Біля Одеси

Мусій Половець вийшов у море на своїй шаланді серед зими, аби врятувати Чубенка.

На березі чекає на свого чоловіка Половчиха, незламна та непорушна перед бурею і трамонтаном, ніби маяк.

Шаланда перевертається, а всі, хто на берегу бачать людину, що пливе до берега. Один із чоловіків допомагає вибратись плавцю, який виявився Чубенком.

Люди розходяться, вважаючи Мусія мертвим. Одна Половчиха лишилась на березі спостерігати за повільним наближенням шаланди до берега, яку гнали хвилі і вітер.

Раптом вона помічає за шаландою свого чоловіка, голову артілі, що не відпустив свій човен і разом з ним повернувся та вибрався на берег.

І преніжно обнявшись, подружжя половців впевнено пішло додому, як і ходили ціле життя.

Валер'ян Підмогильний («Ланка») – модернізм (неореаліст)

Зачинатель молодої української прози, розстріляне відродження

«Місто» - урбаністичний інтелектуальний роман, 1927 екзистенціалізм

Степан Радченко з односельцями Надійкою і Лев­ком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подо­лі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого (дружина – Тамара Василівна «мусінька» і син Максим). Спочатку жив у столяр­ній майстерні, а коли склав іспити і потрапив до університету, Гнідий запропонував жити у будинку в обмін на допомогу по господарству.

Спершу місто здалось йому неправильним і безглуздим, він планував згодом освіченим повернутися до села, але поступово Місто стало приймати його.

Степан бере собі псевдонім «Сте ф ан», мріючи стати письменником, надсилає оповідання у журнали, які згодом починають друкуватися. Один із лекторів в університеті дізнається про матеріальну скруту хлопця та бере його викладачем курсів з української мови, знайомиться з Вигорським, стають друзями.

Удома щоночі до нього навідується «мусінька», незадоволена своїм подружнім життям. Одного разу Максим дізнався про це, побився із «нічним злодієм» Степаном та пішов з дому (стане пиякою). Через деякий час Степан набуває ваги у суспільстві, купує новий одяг і вирішує, що його статус змушує його рухатись далі, тож він переїздить на нову квартиру.

Якось знайомиться із Зоською, до якої почав часто приходити, дарував квіти, цукерки, водив у кіно й театри й урешті-решт домігся її прихильності.

Виходить збірка поезій Стефана, а з часом він стає на посаду секретаря журналу, а потім ще й обраний до культкомісії в місцевкомі. Все важче було викроювати час для побачень із Зоською. Якось у пориві почуттів, коли вони зустрілися на квартирі у подруги, Степан запропонував Зосьці вийти за нього заміж. Та погодилася. Удома уявив, що хтось постійно буде зазіхати на його час, увагу, думки, що романтика перетвориться в прозу, дитяче вередування й сварки. Почав картати себе за дурість і вирішив порвати із Зоською. На вечірці в подруги він прямо сказав їй про це, але не пішов, а став одверто й зухвало залицятися до інших жінок, познайомився з красунею, актрисою з Харкова Ритою, що приїхала до батьків.

Степан планує написати великий прозовий твір про людей, але далі першого розділу у нього не було сил писати, його охопив розпач і вин вирішує навідатись до Зоськи, але дізнається що вона отруїлась і померла, через що хлопця охопив жах.
Він вирішив розшукати Надійку, але побачив її старшою вагітною і нецікавою міщанкою, тож зі злістю пішов від неї. І раптом зустрів свою знайому, красуню Риту. Йому здалося це щастям і розрадою. Коли розсталися, пообіцявши один одному зустрітися завтра, юнак побіг по сходах, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав містові, що прослалося внизу, свій поцілунок. Сів за стіл і став писати свою повість про людей.

Остап Вишня - модернізм

«Моя автобіографія» - гумореска

Поет народився 1 листопада (ст. стилю) 1889 року в на Полтавщинi, біля м. Груні, в хуторi Чечвi, в маєтковi помiщикiв фон Рот, де його батько працював у панiв. Один дід був у Лебединi шевцем, а другий у Грунi хлiборобом.

Коли поет був ще малим, батько вирішив зробити його письменним.

Головну роль у формацiї майбутнього письменника вiдiграє природа – картопля, коноплi, бур’яни.

Важливою подією для становлення митця стало падіння з коня, внаслідок чого він пролежав хворий тижні три, і вирішив, що раз він вижив – то він на щось потрібний на цьому світі.

Навчання:

· Школа Мiнiстерства народного просвещенiя, де учитель за тодішніми правилами бив учнів лінійкою по руках.

· Зiнькiвська мiська двокласна школа (до 1903) - мав право бути поштово-телеграфним чиновником дуже високого розряду.

· Київ – фельдшерська школа (так як грошей було мало, а батько як колишній солдат мав право там на безкоштовне навчання дітей). Та й залишився в Києвi.

Книга, що найсильніше враження (хоч і негативне) справила в життi, - “Катехiзис” Фiларета.

Не любив “Руського паломника”, що його рокiв дванадцять пiдряд читала мати (через те, що вона часто била книжками по голові.

Писати в газетах я почав 1919 року за пiдписом Павло Гунський. Почав з фейлетону.

У 1921 роцi почав працювати в газетi “Вiстi” перекладачем.

1927-1955

«Сом» - усмішка

Поиск по сайту: