Рівні політичної активності

Для того, щоб визначити рівень політичної активності середнього класу Хмельниччини за допомогою соціологічного дослідження, потрібно розглянути, які ж взагалі існують рівні політичної активності.

Політична активність може розглядатися з точки зору двох рівнів: орієнтаційно-ціннісного (внутрішнього) рівня, який становить підґрунтя для другого – поведінкового (або зовнішнього) рівня. Тож модель політичної активності може бути представлена таким чином.

Мал. 1.1[19]

Політична активність обумовлюється ступенем інтересу до політичних подій, їх усвідомленням і, відповідно, може обмежуватися простим виконанням законів і правил, а може бути спрямованою на мобілізацію та солідаризацію навколо певної мети чи ідеї.

На цьому рівні політична активність не обов’язково означає безпосередню участь у політичному житті. Це скоріше своєрідне психологічне прилучення до нього: глибоке переживання гострих соціально-політичних проблем, бажання сформулювати певну соціальну позицію. З іншого боку, саме на цьому рівні акумулюються потенціал активності, внутрішня готовність до дії, які проявляються в різних поведінкових формах політичної участі. Саме цінності – суб’єктивні уподобання людей, їх уявлення про бажані та небажані події, їх суспільну значущість багато в чому обумовлюють специфіку поведінки людини та її політичну діяльність[20].

Політична активність у демократичних суспільствах проявляється у таких формах, як голосування на виборах різних рівнів, референдумах, участь в управлінні, в місцевому самоврядуванні, в діяльності парламенту. Крім того, наприклад, в ході передвиборчої кампанії чимало людей залучаються до різних форм практичної активності – збирання підписів, зустрічі з кандидатами, мітинги, демонстрації, наметові містечка. Демократичні конституції передбачають і різні форми прямого впливу громадян на органи влади при прийнятті рішень, зокрема, законні форми демонстрацій, мітингів, збирання підписів під петиціями, безпосередні контакти з офіційними особами.

Неможливо, визначити політичну активність, не врахувавши її зовнішніх характеристик:

· політичну участь,

· політичну поведінку

· політичну діяльність.

Деякі автори ототожнюють вище перераховані поняття. До рівнів політичної участі відносять:

· реакція (позитивна або негативна) на імпульси, що надходять із політичної системи чи з її інституцій, не пов’язана з необхідністю високої активності людини; епізодична участь у політиці;

· діяльність, пов’язана з делегуванням повноважень, участь у виборах (місцевих або державного рівня), референдумах тощо;

· участь у діяльності політичних і громадських організацій (партій, груп тиску, профспілок, молодіжних політичних об’єднань тощо);

· виконання політичних функцій у межах державних інституцій, у т.ч. із засобами масової інформації (професійна, керівна політико-ідеологічна діяльність)

· участь у позаінституціональних політичних рухах і акціях (спрямованих на докорінну перебудову існуючої політичної системи).

Типологія політичної участі (за американським соціологом Л. Мілбретом):[21]

· демонстрація плакатів і афіш, оформлення політичних стендів, епізодична участь у політичних дискусіях (навчальна діяльність);

· участь у політичних зборах або мітингах, підтримка грошовими пожертвами, контакти з офіційними особами або політичними лідерами (проміжна діяльність);

· керівництво державними або партійними закладами, забезпечення партійних фондів;

· участь у закритих або таких, що виробляють стратегію, засіданнях;

· постійна участь у проведенні політичних кампаній і виборів (активна діяльність).

У політичній участі соціологом Максом Вайнером виділяються три аспекти: політична участь визначається як вербальна (тобто словесна) дія, а не особисті переживання або політичні переваги; участь, добровільні дії громадян; громадяни мають вибір при обранні державних посадових осіб. Але багато соціологів та політологів піддають критиці підхід Макса Вайнера до політичної участі за його обмеженість лише добровільними та усвідомленими діями. В реальному житті залучення людей в політичний процес не обов’язково зв’язане із їх високою поінформованістю і використанням демократичної процедури альтернативних політичних виборів тощо.

До політичного процесу далеко не однаково залучені індивіди та соціальні спільноти, верстви населення, які знаходяться всередині певної політичної системи. Одні індивіди та соціальні спільності байдужі до політики, другі - рідко беруть участь у політиці, інші заохочені та захоплені політичною боротьбою тощо. Одні азартно прагнуть до влади, а інші - відіграючи активну роль у політичних подіях, все ж спокійно дивляться на владу тощо[22].

В міру участі в політичному процесі можна виділити ряд груп: а) не в політиці, б) ті, хто голосує на виборах, в) ті, що беруть участь у діяльності політичних партій та інших політичних об’єднаннях, г) ті, що беруть участь у пошуках політичних кар’єр та політичні лідери. Такі погляди на політичну активність - конвенціальні, тобто легальні, регламентовані законом види політичної участі. Але існують і неконвенціальні види політичної участі: різноманітні форми протесту (участь у публічних вуличних демонстраціях, мітингах, що не дозволені властями), протести проти «безпутних» дій політичного режиму, відмова підкорятись несправедливим законам та політичним рішенням.

Різні люди можуть брати участь у політичному житті з різною інтенсивністю: одні особи лише читають газети, інші ще й ходять на вибори, а треті ведуть активну політичну роботу. Навіть залучення до одного і того самого виду діяльності може проявлятися по-різному: наприклад, один активіст може лише інколи брати участь в політичних кампаніях на правах виконавця, а інший є їх активним організатором, один виборець може ходити на кожні вибори, а інший лише на особливо значущі для нього.

Залежно від такої активності визначають кілька типів політичної поведін­ки людини: конформізм, політичну індиферентність, політичний активізм. Конформізм пов’язаний з орієнтацією на чужу думку, погляд, підтримку будь-якої позиції. Така поведінка є відповідним пристосуван­ням, політичною лояльністю, позицією “як усі, так і я”. Людей з по­дібною політичною позицією активно використовують політики-маніпулятори, авантюристи, всі, хто у своїй діяльності вдається до дешево­го популізму[23].

Індиферентність - байдуже ставлення до політики, відчуженість від неї. Люди цього типу вважають, що їх участь у політиці безперспек­тивна, не потрібна. Політичний активізм притаманний тим, кого реальний стан не лише в політиці, а й у суспільстві загалом абсолютно не влаштовує. Люди з таким типом політичної поведінки активно залучаються до по­літичного, суспільного життя, глибоко переконані, що саме завдяки їх особистій участі стан справ у суспільстві зміниться на краще. Саме з таких громадян формуються справжні політичні лідери.

Політична активність громадян залежить від їхнього рівня доходів і соціального статусу - активнішими виборцями є громадяни з середнім і високим рівнем доходів. Це можна пояснити тим, що багаті люди більшою мірою залежні від політичної ситуації в країні та розстановки політичних сил. У той самий час бідні верстви населення значно меншою мірою залежать від діяльності влади. Крім того, така категорія громадян постійно зайнята проблемами матеріального виживання себе і своїх сімей, а отже, має значно менше часу для зацікавленості політикою та участі у виборах. Більш політично активні також освічені люди. Це пояснюється тим, що вони мають змогу отримувати інформацію з меншою затратою зусиль, реально оцінювати та розуміти корисність приходу до влади певних політичних сил.

Ще одним чинником політичної активності є рівень політичної культури. Виборці з високим рівнем політичної культури можуть бути активними учасниками як сучасних демократичних процесів загалом, так і виборчого процесу зокрема.

Виборці з високим рівнем політичної культури краще розуміють, що неучасть у виборах не звільняє їх від відповідальності за дії майбутньої влади. Також вони розуміють, що участь у виборах є їхнім громадянським обов’язком. Зрештою, високий рівень політичної культури дає змогу виборцям брати кваліфіковану участь у виборчому процесі не лише на стадії голосування, але і як членів виборчих комісій, спостерігачів, довірених та уповноважених осіб тощо[24].

Варто також згадати про таке явище як політичне відчуження,оскільки воно негативно впливає на розвиток політичної системи, вказує на низький рівень політичної активності. Це процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як сторонніх, чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її. Політичне відчуження виявляється в безсиллі індивіда впливати на перебіг політичних подій, відчутті ізоляції, у сприйманні індивідом соціальних і політичних інститутів, встановлених ними норм, як ворожих інтересам людини. Таке явище ще має назву абсентеїзм.

Відчуження може бути наслідком впливу об’єктивних умов політичного життя, політичної системи, політичного режиму. Політичне відчуження зумовлене й такими причинами, як втрата соціальних ідеалів, зневіра в будь-яких владних структурах, психологічна втома від нескінченного потоку політичної демагогії, непродуманих рішень та відверто цинічної брехні.

Найвагомішими чинниками такого явища є політичні чинники, такі як:

1) чинники, що характеризують стан політики у державі загалом;

2) чинники, що характеризують особливості самого виборчого процесу;

3) технічні чинники.

У першому випадку збільшує рівень абсентеїзму недовіра і несприйняття виборцями самої політичної системи. Також сприяє абсентеїзму недовіра до осіб, що знаходяться при владі: народ не вбачає в них осіб, які б могли краще управляти державою.

У другому випадку серед чинників потрібно виділити насамперед характер самого виборчого процесу. Так, сприяє абсентеїзму недемократичність виборчих процедур, застосування тиску, маніпуляцій та «брудних» виборчих технологій. У такому випадку виборець починає думати, що його голос нічого не вирішує, результат виборів є наперед визначений. Значний вплив на рівень абсентеїзму справляє також тип виборчої системи. Виборча практика показує, що під час застосування мажоритарної чи змішаної виборчих систем рівень абсентеїзму є вищим, ніж під час застосування пропорційної виборчої системи. Це пов’язано з тим, що за мажоритарної системи створюються сприятливіші умови для фальсифікації виборів. Відповідно виборці вважають, що цінність їхнього голосу є незначною і меншою мірою готові взяти участь у виборах. Крім того, за мажоритарної виборчої системи знижується важливість самого об’єкта обрання, оскільки виборці більшою мірою пов’язують можливість кардинальних позитивних змін у політиці насамперед з політичними партіями, а не з окремими кандидатами-мажоритарниками[25].

Отже, умовно рівні політичної активності можна розділити на:

1) Низький рівень: найпростіші реакції (позитивні і негативні) на імпульси-подразники, які надходять від політичної системи, її інститутів та їх представників, але не пов’язані з необхідністю високої особистої активності людини. Цей рівень можна назвати конформістським. На такому рівні населення, в основному, не цікавиться політикою. Вони несвідомо втягуються в політичні процеси завдяки впливу зовнішніх факторів впливу.

2) Середній рівень: участь у діях, пов’язаних з делегуванням особистих повноважень, виконання окремих ситуаційних, одноразових доручень; особиста участь в діяльності політичних організацій, відвідування зборів та інших заходів;

3) Високий рівень: виконання відносно постійних конкретних політичних функцій в межах інститутів політичної системи або опозиційних їй; пряма політична дія – вихід з товаришами на мітинги, допомога в побудові барикади, участь в політичних сутичках тощо; активна, в тому числі керівна, діяльність в позаінституційних політичних рухах, спрямованих проти існуючої політичної системи з метою добитися її заміни чи радикальної перебудови.

Таким чином, політична активність визначає, на скільки громадяни здатні реально впливати на прийняття політичних рішень і на політичне життя своєї країни. Рівень політичної активності визначається рівнем участі громадян у виборах, референдумах, місцевому самоврядуванні, участі в громадських організаціях, мітингах і т.д. Політична активність населення залежить від рівня доходів громадян, освіченості, політичної культури. Також для суспільства може бути характерна політична відчуженість, яка виникає внаслідок втрати соціальних ідеалів і розчаруванні у владних структурах і в їхній політиці.

Поиск по сайту: