 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Відповідно до ст.62 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи
За змістом ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, місцевий суд виходив виключно із пояснень ОСОБА_3, яка підтвердила, що продала вказаний автомобіль ОСОБА_5 за 64000 грн., а гроші від правочину повністю залишила собі.
Між тим, на думку колегії суддів, до пояснень ОСОБА_3 в частині ціни продажу автомобіля слід віднестися критично, оскільки відповідач не була допитана в якості свідка про відомі їй обставини, що мають значення для справи, насамперед, щодо ціни продажу транспортного засобу.
Жодних інших доказів на підтвердження того, що автомобіль був проданий саме за 64000,00 гривень ОСОБА_3 суду не надано, в зазначених вище рішеннях Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16.03.2011 року та Апеляційного суду Полтавської області від 27.09.2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання майна спільним майном подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу та стягнення моральної шкоди наведена ціна продажу також не вказана.
З тих же підстав ненадання відповідачкою будь-яких доказів на підтвердження наведених нею обставин не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що за усною домовленістю у ОСОБА_1 залишилося два автомобіля, а кошти від продажу спірного автомобіля були витрачені на потреби сім»ї (погашення боргів, оплату комунальних послуг тощо)
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині застосування строків позовної давності є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для його зміни в частині стягнення компенсації за відчужений автомобіль та судових витрат [5].
6. Позивач звернувся до суду та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь різницю комунального боргу - 453,62 грн.; моральну шкоду в сумі 4535 грн. та половину вартості пам'ятника в сумі 4886 грн., а також судові витрати у сумі 220 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 серпня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в своєму рішенні відмітив, що з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути 3 600,40 грн. - борг за надання комунальних послуг. Однак, оскільки позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача суму 3 146,78 грн., то в рішенні була вказана саме сума стягнення - 3146,78 грн. (ар. сп. 3-4). Ураховуючи висновки вище вказаного рішення від 25 серпня 2010 року, позивач просить стягнути на його користь з відповідача різницю, а саме 453 грн. 62 коп.
Окрім того, відповідач, починаючи з 2005 року і на протязі останніх років, завдав позивачеві велику моральну шкоду, що призвело до погіршення здоров'я позивача. Тому позивач вважає, що має право, згідно ст. ст. 270, 280, п.1 ст. 1167 ЦК України на моральну компенсацію з відповідача у сумі 4 535 грн. Так, відповідач, маючи на руках незаконно отриману Посвідку про проживання в Україні та, будучи зареєстрованим АДРЕСА_1, підробив ключі, проник в квартиру та пограбував позивача на велику суму грошей, яку позивач зібрав для оплати долі квартири, що належить відповідачеві. Також позивач зазначив, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про поховання та похорону справу" утримання в належному та санітарному стану могил, місць родинного поховання здійснюється їх користувачем /власником, та лише через 10 років після смерті матері позивач зібрав гроші на пам'ятник та його установу - 9 772 грн., половину з яких йому винен відповідач.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 вересня 2013 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Судові витрати понесені ОСОБА_1 в сумі 220 грн. з яких: судовий збір у сумі 100 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. - віднесено за його рахунок.
Поиск по сайту: