Середній клас в Україні

У даному підрозділі ми розглянемо умови та проблеми формування середнього класу в Україні, а також визначимо підходи та критерії для його визначення. У перехідних суспільствах важко точно визначити розмір середнього класу, окреслити його характерні риси та уподобання. Але про те, що краще бути здоровим і багатим, ніж хворим та бідним, знають усі. У середньому класі, як і будь-якому ідеалізованому витворі людського розуму, втілюються найкращі риси професіоналізму, індивідуалізму та ініціативності. І українці, з своєю природньою жагою до “золотої середини”, тут зовсім не виняток. Про потребу підтримувати та зміцнювати середній клас давно вже говорять соціологи й політики. Формування середнього класу в Україні, його зростання і зміцнення водночас є і соціальним, політичним і гуманітарним замовленням суспільства.[38]

На думку багатьох науковців, європейського середнього класу в Україні немає. Хоча деякі українці за рівнем своїх доходів можуть відповідати європейському середньому класові, більшість із них є соціально пасивними. Можна спостерігати такий феномен: навіть, якщо використовувати суто економічні параметри, то виявляється, що за рівнем доходу ми отримуємо впливову соціальну групу. Проте з точки зору політичних уподобань, вони демонструють пролетаризованість свідомості, бо виступають переважно за популістські підходи, притаманні нижчому прошарку суспільства.

Для визначення середнього класу використовують такі підходи: економічний соціологічний, психологічний, та політичний. Економічний підхід вказує на роль середнього класу в становленні та розвитку ринкової економіки, а також рівень доходу, достатній не тільки для задоволення першочергових життєвих потреб (в їжі, одязі, необхідних товарах споживання, житлі), але й для реалізації зростаючих потреб. Серед них, в першу чергу можна виділити:

- придбання престижних та коштовних товарів тривалого користування (сучасної побутової техніки, комп’ютерів), засобів масової комунікації (мобільних телефонів, супутникових антен), нових автомобілів;

- поліпшення житлових умов, придбання житла більш високої якості, наближеної до світових стандартів;

- можливості відкладання частини отриманих грошових доходів для інвестування в розвиток власного бізнесу (для підприємців), власну освіту або освіту дітей;

- заощадження коштів на майбутнє (купівля іноземної валюти, коштовностей);

- турбота про власне здоров’я та здоров’я членів своєї сім’ї, можливість отримання курортно-санаторного лікування, відпочинку за кордоном.[39]

В Україні процес формування середнього класу, що відповідав би за майновим статусом та рівнем особистих доходів критеріям розвинених країн, перебуває на початковому етапі. Це пояснюється насамперед низьким рівнем життя населення. Крім того, велика кількість людей, які наближаються до статусу середнього класу, отримують значну частину доходів без реєстрації і не сплачуючи податків. Це зумовлює певну суперечливість їхніх відносин з державою, а отже, й труднощі на шляху реалізації своєї суспільної функції – бути основою соціально-політичної стабільності.

Отже, у структурі населення України є певна частина людей з високою професійно-освітньою підготовкою, яка отримує достатньо високі (вищі за середні) доходи, однак не може бути віднесена до середнього класу, оскільки їх діяльність пов’язана з тіньовим капіталом та бізнесом, а відтак – з корупцією та криміналом. Особливості перерозподілу ресурсів (насамперед, власності і влади) на початку трансформаційних процесів в Україні, зумовили наявність потужного сектору тіньової економіки та, відповідно, “тіньової політики”, які в поєднанні сформували особливу соціальну спільноту – закриту, нечисленну страту статусної політично-бізнесової еліти. Крім того, зазначені особливості сформували та закріпили спрямованість державної соціально-економічної політики на сприяння крупному капіталу та призвели до “шокової” (за моментальністю і глибиною процесу) поляризації українського суспільства. В аспекті формування і зміцнення середнього класу, це має наступні наслідки:

- обмеження легальних можливостей якісної зайнятості та легальних доходів, оскільки тіньова економіка сформувала відповідний сектор тіньової зайнятості та тіньових доходів;

- залучення частини середнього класу до тіньових трудових відносин і тим самим позбавлення його морального права вимагати від еліти як прозорості публічної політики, так і запровадження та дотримання принципу верховенства права; руйнація довіри між владою і соціальними спільнотами, в т.ч. середнім класом як ключової умови їх можливого партнерства;

- обмеження можливостей формування та розвитку малого і середнього підприємництва[40].

Результуючим наслідком є фактичне позбавлення певної частини українського середнього класу однієї з головних статусних ознак (готовності захищати демократичні цінності) і перспектив висхідної соціальної мобільності (через закритість еліти) та обмеження джерела його поповнення – підприємництва. Другим критеріальним показником належності до середнього класу є професійний статус громадянина, який можна віднести до соціологічного підходу. Це, передусім, кваліфіковані працівники, так звані “білі” та “сині” “комірці”. Окремим критерієм ідентифікації представника середнього класу є рівень освіти, що формує відповідну політичну та правову культуру особистості. Особливістю формування середнього класу в Україні є те, що його соціальною основою, на відміну від західноєвропейських країн, є не власники, а фахівці – наймані працівники, попит на яких є найбільшим в умовах інноваційної моделі економічного розвитку. На думку вітчизняних експертів, через різні причини протягом тривалого періоду в Україні сформувалася експортоорієнтована економіка, що здатна бути конкурентоспроможною на зовнішніх ринках лише переважно за рахунок дешевої робочої сили.[41] В аспекті формування і зміцнення середнього наслідку, це має наступні наслідки:

По-перше, бідність працюючих, у т.ч. висококваліфікованих – є унікальним явищем серед країн із середнім рівнем доходу, до яких відносять Україну міжнародні інституції. Своєю чергою, бідність зумовлює:

- обмеження доступу до життєвих можливостей, включно з можливістю висхідної соціальної мобільності бідних працівників;

- формування незацікавленості у праці, зокрема,через руйнацію зв’язку між освітньо-професійним статусом, доходами і престижем;

- обмеження участі – в соціальних контактах (спілкуванні, взаємодії) до участі в управлінні державними справами.

По-друге, скорочення попиту на якісну освіту. Оскільки окреслена вище економічна модель за своїми базовими властивостями не потребує інновацій, а отже – не формує попит на кваліфікованих працівників, то знання втрачають інструментальне значення, відповідно, не формується (або скорочується) попит на якісну освіту. Це, в свою чергу, зумовлює:

- падіння суспільної престижності професій вчителя, вченого, науковця, що тягне за собою “відплив інтелекту” в непрофільні сфери або за межі країни, втрату наукових шкіл і традицій якісної освіти;

- обмеження можливостей самовідтворення середнього класу, оскільки система якісної освіти є однією з необхідних його передумов.

Результатом є обмеження джерел поповнення українського середнього класу та ризики реального зниження соціального статусу людей, які відносять себе до середнього класу за ознаками високого рівня освіти, кваліфікації та морально-психологічних якостей. Маємо унікальну ситуацію, коли більша частина висококваліфікованих працюючих, які б мали становити ядро середнього класу, за рівнем доходів перебувають на межі або за межею бідності.[42]

Важливим емпіричним індикатором становлення середнього класу є ступінь розвитку “культури власників” – формування чисельної соціальної верстви власників. Певних позитивних результатів у створенні класу власників вдалося досягти завдяки послідовному здійсненню політики приватизації житла. Постійно зростає кількість підприємців-фізичних осіб та власників малих підприємств. Втім, через відсутність сприятливого підприємницького клімату значна частина малих підприємств вимушено переходить у тінь. Нині в Україні налічується близько 20 млн акціонерів, однак здебільшого вони не є реальними власниками. Значну частину населення, яка взяла участь у безоплатній приватизації, досить швидко відсторонили від володіння майном шляхом скуповування сертифікатів, їх знецінення та незаконного привласнення адміністрацією підприємств, тіньовими і кримінальними структурами.

Однією з атрибутивних ознак середнього класу є високий рівень громадянської активності, яка отримує свій вияв у різноманітних формах – від участі у виборах представницьких органів влади та органів місцевого самоврядування до самодіяльного об’єднання з метою досягнення тих чи інших суспільно значимих цілей або захисту (через протестні акції) порушених прав і свобод людини і громадянина. Разом з тим, соціально-політична поведінка представників середнього класу є найбільш раціональною та найбільш прогнозованою. Саме в якості суб’єкта громадянської активності середній клас може розглядатися як соціальна основа громадянського суспільства. Цей критерій відноситься до політичного підходу.[43]

Щодо психологічного підходу, до нього відносять критерій самоідентифікації. Спостерігається збільшення населення, яке ідентифікує себе із середнім класом. Але в такому випадку також присутній суб’єктивізм, оскільки за результати соціологічних досліджень, 50 % громадян відносять себе до середнього класу, коли реально він складає одну десяту частину населення.

Ще однією причиною нерозвиненого середнього класу в Україні є криза правової системи. Вияви кризи правової системи України набули системного і стійкого характеру. Досить назвати лише найбільш виразні:

- відсутність дійсних правових засад як функціонування влади, так і будь-яких суспільних відносин;

- корумпованість фактично всіх владних відносин;

- імітація боротьби з корупцією та її обмеження винятково нижніми щаблями державно-посадової ієрархії;

- тривала незавершеність судової реформи;

- усталена практика порушення закону інститутами влади та вищими посадовими особами;

- вибіркове застосування закону;

- фактична недоторканність згаданої вище політично-бізнесової еліти; порушення принципу невідворотності покарання;

- відсутність дієвої системи правозахисту і правосуддя, ускладненість процедур відновлення порушених прав громадян; усталена практика рейдерства;

- ерозія суспільної правосвідомості у країні, що тримає одне з перших місць у Європі за рівнем корумпованості, близько 90% громадян вважають себе законослухняними. В аспекті формування і зміцнення середнього класу, це має наступні наслідки:

- обмеження економічної свободи через незахищеність прав власності (в т.ч. інтелектуальної) – при тому, що саме економічна свобода, за визначенням, є базовою для всіх інших свобод;

- фактичне позбавлення середнього класу можливості набуття такої статусної ознаки, як прихильність принципу верховенства права.

Це ставить під сумнів перспективи самовизначення громадян як членів середнього класу і тим самим – перспективи його самого, оскільки, як відомо, однією з необхідних умов існування соціальної спільноти як суб’єкта суспільного життя є визначення частиною членів суспільства себе самих саме як членів цієї спільноти.[44]

В Україні побудована модель олігархічної системи, при якій держава і середній клас конфліктують. Говорячи про зв’язок середнього класу і демократії, ми маємо на увазі конкретний перелік механізмів і процедур, що забезпечують контроль суспільства (а саме його конструктивної більшості, тобто середнього класу) над владою, державою. Зараз цього немає. Більше того, держава веде своєрідне “полювання” на середній клас – на тих, хто може реально вимагати від політиків відповідальності за свої дії. Підтверджень цьому досить багато: правовий нігілізм, бюрократичне свавілля, незахищеність приватної власності, підтримка в громадянах України утриманських настроїв, клановий принцип побудови економічних стосунків в країні та економіки в цілому. Сьогодні клани організували своєрідні економічні піраміди, які переплелися з криміналом і владою. Декілька таких пірамід тримають майже всю систему влади, передусім виконавчу. Вони стали монополістами і задають свої правила гри в усіх секторах економіки, вирішальним чином впливаючи на виробництво – через тарифи, пільги, тощо. Ці монопольні утворення реалізують свій інтерес і через експорт сировини. Саме тому в Україні відбувається збагачення окремих людей з паралельним збіднінням переважної кількості населення. Клани, задаючи параметри існування економічної системи, не допускають ні конкуренції, ні приходу іноземних інвестицій, ні рівних умов господарювання. Це означає, що розвиток підприємництва, який може бути середовищем для створення середнього класу, в Україні поки що неможливий.

При зарахуванні окремих індивідів чи цілих соціальних груп до сучасного середнього класу обов’язково потрібно враховувати їх основні світоглядні та політичні цінності, політичні орієнтації, життєві стратегії та виконання певних соціально-політичних функцій. Дані параметри роблять змістовним поняття середнього класу, дозволяючи вийти за межі формальних критеріїв доходу, освіти тощо.[45]

Досить поверхневим виглядає підхід, при якому середній клас розглядається виключно як сукупність осіб з певним подушним прибутком і тим самим стає просто статистичним поняттям. Необхідно також з обережністю відноситись до такого критерію як самоідентифікація. Сьогодні, у зв’язку з тим, що і в реальності, і в суспільній свідомості один на одного накладаються дві стратифікаційні сітки – минула “радянська” і нова “ринкова”, люди не рідко завищують або занижують свій соціальний статус.

Значна частина теоретичних та методологічних розбіжностей зникає, якщо визнати, що український середній клас – не єдина група, а сукупність різнорідних груп. Крім того, на сьогоднішній день в Україні дуже важко ідентифікувати середній клас, використовуючи весь “класичний” західний набір його соціальних, економічних та політичних характеристик.

Складність політичної ідентифікації середнього класу в сьогоднішній Україні багато в чому посилюється явищами характерними для суспільства перехідного періоду, незрілістю соціальної структури та різким загостренням “статусної несумісності”, а саме: паралельним співіснуванням в єдиному соціальному просторі тих страт, які склалися ще в радянському суспільстві, і нових соціальних груп, які зародилися в умовах ринкової економіки. Ускладненням соціальної диференціації в результаті появи нових форм власності, поглибленням соціальної нерівності, тощо.

Громадянська позиція середнього класу фактично ще не сформована, що суттєво обмежує можливість колективного впливу на діяльність політичних інститутів та на соціально-політичні процеси в цілому. В основному представники українського середнього класу живуть в середині мікросоціальних груп ближнього соціального оточення, в кращому випадку – в рамках своїх професійних спільнот. Одним з наслідків вказаної тенденції є те, що сьогодні середній клас, в основній своїй масі, скоріше потенційний, ніж реальний соціально-політичний актор, діяльність якого спрямована переважно на відстоювання, локальних, низових інтересів.[46]

При зарахуванні окремих індивідів чи цілих соціальних груп до сучасного середнього класу обов’язково потрібно враховувати їх основні світоглядні та політичні цінності, політичні орієнтації, життєві стратегії та виконання певних соціально-політичних функцій. Дані параметри роблять змістовним поняття середнього класу, дозволяючи вийти за межі формальних критеріїв доходу, освіти, тощо.

Отже, у дослідженні для визначення політичної активності середнього класу, ми будемо брати такі критерії визначення:

- економічна незалежність;

- професіоналізм;

- освіта;

- самоідентифікація;

- майнова власність;

- наявність заощаджень;

- можливість дати дітям повноцінну освіту;

- повноцінне проведення дозвілля.

Таким чином, визначити середній клас в Україні досить важко. Причиною є нерозвинена ринкова економіка, наявність тіньової економіки, невідповідна, оплата праці, розвинена кланова система влади.

Поиск по сайту: