Поняття інформаційно-правової культури

Синтез інформаційної та правової культури в умовах формування інформаційного суспільства створює таке со­ціальне явище, як інформаційно-правова культура — куль­туру інформаційних правовідносин.

Наукові засади інформаційно-правової культури мож­на вивести через низку традиційних постулатів теорії пра­ва, інформатики та правової інформатики, що виникла на межі зазначених наук, юридичної когнітології тощо.

З погляду юридичної когнітології, правосвідомість фун­кціонує, головним чином, у психічній, інтелектуальній діяльності, яка охоплює не тільки позитивні, а й негативні компоненти, виявляючись також у протиправній діяльності й поведінці та інформації про неї. За названим чинником правову культуру можна розглядати як важливий складо­вий аспект інформаційної культури людини, групи людей, суспільства. Щодо цього можна навести такі аргументи.

Правова культура охоплює тільки позитивні психічні процеси і стани (у формі інформації), виявляється в них, а також у правомірній діяльності та поведінці. Наприклад, можна говорити про культуру правового мислення, спілку­вання, про інтелектуальну культуру, про емоційно-право­ву культуру тощо. Зовнішньо вони виявляються через інформацію.

Щодо окремої особистості, у зв'язку з цим правову куль­туру можна поєднати з інформаційною культурою у кате­горії "інформаційно-правова культура". Для з'ясування сутності інформаційно-правової культури, її умовно можна поділити на внутрішню і зовнішню, як і інші види культу­ри особистості. Внутрішня сторона інформаційно-правової культури особистості охоплює позитивні психічні стани і процеси, які виражаються в інтелектуальній діяльності (аналітико-синтетичній чи евристичній діяльності): у про­цесі правового мислення, пошуку правової інформації для розв'язання юридичних казусів тощо. Зовнішня сторона правової культури особистості набуває втілення в пра­вомірній фізичній чи інформаційній діяльності, поведінці.

Прояв зовнішньої сторони інформаційно-правової куль­тури може мати різні форми. Разом із тим, внутрішня і зовнішня сторони інформаційно-правової культури дуже тісно взаємопов'язані, тобто об'єктивно утворюють єдине ціле, не можуть існувати одна без одної.

Інформаційно-правова культура відрізняється від пра­вового безкультур'я у сфері інформаційних правовідносин

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

і його крайніх форм — правового нігілізму, протиправної діяльності та поведінки (правопорушень, злочинів). Особ­ливу увагу слід звернути на таке соціальне явище, як пра­вовий нігілізм.

Правовий нігілізм — це заперечення або ігнорування загальновизначених у суспільстві права, інших юридичних норм, негативне ставлення до них. Тобто через правовий нігілізм виявляється ігнорування одним суб'єктом суспіль­них відносин суб'єктивних прав і законних інтересів інших суб'єктів правовідносин, у тому числі держави і суспіль­ства.

Правовий нігілізм можливий у двох формах:

• "чиновницький" — відомчо-адміністративний або на державному рівні (серед працівників органів державної влади, державних діячів, політиків, державних служ--бовців);

• масовий соціальний нігілізм на побутовому рівні.

На державному рівні правовий нігілізм виявляється, коли приймаються такі, що суперечать один одному, чи взагалі протиправні закони, укази, декрети, постанови, а також підзаконні нормативно-правові акти. Такі акти мо­жуть ігнорувати суб'єктивні права, свободи й інтереси гро­мадян та інших суб'єктів суспільних відносин тощо.

На побутовому рівні правовий нігілізм виявляється, коли самі громадяни, керівники підприємств і організацій ігнорують прийняті органами державної влади закони і підзаконні нормативні акти. Причиною може бути гонит­ва "державних мужів" за кількістю прийнятих норматив­но-правових актів як демонстрацією своєї чиновницької активності. Слід зазначити, що сьогодні в Україні прийня­то стільки публічно-правових нормативних актів, що якщо

поставити за мету їх всі тільки прочитати (навіть і юрис­ту), то навряд чи вистачить для цього всього працездатно­го віку для людини.

Все це виявляється в протиправній діяльності та по­ведінці, в різноманітних правопорушеннях: адміністратив­но-правових, цивільно-правових, трудових (дисциплінар­них), кримінальних. Всі ці явища не можуть належати до правової культури, хоча можуть розглядатись як чинники антикультури чи ментальності окремих індивідів, організа­ційних структур, поганих звичаїв суспільного життя, які є чинниками для визначення правової ментальності окремих суб'єктів суспільних відносин.

Таким чином, відмежувавши інформаційно-правову культуру від правосвідомості, безкультур'я і правового нігілізму, можна дати її визначення.

Інформаційно-правова культура особистості — це відпо­відним чином історично сформована і закріплена в нор­мах приватного та публічного права множина знань, які виявляються в інформації, правомірній діяльності чи поведінці.