Історія формування середнього класу та критерії його визначення

У даному підрозділі ми дослідимо поняття середнього класу, його функції, критерії визначення, а також історію розвитку. Зміст соціальних взаємодій індивідів може бути відображе­ний певною системою категорій (основних понять) соціології. Одним з них і є поняття “середній клас”,яке увійшло в науко­вий обіг у 50-60-ті pp. XX ст. У США та країнах Західної Європи до середнього класу відносять понад 60 % населення, у скандинавських країнах, країнах яскравої соціал-демократичної спрямованості - до 75 % населення.

Зростання кількості представників середнього класу зумовлюється розвитком НТР, ускладненням організаційної структури управління на всіх рівнях народного господарства, розширенням сфери послуг. Більшість учених упевнена, що саме середній клас, а не пролетаріат чи селянство є основою сучасного суспільства. Нині особливо актуальною стає гіпотезa, oбґрунтована Г. Зіммелем, що стабільність суспільства залежить від питомої ваги й ролі середнього класу. Його існування та добробут є запорукою добробуту всього суспільства. Перебуваючи на проміжному рівні між протилежними полюсами соціальної ієрархії, середній клас своєю нейтральною позицією, упевненістю у своєму становищі, вірою в майбутнє нейтралізує протистояння цих полюсів. Завдяки цьому суспільство зберігає рівновагу і стабільність. Що більшою є питома вага середнього класу, то сильніший вплив він здатний справляти на ситуацію в державі, на політику, економічні зміни, свідомість громадян, громадську думку[26].

До середнього класу в західних країнах відносять дрібних і середніх підприємців, технічну, військову та гуманітарну інтелігенцію, висококваліфікованих робітників, фермерів тощо. У західних демократіях сформу­вався цілий прошарок - мерітократія(від англ. - заслуга), головні ознаки котрого такі: відсутність спадкового капі­талу як первинного; неабиякі власні зусилля для досягнення високих статусних позицій і життєвого успіху - елітна освіта, видатні особисті риси, висока працездатність. Мерітократію часто називають новою елітою, за якою - успіх майбутнього розвитку.

Специфіку середнього класу визна­чають такі характеристики. За розміром - це “базова”, найчисленніша соціальна верства будь-якого суспільства сучасного типу. Cаме тому західні країни позиціонуються я “суспільства середнього клау”, “суспільст­ва двох третин”. За мірою розвиненості в суспільстві “середніх класів” судять про його “зрілість”, “нормальність”, “сучасність”. Високі та стабільні доходи, матеріальні й культурні потреби цієї групи, що невпинно зростають, слугують імпульсом розвитку виробництва, сфери послуг, індустрії дозвілля і розваг, активізації економічного життя, саме тому будь-яке суспіль­ство зацікавлене в якнайбільшій чисельності середнього класу[27].

Функції, які зазвичай покладають на середній клас:

- Соціально-економічна функція - середній клас впливає на ефективний розподіл та рівновагу економічної влади у суспільстві (справедливість доступу до ресурсів та розподілу доходів);

- Економічна функція - середній клас основний наповнювач державного бюджету країни, найпотужніший інвестиційний потенціал країни;
- Стабілізуюча суспільна функція - прагнення середнього класу до вирішення соціальних конфліктів та протиріч еволюційним шляхом, середній клас вирізняється своєю раціональною поведінкою, як на політичній арені, так і на ринку споживання;

- Освітня функція - середній клас сам по собі є носієм як високого, так і достатнього рівня освіти для забезпечення відповідного рівня життя;
- Функція соціального контролю - через інститути громадянського суспільства середній клас впливає на державні та політичні інститути;
- Функція управління суспільним розвитком - середній клас характеризується інтересом до суспільних справ і стану економіки, розумінням своїх соціальних обов’язків і пошаною до закону;

- Відновлювальна функція - висока здатність пристосовуватись до умов суспільної трансформації, можливість представників середнього класу самореалізовуватись в періоди економічної чи політичної нестабільності (транзитивні суспільства), здатність реагувати на виникнення нових технологій і зростання конкуренції в умовах глобалізації;

- Функція носія культурних традицій та культурного інтегратора;
- Соціально-правова функція - середній клас прагне займатися своєю економічною діяльністю легально в відкритому та рівноправному правовому полі, мета середнього класу – “чесні правила гри”;

- Політична - середній клас - це носій політичної свободи. Він не такий бідний і темний, щоб бути легкопідкупним, і не настільки віддалився від загальнодержавних інтересів, щоб перетворитися на олігархію[28].

Поняття “середнього класу” аж до сьогоднішнього дня є досить дискусійним у сучасній науці. Багато фахівців взагалі закликають відмовитися від використання як поняття “середній клас”, так і більш загального поняття “клас”. Пов’язано це, в першу чергу, з тим, що клас міцно і справедливо асоціюється з марксизмом. А в останні роки, як відомо, марксизм був “повалений з п’єдесталу” і втратив значну частку популярності не тільки серед політиків, але і в академічному середовищі, через свою неадекватність при поясненні тенденцій розвитку капіталізму в XX столітті. При цьому марксизм все ж залишається достатньо впливовим напрямком в західній суспільствознавчій думці.

Деякі “праобрази” цього поняття можна відшукати ще у вченні Аристотеля про середній елемент, який, на думку класика, складають не зовсім бідні, але й не надмірно багаті люди, котрі мають становити фундамент поліса – міста-держави, його міцну основу і слугувати запорукою справедли­вої та стабільної держави. Саме за ці міркування Аристотеля інколи називають “ідеологом здорового глузду середнього класу”.

І все ж таки середній клас як частина суспільства, котра займає проміжні статусні позиції між багатими та бідними, верхами й низами, - це унікальне явище саме XX ст. Середній клас сформувався на Заході під впливом соціально-еконо­мічних зрушень і, зокрема, унаслідок науково-технічної революції. Якісні показники та значні кількісні параметри середнього класу не могли не вплинути на сутнісні характери­стики суспільства. М. Тетчер назвала таке суспільство “суспільством двох третин”, маючи на увазі, що дві третини населення країни живуть добре, а соціальне невдоволення зосереджене в одній третині його[29].

Сучасні наукові джерела дають безліч визначень даного поняття. Наприклад, в короткому філософському словнику під редакцією В. Воловика, можна знайти таке тлумачення: Середній клас - це численна і різнорідна соціальна група сучасного суспільства, що знаходиться між полюсом багатства і полюсом бідності і виділяється, перш за все за критерієм матеріального доходу. Займаючи проміжне положення між двома полюсами соціальної ієрархії, середній клас пом’якшує їх протистояння, об’єктивно не зацікавлений в переворотах, а тому є основою стабільності та прогресу суспільства”.[30]

Соціологічний словник під редакцією В.Г. Осипова дає таке визначення: “Середній клас - це клас, що займає проміжне положення між основними класами у системі соціальної стратифікації; характеризується неоднорідністю положення, суперечливістю інтересів, свідомості та політичної поведінки[31]. Розрізняють старий середній клас (середні і дрібні власники) і новий середній клас, до складу якого вхадять керуючі, професійні працівники розумової праці (білі комірці та інші).

“Старий середній клас”, історія якого починається від середи­ни XIX століття, був представлений дрібними підприємцями, торговцями, власниками магазинів, ремісниками, людьми вільних професій, дрібним і середнім селянством. Ці люди майже однаковою мірою залежали від своєї власності та від своєї праці. Мова йде про проміжні за своїм становищем у соціальній структурі страти: тих, хто не займався фізичною працею, і в той же час не володів багатством. Перша характеристика відрізняла ці страти від фабричних робітників і селян, а друга - від багатих (аристократії і великої буржуазії). Але починаючи із середини XX століття у зв’язку з переходом до постекономічного порядку, вважають експер­ти, відбувається “нова революція у соціальній структурі сусп­ільства”, причому втілюється вона в невпинному зро­станні й домінуванні в робочій силі груп професійних і техніч­них службовців – “нового середнього класу” і водночас у змен­шенні частки робітників. Причини таких класоутворювальних процесів полягають у кардинальних змінах в системі сус­пільного поділу праці внаслідок науково-технічного прогре­су, в експансії сфери послуг, посиленні ролі управлінської праці, поширенні великих організацій, бюрократизації, а та­кож у зростанні ролі вищої освіти, знань та інформації[32].

Появі й зміцненню позицій цієї страти сприяли технологічні та економічні зміни, що супроводжувалися зрушеннями у структурі зайнятості населення: відбувалося поступове, але неухильне розширення частки так званих “білокомірцевих” вакансій. “Білі комірцi” включають в себе працівників розумової праці різного рівня кваліфікації, починаючи від продавця і закінчуючи професором університету. Поступово наростав поділ цих категорій працівників. Вони працювали в різних місцях, тобто були розділені просторово, виконуючи різну за характером роботу і отримуючи різну зарплату. Згодом сформувався і особливий стиль життя середнього класу, що включає в себе специфічні звички у сфері споживання, форму проведення вільного часу, смаки, уподобання, норми поведінки та ціннісні орієнтації. Разом з тим відбувався розподіл середнього та робочого класів за місцем проживання: представники першого воліли селитися поруч із собі подібними і спілкуватися із собі подібними. Так поступово складалася самосвідомість середнього класу, заснована на спільних цінностях і моделях поведінки[33].

Професійний склад “нових середніх” зазвичай репрезенту­ють дві великі категорії найманих службовців - фахівці (програ­місти, вчені, економісти, інженери, юристи, лікарі, викладачі тощо) і менеджери (адміністратори та управлінці). Ресурси вла­ди та впливу цього класу пов’язані не з класичною власністю (капіталом або засобами виробництва, як у старого середнього класу), а з інтелектуальною власністю та професійною діяльністю. Їхній головний капітал - це володіння інформацією, спеціаль­ні знання і здібності, котрі в постіндустріальному суспільстві, набуваючи вирішального значення, дають змогу “класові службов­ців” посідати провідні позиції в суспільстві, а отже, розподіляти матеріальні, соціальні й символічні ресурси на свою користь.

І хоча представники цього класу мають досить високий рівень освіти, їхньою постійною життєвою практикою зали­шаються самоосвіта, безупинне нарощування інтелектуаль­ного потенціалу, адже в динамічно мінливому світі професіо­налізм і компетентність необхідно постійно підтверджувати. Особливий капітал, на отримання якого витрачено роки на­пруженої праці й великі гроші на навчання, робить їхню пра­цю високооплачуваною і престижною. Чітко увиразнюється пряма залежність матеріального статку і соціального статусу від рівня та якості здобутої освіти. Гідна винагорода за працю дає змогу цій соціальній групі підтримувати певний рівень, спосіб і якість життя, привабливі для більшості населення, а крім того, бути економічно і політично незалежними.

“Нові середні” мають особливі характеристики. Представники сучасного середнього класу є творцями й популяризаторами нової (постматеріалістичної) системи суспільних цінностей. Сенс її полягає в тому, що з підвищенням матеріального добробуту утилітарні стимули праці, пов’язані з необхідністю задоволення матеріальних потреб, втрачають гостроту. Життєвий успіх людини відтепер не вимірюється виключно об’єктивними результатами (статус-гроші-будинок-автомобіль-слава-успіх тощо). Значущими стають рівень свободи вибору, не­стандартність життєвого шляху і те, наскільки у своїх життєвих практиках особистість самореалізується. “Нові середні” більше за інших сприйнятливі до нових мотивів діяльності: макси­мально реалізувати свої здібності, постійно підвищувати інте­лектуальний і культурний рівень, більше часу приділяти сім’ї, самоосвіті, заняттям спортом, подорожам, участі в громадсь­ких організаціях. Для більшості з них властивий особливий особистісно-психологічний тип - схильність до перманент­ного навчання, зміни місця роботи, здатність до адаптації, інтернальність (схильність розв’язувати свої проблеми само­стійно, не покладаючись на державу чи будь-кого).

І хоча провідні позиції у класовій структурі постіндустріального суспільства посідає “новий середній клас”, ядром якого є менеджери, науково-технічна і гуманітарна інтелігенція, од­нак “старий середній клас”, як досить масова соціальна група, і далі зберігає свої позиції. А тому середній клас соціально і культурно вельми неоднорідний: за професійним складом, творчим потенціалом, матеріальним статком, стилем життя, інтересами, ціннісними орієнтаціями, політичними установка­ми. Це дає підстави багатьом дослідникам говорити про нього у множині: “середні класи”, “середні верстви”. При цьому зверта­ють увагу на тенденцію не до нівелювання розбіжностей, а до нарощування їх, що є, мабуть, нормою за умов постіндустріального суспільства[34].

У розвинених демократичних країнах основним критерієм приналежності людини до середнього класу прийнято вважати певний дохід, який отриманий з легальних джерел і забезпечує гідний рівень життя. Коли представників середнього класу більшість, у держави є необхідні передумови для стабільного розвитку в умовах ринкової економіки та політичної демократії. Також до основних критеріїв визначення середнього класу відносять:

• характерні складові соціального капіталу: наявність освіти та кваліфікації, що підвищують вартість робочої сили їх носія, загальний рівень культури, що надає можливість виконувати висококваліфіковану працю та мати відповідний соціально-професійний статус;

• економічна поведінка з орієнтацією на ринкову форму господарювання, економічну свободу, самостійність і неза­лежність;

• соціально-психологічна спрямованість на сімейний добробут, індивідуальний усебічний розвиток особи;

• престиж трудової діяльності, кола спілкування, способу життя, наявність широких соціальних зв’язків, контактів, соціальних взаємодій.[35]

У кожному суспільстві історія середнього класу має свою унікальну траєкторію і визначається економічними, політичними та культурними особливостями. Але в будь-якому випадку, середній клас зберігає свою специфіку в порівнянні з робітничим класом. Це показують сучасні дослідження, які констатують відсутність значного взаємопроникнення цих двох класів.

Необхідно також особливо підкреслити, що середній клас ніколи не був і зараз не є однорідним або монолітним. Ця обставина викликає скепсис у багатьох дослідників: а чи має взагалі сенс говорити про середній клас, якщо туди відносять такі різні соціальні групи, що відрізняються за рівнем освіти і кваліфікації, професійної приналежності, рівня і стилю життя, інтересам і т.д. Щоб трохи пом’якшити це протиріччя, почали говорити про середній клас у множині - середні класи.[36]

Бути частиною середнього класу почесно і в той же час непросто, тому що кожного разу слід підкреслювати своє право називатися цим, в деякому роді, культовим визначенням. Особливо рельєфно ця особливість проявляється в американському суспільстві, де поняття “середній клас” зведено на деяку подібність релігії. Люди всіляко підкреслюють своє благополуччя, свою приналежність до тих, хто досяг успіху в цьому житті, хто домігся успіху завдяки своїм власним зусиллям. У суспільній свідомості з серднім класом повязують всі ті чесноти, на яких засноване американське суспільство:

· цілеспрямованість;

· самостійність;

· відповідальність;

· розважливість;

· індивідуалізм;

· помірні політичні орієнтації і лібералізм.

Зовсім інше питання, наскільки таке подання відповідає дійсності. У даному контексті важливим є те, що переважна більшість американців у це справді вірить, а це, у свою чергу, впливає на їх поведінку і на те, як функціонують громадські інститути, за якими нормами живе суспільство в цілому. Іншими словами, середній клас перебуває в центрі тієї суспільної ідеології, відповідно до якої живуть найбільш розвинені в економічному відношенні суспільства.

Що стосується перехідних суспільств, то серед них спостерігаються значні варіації в рівні та тенденції розвитку. Наприклад, в найбільш розвинених країнах постсоціалістичної Східної та Центральної Європи, таких як Чехія, Польща, Угорщина, під впливом кардинальних змін на інституційному рівні (приватизація, реальний політичний плюралізм, демократичні реформи) відбувалися суттєві якісні зрушення і в типі соціальної структури, і в механізмах соціальної мобільності. На першому етапі реформ, аж до середини 1990-х років дрібні і середні підприємці займали одні з провідних позицій в суспільстві за рівнем доходів.[37]

Однак поступово протягом другої половини 90-х вони стали втрачати свої провідні позиції на користь інтелігенції - висококваліфікованих професіоналів з ​​дипломами про вищу освіту. І сьогодні в Польщі, наприклад, в середньому доходи фахівців перевищують доходи дрібних і середніх власників. Про що це говорить? Про те, що Польща й інші постсоціалістичні країни стали нагадувати за моделлю суспільного розвитку розвинені західні країни. І мова йде не стільки про кількісні показники, скільки про якісні. Найбільш актуальним стає питання про те, відповідно до яких критерій йде розподіл доходів, який тип капіталу цінується у цьому суспільстві.

Таким чином, середній клас - це основа суспільства, яка забезпечує стабільний економічний, культурний, політичний розвиток країни. Середній клас виконує ряд функцій, чим забезпечує ефективне функціонування суспільства і держави загалом. Ця верства визначається за допомогою таких критеріїв, як економічні, майнові, освітні, культурні, самоідентифікація. Прийнято розрізняти “старий середній клас”, який виник у ХІХ ст. і був представлений дрібними підприємцями, торговцями, власниками магазинів, ремісниками, людьми вільних професій, дрібним і середнім селянством, а також “новий середній кас”. Останній виник у ХХ ст. під час НТР та зрушення структури зайнятості населення. Новий середній клас складають переважно фахівці і менеджери, які мають достатній професійний і кваліфікацій рівень. Цей клас також має особливі характеристики: швидка адаптація, прагнення до удосконалення, самореалізації, самонавчання, участі у громадському житті.

Поиск по сайту: