Галичину і Волинь. Війна закінчилась у 1366 р. польською окупацією всієї Галичини й невеликої частини Волині.

У кінці XV ст. зміцнюється Московська держава, яка у 1480 р. скинула з себе вікове монголо-татарське іго. Внаслідок воєн з Литвою вона підпорядковує собі Сіверщину (Чернігів, Стародуб, Новгород-Сіверський). Московський князь Іван III, привласнивши собі титул «государя всієї Русі», згодом проголосив, що всі землі колишньої Київської Русі мають бути приєднані до Московської держави.

Таким чином, над Україною нависла реальна загроза, з одного боку, латинізації і спольщення, а з другого — омосковлення. Українське національне життя, національні традиції та вся національна культура зазнали важких втрат.

Великою перешкодою на шляху розвитку української культури було й те, що впродовж XV—XVI ст. тривала нерівна боротьба з татарською ордою, яка завдала великих збитків матеріальній та духовній культурі українського народу. Ні литовський, ні польський уряди не були спроможні організувати оборону окраїнних земель. Це завдання виконало українське козацтво, яке стало оплотом оборони України перед татарами, а згодом і боротьби проти колоніального гніту польської шляхти, насильницької полонізації та окатоличення православного населення.

Початки козаччини припадають на XV ст. У XVI ст. козаки починають об'єднуватись у військову організацію. Найбільш визначним їх організатором був Дмитро Вишневецький (Байда), який у 1550 р. об'єднав розпорошені групи козаків і побудував фортецю на острові Мала Хортиця — Запорізьку Січ. Наприкінці XVI ст. внаслідок політичних обставин значення козацтва зростає. Це пояснювалось тим, що під впливом Польщі український та білоруський елементи поступово починають нівелюватися, особливо в Галичині. У XVI ст. тільки дрібна шляхта зберегла своє національне обличчя, а знатні українські роди переходили на службу до поляків, відмовляючись від своєї мови та культури. Польська колонізація знищила також українську шляхту на Поділлі, Київщині та Брацлавщині, а згодом і на Волині. Чимало представників української феодальної верхівки, спокушені польською культурою, привілеями та посадами, переходять у польський табір.

Важливим чинником культурного процесу в Україні була православна церква, роль якої в історії українського суспільства постійно зростала. Церква для українців, за умов відсутності власної держави, залишалась єдиним інститутом вираження їх самобутності. Однак становище православної церкви було надзвичайно тяжким. Проти неї вів боротьбу католицизм, підтримуваний польською королівською адміністрацією. Трагедія православної церкви полягала в тому, що вона була позбавлена підтримки меценатів, а з XVI ст. культурно занепала, її література обмежувалась лише богословськими книгами, які не могли задовольнити запитів багатьох інтелектуально розвинутих людей.

Фатальними для українців були наслідки Люблінської унії 1569 р., згідно з якою більша частина українських земель (Галичина, Холмщина, Волинь, Поділля, Брацлавщії-на, Київщина) перейшла до Польщі, а друга — значно менша, — до Москви. В цей час українська культура і православна церква зазнали тяжких утисків.

Після проголошення Люблінської унії єзуїти рушили на Україну, засновуючи свої колегії у Ярославі, Львові, Кам'янці, Луцьку, Вінниці, Києві та інших містах. Полемісти з табору єзуїтів у своїх проповідях і диспутах викривали «облудність» та «культурну відсталість» православ'я. Зокрема, П. Скарга у своєму знаменитому трактаті «Про єдність церкви Божої» доводив, що православ'я перебуває у настільки безнадійному становищі, що єдиним виходом для його прибічників є поєднання з Римом.

На захист Української Православної Церкви виступили братства, які відіграли важливу роль у загальнокультурному процесі в Україні. Братства виникали в середовищі міщан та ремісників. Вони організовувались при церквах з метою утримання порядку в храмах, забезпечення їх матеріальних потреб, опікувалися хворими парафіянами, допомагали бідним. Згодом братства стали виступати перед судами і королем на захист православ'я, організовувалі1 школи при церквах, боролися проти національного й релігійного обмеження українців, їх діяльність особливо помітною була в XV—XVI ст., коли розгорнулась вперта боротьба з наступом католицизму і з єзуїтами. Перші братства виникли у Львові, при львівських церквах у ЗО—40-х роках XV ст. Найстаршим серед них було братство при Успенській церкві, засноване у 1439 р.

З метою зміцнення української православної церкви у 1596 р. була укладена Брестська церковна унія. Однак вона мала непередбачені наслідки. З єдиної православної церкви утворилася так звана уніатська, або греко-като-лицька, церква (з'єднана з Римом) і православна церква (не з'єднана), яка у другій половині XVII ст. потрапила у залежність від московського патріарха. Вище православне духовенство, частина шляхти і міщан пішли за унією. Однак більшість рядового духовенства та частина шляхти на чолі з князем К. Острозьким, братства, селяни й козацтво залишилися на позиціях православ'я.

Українська феодальна верхівка, будучи чутливою до власного соціального статусу, стала масово зрікатися віри батьків і приймати католицизм, а разом з ним польську мову та культуру. Провідний представник православ'я Мелетій Смотрицький (близько 1572—1633 рр.) у своєму трактаті «Тренос, або плач за Святою Східною Церквою» (1610 р.) оплакував утрату Руссю тих, хто перейшов до табору католиків-поляків. У середовищі українських православних магнатів лишилося небагато відданих старій вірі. Давні релігійні та культурні традиції продовжували також жити в окремих осередках бідної шляхти, яка була віддалена та ізольована від центрів польської культури.

Міжконфесійна боротьба виснажувала сили українського народу: православні з презирством ставились до уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали їх за повноправних громадян, всіляко принижували, бо вони не були поляками. Поляки вимагали від греко-католиків відмовитися від своїх догм, історії, традиції. Однак Греко-Католнцька Церква не опольщилася, а стала важливим засобом боротьби українського народу проти полонізації.

Процес формування культури українського народу в XIV—першій половині XVII ст. був одночасно відображенням складного процесу остаточного оформлення українського етносу, що завершився в основному в XVI ст. Причиною повільного культурного розвитку України цього періоду стали руйнівні наслідки ординської навали, загарбання українських земель литовськими та польськими феодалами, агресія Кримського ханства та Османської Порти. Однак, незважаючи на це, культура української народності жила і розвивалася.


1 | 2 | 3 | 4 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.007 сек.)