Апеляційний суд Кіровоградської області. В скарзі апелянт зазначив, що рішення суду не відповідає вимогам ч

РІШЕННЯ

Іменем України

13.08.2013

(витяг)

В скарзі апелянт зазначив, що рішення суду не відповідає вимогам ч. 3 ст. 213 ЦПК України. Зокрема, суд не врахував, що жоден із свідків, допитаних у судовому засіданні, позивач та відповідач не підтвердили факту заподіяння шкоди сааме_ОСОБА_3 Судом не враховано, що оцінку збитків проведено через 10 днів після пригоди, що до відмовного матеріалу не приєднано матеріали фотозйомки з місця події, та те, що дослідження відбитків пальців та рук відбулося на замовлення

начальника Бобринецького РВ УМВС, майже через п'ять місяців з дня події. Крім того, судом стягнуто судові витрати за проведення експертного авто товарознавчого дослідження в розмірі 588 грн. 48 коп. та 62 грн. 28 коп. за здійснення замовлення експертизи, хоча дані витрати були здійснені позивачем до початку розгляду справи, а отже не підлягають стягненню.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення позивача, прокурора, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено,що транспортний засіб TOYOTA Rav 4, реєстраційний номер НОМЕР_1, власником якого є ОСОБА_2, 25 квітня 2012 року умисно пошкоджено ОСОБА_3.вСудом першої інстанції прийнято як доказ: письмове пояснення ОСОБА_3, яке ним було надано в ході перевірки, яка проводилась Боринецьким РВУМВС України в Кіровоградській області, за заявою ОСОБА_2, де ОСОБА_3 пояснив, що автомобіль пошкодив саме він в помсту за спричинені йому ОСОБА_2 тілесні ушкодження; висновок спеціаліста № 331 від 28.09.2012 року, відповідно до якого слід долоні руки на прозорій стрічці на другому аркуші, вилучений під час огляду місця події по факту пошкодження кузова автомобіля TOYOTA Rav 4, реєстраційний номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, залишено долонею лівої руки ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 статті 58 визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Колегія суддів вбачає, що суд першої інстанції правильно визнав письмові пояснення, які були надані ОСОБА_3 в ході перевірки яка проводилась РВ УМВС України в Кіровоградській області, за заявою ОСОБА_2, де ОСОБА_3 пояснив, що автомобіль пошкодив саме він в помсту за спричинені йому ОСОБА_2 тілесні ушкодження та висновок спеціаліста № 331 від 28.09.2012 року, як належні та допустимі докази.

Таким чином, обов'язок доведення відсутності вини Законом покладено на відповідача. Однак, останнім не надано суду жодного доказу, який би свідчив про відсутність його вини та невідповідність суми збитків визначених експертом і які зазначені у висновку № 1736/27 від 17.05.2012 року та надані суду як доказ, реальним збиткам позивача.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що в частині визначення вини відповідача,суми спричиненого позивачу матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, що виникли між сторонами та правильно застосував норми права, що їх регулюють, а отже рішення суду в цій частині є правильним і скасуванню не підлягає[3].

4.

У січні 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60 і ОСОБА_61 (в подальшому - „позивачі") звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) „Лендком ЮА" і Управління Держкомзему у Золочівському районі про визнання Договорів оренди землі, укладених 20 червня 2012 року між позивачами і ТОВ „Лендком ЮА", недійсними та про зобов'язання Управління Держкомзему у Золочівському районі скасувати державну реєстрацію Договорів оренди землі, що оспорюються ними (том 1, а.с. 3-14, 85-96, 160-171; том 3, а.с. 3-15, 94-105, 169-177).

В обгрунтування позовних вимог всі позивачі посилалися на те, що згідно з державними актами на землю кожному з них на праві приватної власності належать земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідного розміру, що розташовані на території Жуківської сільської ради Золочівського району.

Поиск по сайту: