Тема 5: Теоретичні моделі сучасного суспільства

1. Становлення і розвиток концепції інформаційного суспільства.

2. Критичне переосмислення концепції інформаційного суспільства. Теорії глобалізації.

3. Теорії постсучасності.

Інформаційне суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Побудові концептуально нового, інформаційного суспільства присвячені роботи багатьох науковців. Винахід самого терміну «інформаційне суспільство» приписується Юдзиро Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту. Так, у 1969 р. японському уряду були представлені звіти «Японське інформаційне суспільство: теми й підходи» і «Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства», а в 1971 р. - «План інформаційного суспільства». Але першу науково обґрунтовану концепцію запропонував, напевно, Деніел Белл у своїй книзі «Прийдешнє постіндустріальне суспільство», виданій у 1973 р. На думку Д. Белла, зміни в соціальній структурі, які відбуваються в середині XX століття свідчать про те, що індустріальне суспільство еволюціонує до постіндустріального, яке й повинне стати визначальною соціальною формою XXI ст. У 1980 р. вийшла його книга «Соціальні рамки інформаційного суспільства). Ще один теоретик Йондзі (Йошита) Масуда видав у 1980 році книгу «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство». Нарешті перший етап розробки концепції інформаційного суспільства завершила трилогія Елвіна Тоффлера «Шок майбутнього» (1970), «Третя Хвиля» (1980), «Метаморфози влади» (1990). На особливу увагу заслуговує дослідження Мануеля Кастельса «Інформаційна епоха: Економіка, суспільство й культура» (1996-1998. «The Information Age»), яке складається із трьох томів «Становлення суспільства мережних структур», «Могутність ідентичності» і «Кінець тисячоріччя»). Це дослідження вплинуло на сучасні соціальні науки. Робота М. Кастельса включає більше 1200 стор. і є енциклопедичним аналізом ролі інформації в сучасному суспільстві. Після виходу цього тритомника деякі оглядачі поставили М. Кастельса в один ряд з Карлом Марксом, Максом Вебером, Емілем Дюркгеймом.

На першому етапі (у Белла, Масуда, Тоффлера) словосполучення «інформаційне суспільство» - це нова назва для постіндустріального суспільства, що підкреслює не його положення в послідовності щаблів суспільного розвитку - після індустріального суспільства, а основу визначення його соціальної структури - інформацію. «У наступаючому сторіччі, - затверджує Д. Белл, - вирішальне значення для економічного й соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуде становлення нового соціального укладу, що ґрунтується на телекомунікаціях».

Отже концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, Д. Белл, Е. Тоффлер. Прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуванням четвертого інформаційного сектору економіки, який іде після сільського господарства, промисловості та сфери послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформації та знанню у сучасному суспільстві. Революціонізуючі дії інформаційних технологій приводять до того, що в інформаційному суспільстві класи змінюються соціально недиференційованими “інформаційними спільнотами ”.

Концепція Е.Тоффлера про настання віку «надіндустріалізації» або ери «знань та інформаційних технологій» спричинила своєрідний шок у науці. Американський вчений вказав на соціальні вади нового суспільства, заснованого на знаннях та нових технологіях, а також одним із перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз’яснення особливостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізняти "післяреволюційне" суспільство від теперішнього.

За його думкою, у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва, отримання знань, а також для характеру трудової діяльності людини набуває новий соціальний уклад, який базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації, в якій головну роль відіграє комп’ютер, розгортається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:

1) перехід від індустріального до сервісного суспільства;

2) вирішальне значення теоретичних знань для здійснення технологічних інновацій;

3) перетворення нової "інтелектуальної технології" у ключовий засіб системного аналізу та теорії приймання рішень.

У рамках аналізу процесу соціально-економічного розвитку Е.Тоффлер розробив концепцію «Третьої хвилі». А їй передували, зрозуміло, ще дві. «Перша» відповідає сільськогосподарській революції, яка зіграла важливу роль в історії людства протягом кількох тисячоліть. «Друга хвиля», яка відповідає епосі індустріальної цивілізації, набрала сили в XVII ст. та досить скоро «накрила» собою весь світ. Однак з часом, згідно з Е. Тоффлером, її енергія поступово ослабла. Економіка «Третьої хвилі», яка зародилися після війни, заснована на наданні послуг та використанні інформаційних технологій, вже 50 років тому створила реальну загрозу індустріальній цивілізації з наступним знищенням її інститутів та цінностей епохи індустріалізму.

Ще у статті «Майбутнє як спосіб життя». Е. Тоффлер припустив, що у майбутньому швидкість змін зростатиме, і результатом цього процесу стане глибока дезорієнтація людей, не підготовлених до наступу прийдешніх подій. Щоб описати відчуття страху суспільств, «застряглих» у минулому, подружжя Тоффлерів запровадили спеціальне поняття «шок майбутнього». У розвитку цієї ідеї Е. Тоффлер у 1970 р. написав книгу «Зіткнення з майбутнім». Книга потрапила на очі тодішньому президенту Ніксону (роки правління 1969 - 1974 рр.). І той доручив своїм підлеглим зробити все, щоб попередити технічну небезпеку. Тоффлер вважає, що суспільство розвивається надто швидкими темпами. За його розрахунками, за короткий час людина навчилася пересуватися зі швидкістю від 100 до 14 000 миль за годину. Для встановлення першого рекорду (руху зі швидкістю 100 миль за годину) роду людському знадобилися мільйони років, а другого - всього 58 років. Або інший приклад: кількість наукових журналів та наукових статей подвоюється кожні 15 років, а щорічне зростання науково-технічної літератури у світі становить приблизно 60 млн сторінок.

«Минуть три десятиліття, що залишилися до ХХ століття, за твердженням Тоффлера, мільйони звичайних психічно нормальних людей неочікувано зіткнуться з майбутнім. Громадяни найбагатших та технічно розвинутих країн виявлять, що дедалі важче йти в ногу з безперервними змінами. Для них майбутнє настане занадто швидко», - так починається книга «Футурошок», лауреата Нобелевської премії Елвіна Тоффлера. Останні 20 - 30 років принесли за собою стільки змін, що всі наступні зміни можна розглядати як відстрочену реакцію на події «гарячих» 60-х рр.

У чому Тоффлер мав рацію?

1. Загалом виправдався прогноз про переміщення основних капіталів і людських ресурсів зі сфери промислового виробництва у сферу послуг.

2. Масове виробництво стандартної продукції поступилося місцем виробництву товарів, орієнтованих на вузький сегмент ринку, які мають унікальні характеристики. «Суспільству майбутнього» було запропоновано необмежений стандартизований достаток продуктів, а велика кількість нестандартизованих продуктів та послуг, ще не бачених досі.

3. Настав час глобалізації економіки, та й всього нашого життя, якої не було в епоху індустріалізму. Проте остання заява, на думку західних аналітиків, радше, стосується економічно розвинутих країн (держав Заходу), які визначали й визначатимуть політичний та економічний світовий клімат.

4. Знання та наявність інформації стали тими символічними капіталами, які визначають місце кожного суспільства у світовій системі. Головним ресурсом суспільства стають гігабайти інформації, а не тонни продукції, яку потрібно ще реалізувати. Але питання чи став новий клас технічних спеціалістів, експертів та консультантів визначати життя постіндустріального суспільства залишається відкритим і сьогодні.

Елвін Тоффлер розкритикував діяльність сучасних технократів, які повинні спрямовувати суспільство в потрібному напрямку. Можливо, через невдачу технократичних методів управління у 70-ті роки, коли світ пережив кілька глобальних криз: енергетичних, економічних, які проявилися у зростаючій нестабільності світових фінансових ринків та дискредитації кейнсіанської моделі управління економікою, яку також можна назвати одним з напрямів технократичної ідеології. Тоффлер показав, що в постіндустріальному суспільстві суттєво підвищиться географічна мобільність людей. Доіндустріальні країни здаються «замороженими», їхнє населення прикуте до одного місця. За Тоффлером, переміщення набудуть масового характеру та стосуватимуться найширших верств суспільства. Звісно, для заохочення географічної мобільності необхідно мати умови -відкриті кордони, розвинутий ринок житла, стабільний дохід, політичну стабільність. Західна Європа з початку 90-х на стрімко рухалася до створення єдиного економіко-геополітичного простору. Це і реалізація Шенгенської угоди та запровадження єдиної валюти і усунення суперечностей у законодавстві. Перераховані заходи, безумовно, стимулюють географічну мобільність у багатьох західноєвропейців. Але, приносячи багато позитивного, така мобільність тягне за собою і певні проблеми. Управління глобальними європейськими процесами потребує розширення бюрократії, а помилкові рішення у політиці або економіці мають наслідком значно суттєвіші негативні наслідки.

Зазначимо, що в пострадянському просторі процес мав майже зворотний характер: економічна депресія, формування непрозорих кордонів, політична нестабільність призводять до скорочення географічної мобільності.

Поиск по сайту: