АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Основні положення теорії культурної еволюції

Читайте также:
  1. F 4. Імперіалізм — умираючий капіталізм, переддень соціалістичної революції
  2. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  3. IV. Основні напрями реалізації Національної стратегії
  4. А) Передумови квантової теорії
  5. Агальні положення щодо переходу на казначейське обслуговування місцевих бюджетів
  6. Альтернативні теорії вартості
  7. Аналіз фінансового положення компанії
  8. Б) Маркс вважав, що суперечність у трудовій теорії вартості Сміта- Рікардо розв’язується, якщо предметом купівлі-продажу вважати робочу силу, а не працю.
  9. Бази даних. Основні відомості
  10. Біотехнічні заходи.Основні її задачи
  11. БНМ 2.2.14 Основне рівняння молекулярно-кінетичної теорії газів
  12. Вакуумні деаератори, будова, схеми розміщення. Основні показники роботи.

Значне місце в сучасному суспільствознавстві щодо культури посідає теорія культурної еволюції. У чому сутність цієї теорії? Для зручності її дослідження процес змін у розумінні культури умовно поділяють на історичні етапи її становлення. Наприклад, на думку Ф.А. Хайєка, культурна еволюція є наслідком не свідомого створення людським розумом усталених норм, а певного процесу, в якому культура й розум розвивалися паралельно. Заявля­ти, що людина, здатна мислити, створила свою культуру, не більш виправдано, ніж стверджувати, що ця культура створила її розум. Структури, утворені традиційними людськими звичаями, не є ані природними, тобто генетич-но зумовленими, ані штучними. Тобто вони є не породжен­нями інтелектуального заміру, а результатом процесу від­віювання чи відсіювання.


 

 

Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт Інформаційного права


 


Щодо з'ясування сутності останніх двох категорій, то антрополог Р. Турнвальд говорить про Siebung [відсіюван­ня] на відміну від біологічного добору, хоча застосовує це поняття лише до добору людей, а не звичаїв (див. Thurn-wald Richard. Zur Kritik der Gesellschaftsbiologie, Archiv fur Sozialwissenschaften, 52,1924; Die Gestaltung der Wirtschart-sent-wicklung aus ihren Anfangen heraus in Die Hauptpro-bleme der Sozio-logie. Erinnerungsgabe fur Max Weber (Tbbingen, 1923)).

Відсіювання кероване тими характерними перевагами, що їх здобувають групи людей зі звичаїв, засвоєних із яки­хось невідомих і, можливо, суто випадкових причин. З біо­логії відомо, що не лише серед тварин — птахів і, особли­во, мавп — засвоєні звички передаються шляхом імітації, поміж різними групами цих тварин також можуть навіть розвиватися різні "культури" (див.: Letwin W.L. Law and Economic Policy in America (New York, 1965. P. 281)).

Важливим чинником становлення культури соціумів є' мова. В історичному аспекті становлення мови можна вва­жати, що в рудиментарному вигляді мова виникла з арти­куляції. У культурологічному аспекті це можна розгляда­ти як генетичний добір відповідного мовного апарату.

Майже в усіх працях на тему культури наголошується: те, що ми називаємо культурною еволюцією, відбувалося протягом останнього одного відсотка часу існування "лю­дини розумної" (Homo sapiens). Ф.А. Хайєк стверджує, що стосовно того, що ми маємо на увазі під культурною ево­люцією у вужчому сенсі, тобто швидкого й дедалі швид­шого розвитку цивілізації, це досить слушно. Оскільки вона відрізняється від генетичної еволюції тим, що покла­дається на передачу набутих властивостей, то вона дуже швидка й, зайнявши домінуючу позицію, поглинає гене­тичну еволюцію.

Однак це не виправдовує хибного уявлення, нібито саме розвинутий інтелект, у свою чергу, спрямовував культур-


ну еволюцію. Вона відбувалася не лише після виникнення Homo sapiens, а й упродовж набагато тривалішого поперед­нього існування роду Homo та його предків-гомінідів.

Концепція здогадної історії мало довіри вселяє сьогодні, коли неможливо точно визначити, що і як відбувалося. Проте розуміння того, як це могло відбуватися, може ста­ти основою для дуже важливих висновків.

Еволюція суспільства й мови та еволюція розуму пов'я­зані в цьому аспекті з одним і тим самим утрудненням: найважливіша складова культурної еволюції — приручен­ня дикуна — завершилася задовго до початку документаль­но зафіксованої історії. Саме ця культурна еволюція, що її зазнала лише людина, відрізняє тепер людину від інших тварин (Хайєк ФЛ. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів справедливості та полі­тичної економії: В 3 т. — Т. 3: Політичний устрій вільного народу: Пер. з англ. — К.: Сфера, 2000. — С. 186).

Ернест Гомбріх зазначав, що "історія цивілізації та культури була історією зростання людини від майже тва­ринного стану до витонченого суспільства, розвитку мис­тецтв, засвоєння цивілізованих цінностей та вільного за­стосування інтелекту" (див.: Gombrich E.H., In Search of Cultural History (Oxford, 1969). P. 4).

Цей вислів можна порівняти з думкою Кліффорда Гірца (див.: Clifford Geertz. The Interpretation of Cultures (New York, 1973), p. 44): "Людина — це саме та тварина, що най-безнадійніше залежить від багатьох позагенетичних, зовнішніх механізмів контролю, таких собі культурних програм для організації поведінки". Або з іншою його дум­кою (ibid., p. 49): "Не існує такого явища, як людська при­рода, незалежна від культури... Наша центральна нервова система... розвинулася насамперед у взаємодії з культу­рою... Коротко кажучи, ми є недосконалими й незаверше­ними тваринами, які завершують і вдосконалюють себе через культуру".


 

 

Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права


 


Аби зрозуміти розвиток культури, ми маємо цілком відмовитися від уявлення, нібито людина здатна розвива­ти культуру тому, що її було наділено розумом. Чим вона, безсумнівно, відрізнялася, так це здатністю копіювати й передавати те, чому навчилася. Людина почалася, мабуть, із якоїсь виняткової здатності засвоювати, що треба роби­ти (або навіть більше — чого не робити) за різних обста­вин. І багато, якщо не більшість, того, чому вона навчила­ся в цій сфері, вона засвоїла, вивчаючи значення слів (Див.: Whorf B.J. Language, Truth, and Reality, Selected Writings, ed. by J.B.Carroll (Cambridge, Mass., 1956); Sapir E., Language: an Introduction to the Study of Speech (New York, 1921); Selected writings in Language, Culture and Perso­nality, ed. by D. Mandelbaum (Berkeley; Los Angeles, 1949); Lenneberg F.B., Biological Foundations of Language (New York, 1967)).

Правила поведінки людини, що змушували її пристосо­вувати свої дії до оточення, були для неї, безперечно, важ-: ливіші, ніж "знання" про те, як поводяться інші. Інакше кажучи, людина, напевно, частіше навчалася вчиняти пра­вильні дії, не розуміючи, чому вони правильні, й сьогодні їй усе ще нерідко краще стає в пригоді звичай, аніж розу­міння. Інші об'єкти первісне визначалися для людини відповідним способом поведінки стосовно них. Саме су­купність засвоєних правил, які повідомляли людині про правильний і неправильний способи дій за різних обста­вин, забезпечила їй дедалі більшу здатність пристосовува­тися до мінливих умов — зокрема, співпрацювати з інши­ми членами соціуму (локальної групи).

Традиція як форма закріплення та вираження правил поведінки у суспільстві, чинних незалежно від будь-якої окремої людини, що їх засвоювала, почала керувати жит­тям людей.

Генетична першість правил поведінки, звичайно, не озна­чає (як, схоже, вважають біхевіористи), що Ми й досі мо-


жемо зводити модель світу, яка сьогодні керує нашою по­ведінкою, до правил поведінки. Якщо орієнтир поведінки становлять ієрархії класифікації сукупностей стимулів, що впливають на наші безперервні розумові процеси таким чином, аби здійснити ту чи іншу модель поведінки, то нам усе-таки доводилося б пояснювати більшість з того, що ми називаємо розумовими процесами, перш ніж прогнозува­ти нові реакції.

На думку Ф.А. Хайєка, неправильно зображати люд­ський мозок або розум як вінець ієрархи складних струк­тур, породжених еволюцією, який потім створив те, що ми називаємо культурою. Розум — невід'ємна складова тра­диційної об'єктивної структури засвоєних правил, а його здатність упорядковувати досвід — це набута копія куль­турних норм, які кожний окремий розум виявляє вже існую­чими.

Соціальний порядок зберігається й може розвиватися лише завдяки тому, що мільйони інтелектів постійно вби­рають і модифікують його складові. Аби зрозуміти це, слід спрямувати свою увагу на той процес відсіювання звичаїв, яким систематично нехтує соціобіологія. На думку Ф.А. Ха­йєка, це — третє й найважливіше джерело того, що він на­звав людськими цінностями.

Про них відомо доконечно мало, але саме їм присвячено більшість з того, що можна сказати про природу виник­нення культури суспільства.


 

Розділ 5

 

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права


 


5.2. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ

ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТА ЗМІСТУ

КАТЕГОРІЇ "Е-КУЛЬТУРА"


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)