Мажоритарна і пропорційна виборчі системи: переваги та недоліки

В. В. Кобржицький, старший викладач кафедри глобалістики,
політології та паблік рилейшинз Університету "Україна"
УДК 324. 328

Автор досліджує основоположні принципи та риси мажоритарної та пропорційної виборчих систем. На основі дослідження надаються рекомендації щодо удосконалення чинної виборчої системи України.

Ключові слова: вибори, мажоритарна виборча система, пропорційна виборча система.

Попри кризові явища в суспільстві загалом та політичній сфері зокрема, в Україні все частіше та виразніше звучать думки щодо проведення дострокових виборів до Верховної Ради України (в т. ч. одночасно із черговими виборами Президента). Але й тут озвучуються тези про те, що, окрім самої зміни складу народних депутатів необхідно змінити виборче законодавство в Україні. Представники різних політичних партій та блоків, а також науковці пропонують, по суті, протилежні варіанти вирішення задачі. Для повноцінного забезпечення представництва населення у законодавчому органі держави існує випробувана століттями мажоритарна система, а для більш - менш чіткого структурування політичних партій у парламенті, а відтак і його більш ефективної роботи, є пропорційна система [1]. Але основною проблемою, що існує на сьогодні, є те, що обидві ці системи використовувалися свого часу в незалежній України (нагадаємо, що за мажоритарною системою депутатів Верховної Ради обирали у 1994 році, а за пропорційною - у 2006 та 2007 роках) і обидві мали свої недоліки. Нашим завданням є аналіз основоположних рис мажоритарної та пропорційної виборчих систем з метою отримання відповіді на питання, яка ж з двох систем є більш ефективною в сучасній Україні.

Ми свідомо не беремо до уваги застосування змішаної виборчої системи, оскільки вона є поєднанням саме мажоритарної та пропорційної системи, а, отже, має «успадковані» переваги та недоліки при застосуванні.

Мажоритарна виборча система є найстаршою з - поміж використовуваних у наш час. Найпоширенішими є два різновиди мажоритарної системи: система абсолютної більшості та відносної.

Загалом переваги мажоритарної системи абсолютної більшості можна окреслити такими аргументами:

а) демократизм - оскільки вона враховує інтереси реальної більшості виборців - саме тієї частини суспільства, якій небайдуже майбутнє держави і які прийшли на виборчі дільниці проголосувати;

б) вона допомагає створити ефективну про урядову більшість у парламенті;

в) виборці та їх представники знаходяться у постійному контакті, населення знає, до кого безпосередньо варто звертатися для представлення інтересів громади;

г) часто (але, на жаль, не завжди) зростає якість обраних осіб (адже голосування персональне, а не списком, і виборці мають змогу побачити кандидатів на власні очі та поспілкуватися з ними);

ґ) дана система дає можливість бути обраним позапартійному кандидату, таким чином зменшується вплив політичних партій на життя суспільства.

Перевагами мажоритарної системи (відносної більшості) є:

а) голосування відбувається в один тур, а, отже, не потребує додаткових витрат для проведення другого туру виборів;

б) за даної системи також простіше створити ефективну більшість, яка матиме можливість призначити уряд;

в) зв'язок виборців та обраного ними депутата існує постійно і виборці мають свого постійного представника у парламенті, який знатиме (найактивніші члени територіальної громади про це завжди дбають) про проблеми свого округу;

г) така система дозволяє отримати депутатський мандат позапартійному кандидату.

Що стосується основних недоліків мажоритарних систем, то вони є наступними:

а) за системи відносної більшості діє принцип «переможець бере усе» (the winner takes it all) - переможений залишається ні з чим і створюється загроза «виборчої диктатури» меншості над більшістю [2] (особливо яскраво це наразі проявляється на прикладі діяльності голів міст, сіл, селищ, які були обрані за принципом відносної більшості, яка подекуди становила 35-45% голосів виборців, а, отже, по суті, є меншістю суспільства);

б) за системи абсолютної більшості часто доводиться проводити другий тур виборів (до якого потрапляють два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів з - поміж інших) або перевибори, а це, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців, а відтак далеко не завжди обраний депутат представляє більшість населення свого округу;

в) за системи абсолютної більшості у разі, якщо жоден з кандидатів у другому турі не отримав необхідної підтримки (50% + 1 голос), округ, у якому проводилися вибори, на певний час залишається непредставленим у парламенті (зокрема, на виборах до Верховної Ради 1994 року у сімдесят одному окрузі з тих, де не було обрано депутата, кандидат - переможець отримував понад 47% голосів виборців [3]. Сталося так через те, що дуже часто виборці голосували «проти всіх» й таким чином воля абсолютної меншості населення (часто це було 5-7%) виявлялася вирішальною);

г) часто дискримінуються малі, так звані ««треті» партії, які практично втрачають шанси бути представленими у законодавчому органі тому, що виборці часто орієнтуються на представників найбільших та найвпливовіших (в сучасній Україні читай - найрейтинговіших партій, вважаючи, що представники так званих «третіх» партій не зможуть ефективно працювати в парламенті в умовах меншості;

ґ) влада має більше можливостей та ресурсів тиску на депутатів - мажоритарників, аби вони з особливо принципових для влади питань голосували саме так, як цього від них вимагають (особливо це стосується позапартійних кандидатів, які не мають можливості захистити себе за допомогою політичної партії);

д) при застосуванні мажоритарної системи є можливість (особливо у державної влади) впливати на результати виборів, застосовуючи різноманітні маніпулятивні технології (як - от - масове «переселення» виборців з одного округу до іншого, маніпулювання з кордонами виборчих округів).

Особливу увагу варто звернути на такий недолік мажоритарної системи - відносної більшості, як виборчий диктат меншості над більшістю. Задля кращої ілюстрації звернімо увагу на Велику Британію, де саме така система застосовується не одне століття. Реально отримуючи меншість голосів виборців від їх загальної кількості, провідні партії Об'єднаного Королівства мають змогу отримувати абсолютну більшість місць у парламенті і втілювати у життя такі рішення, які не завжди дістають підтримку переважної частини суспільства (див. табл. 1.).

Таблиця 1. - Порівняння результатів парламентських виборів у Великобританії [4 - дані за 1984, 1987 рр., 5 - дані за 2005 р.]

Що ж до пропорційної виборчої системи, то з'явилася вона на зламі ХІХ-ХХ століть. Перші вибори на новою системою відбулися у Бельгії 1899 р., у деяких кантонах Швейцарії у 1889-1893 роках. Взагалі прийняття пропорційного представництва у континентальній Європі було зумовлено такими факторами: по - перше, була проблема етнічних, релігійних та інших меншин, пропорційне представництво було покликане забезпечити участь меншин у здійсненні влади й таким чином протидіяти загрозам національної єдності; по - друге - досягнення політичної стабільності, яку може дати державі пропорційне представництво [6].

Аналізуючи реалії політичного сьогодення в Україні, а також досвід використання пропорційної системи, можна стверджувати, що аргументи щодо її переваг наступні:

а) система практично не допускає втрати голосів і є математично точною, вона враховує увесь спектр суспільних інтересів і забезпечує парламентське представництво меншості (звісно, за винятком тих партій, які не подолали виборчий поріг);

б) пропорційне представництво надає громадянам більшу свободу вибору і тим самим підвищує інтерес до суті політичних проблем; в) у парламенті встановлюється чітко окреслена структура партійного представництва;

г) суттєво зменшуються можливості для маніпуляції голосами виборців, владний ресурс на практиці нелегко застосовувати, а деякі прийоми, притаманні мажоритарним системам, повністю виключаються (як - от явище джеррімандерінгу або масового «переселення» виборців з одних округів до інших).

Що ж до недоліків цієї системи, то до них насамперед варто віднести такі:

а) зазначена система загалом незрозуміла широкому колу громадян;

б) послаблюється безпосередній контакт із виборцями, деперсоніфікується голосування, особливо тоді, коли застосовується принцип партійного формування виборчого списку, за якого виборці не мають змоги змінити порядок розташування кандидатів у списку і, голосуючи за партію, «погоджуються» із запропонованим нею списком кандидатів, а партії, у свою чергу можуть включати до свого списку одіозних політиків, які не мали б шансів бути обраними за мажоритарної системи;

в) партії мають можливість «продавати» місця у своїх виборчих списках;

г) посилюється контроль партії над кандидатами (в деяких випадках партія може позбавити свого депутата мандату за «порушення партійної дисципліни»);

ґ) вона сприяє фрагментації політичних сил, а подекуди сприяє входженню до парламенту крайніх радикальних партій; д) міжпартійні компроміси та домовленості у передвиборний період досягаються рідко;

е) пропорційне представництво може заважати повноцінній роботі уряду, якщо він не має стабільної більшості на свою підтримку;

є) при розпаді правлячої парламентської коаліції і неможливості створити нову проводяться дострокові вибори, а це, у свою чергу, викликає апатію серед виборців і сприяє абсентеїзму;

ж) при наявності великої кількості недостатньо впливових партій, партії, які подолали виборчий поріг, нерідко отримують дві третини - три чверті голосів виборців, але при цьому розподіляють усі 100% місць у парламенті, що нерідко викликає суспільне обурення;

Що стосується можливості партії тиснути на власного представника, то тут варто зазначити, що сучасні українські тенденції на законодавчому рівні встановити імперативний (зобов'язальний) мандат ідуть всупереч загальноєвропейським тенденціям, адже конституції провідних європейських держав виключають можливість застосування зобов'язання з боку партії або виборців. Зокрема, у конституції V Республіки у Франції стаття 27 зазначає, що: «Будь - який імперативний мандат є недійсним» [7], стаття 67 конституції Італії стверджує: «Кожний член парламенту представляє всю націю і виконує свої функції без зобов'язального мандату» [8], а стаття 38 конституції ФРН вказує, що депутати «є представниками всього народу, не зв'язані наказами або вказівками і підкоряються тільки своїй совісті» [9]. Хоча звісно все це не означає, що в реальному житті партії не намагаються впливати на своїх представників - депутатів.

Одним із найбільш резонансних питань щодо зміни чинної виборчої системи в Україні є проблема формування закритого списку кандидатів від партії. Представники різних політичних партій наголошують на тому, що такий принцип варто замінити на «відкриті» списки, але головна проблема, яка стає одразу очевидною, полягає в тому, що проводити вибори з відкритими списками в єдиному загальнонаціональному окрузі, де розподіляються 450 депутатських мандатів, просто нераціонально і надзвичайно складно (найперше для членів дільничних виборчих комісій, які повинні будуть рахувати «особисті» преференційні голоси кандидатів від партій). Саме тому у випадку застосування принципу формування відкритих списків необхідно проводити вибори у багатьох багатомандатних округах (найефективнішим, звісно, буде застосування чинного адмінстративно - територіального поділу країни).

Як висновок: необхідно наголосити на тому, що доброї чи поганої виборчої системи не існує. Просто, внаслідок певних традицій у суспільстві або відсутності таких, найкращі здобутки різних виборчих систем можуть бути використані краще або спотворені таким чином, що від застосування певної виборчої системи доводиться відмовлятися. Зрештою, встановлення тієї чи іншої виборчої системи є результатом суб'єктивного вибору, який нерідко визначається співвідношенням політичних сил у законодавчому органі. Ті чи інші способи визначення підсумків виборів часто опиняються вигіднішими для окремих партій і вони виступають за включення до виборчого законодавства саме таких вигідних для них способів. І дійсно, встановлення певного типу виборчої системи залежить не тільки від того, які результати необхідно отримати, а й від того, які результати є чинними. Адже будь - яка правляча партія або коаліція з власної волі не буде прагнути змінюю вати виборчу систему, завдяки якій прийшла до влади. Саме тому варто не змінювати «правила гри» кардинально, а м'яко трансформувати чинну виборчу систему таким чином, аби виборчі списки були відкритими, а голосування за партії - персоніфікованим, тоді відповідальність політиків перед населенням буде більшою. Крім того, політичні реалії сучасної України свідчать про те, що ані мажоритарна, ані пропорційна системи не можуть гарантувати існування стабільної більшості у парламенті, яка зможе ефективно сформувати та співпрацювати з урядом. А досвід проведення виборів в Україні свідчить про те, що із застосуванням саме пропорційної системи зменшуються можливості маніпулювання результатами виборів.

В данной статье автор исследует основные принципы и характеристики мажоритарной и пропорциональной избирательных систем. На основе исследования даются рекомендации по усовершенствованию действующей избирательной системы.

Ключевые слова: выборы, мажоритарная избирательная система, пропорциональная избирательная система.

In the article author studies the main principles and characteristics of majority and proportional electoral systems. On the basis of research author gives recommendations of improvement current electoral system of Ukraine.

Key words: elections, majority electoral system, proportional electoral system.

Види виборів та виборчих систем

Зміст

Мажоритарна система.

Пропорційна система.

Система напівжорстких списків.

Система з єдиним голосом.

Змішана виборча система.

Види виборів та виборчих систем

Вибори — багатогранне і складне суспільне явище. У них беруть участь майже всі або абсолютна більшість виборців. Це наймасовіший політичний процес, який відбувається у рамках чинного законодавства.

Залежно від підстав вибори можна класифікувати за наступними ознаками.

1. За територіальною;

2. За об'єктом;

3. За часом проведення;

4. За кількісною ознакою участі виборців;

5. За правовими наслідками;

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:

- мажоритарну;

- пропорційну;

- змішану.

Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".

Згідно з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав встановлену законом більшість голосів виборців.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

• мажоритарну систему абсолютної більшості;

• мажоритарну систему відносної більшості;

• мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Як правило, за мажоритарною системою виборчі округи бувають переважно одномандатними.

В одномандатних округах голосують за персонального кандидата, а в багатомандатних —як за певних осіб, так і за партійні списки.

Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.

За цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.

Перевага мажоритарної системи - у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості виборців.

Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців.

В Україні ще донедавна застосовували мажоритарну систему при підрахунку голосів на парламентських і місцевих виборах.

Тепер вона зберігалася лише на виборах Президента України.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.

За нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.

За умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами застосовують процедуру жеребкування.

Перевага цієї системи у тому, що голосування відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.

Її серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати інтереси більшості виборців. Тут кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.

Нині в Україні мажоритарна система відносної більшості була запроваджена частково на парламентських і повністю на місцевих виборах у 1998р.

225 народних депутатів України обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).

Вибори депутатів сільських, селищних і міських рад проводились за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділялася вся територія села, селища, міста, району в місті.

Вибори сільського, селищного, міського голови проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста (п. 2, 3 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

Вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, що входять до цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких є одночасно межами районів та міст обласного значення, що входять до області (п. 4 цього Закону).

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.

Її позитивний фактор - можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.

Недолік цієї системи - внаслідок низької активності виборців під час голосування вона стає нерезультативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.

До 1993 р. мажоритарну систему застосовували в Італії при виборах сенату. Діє вона нині також у Чилі.

Іншим видом виборів є пропорційна система, яку застосовують майже у 60 державах світу.

За цією системою депутатські мандати розподіляють між: партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, а виборчі округи, як правило, багатомандатні.

Є два способи створення виборчих округів. Найпоширеніший - коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Менш поширений — коли територія всієї держави - єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розміщення кандидатів у списку для голосування розрізняють такі види пропорційної системи:

• з жорсткими списками;

• з преференціями (перевагами);

• з напівжорсткими списками.

При голосуванні за жорсткими списками виборець голосує загалом за список партії, яку він обирає.

У бюлетені вказують назву партії, партійну емблему, можливі прізвища, ім'я і по батькові певної кількості (3, 5) перших кандидатів у партійних списках.

Сьогодні систему жорстких списків практикують в Іспанії, Ізраїлі, Росії, Португалії та інших державах, у тому числі в Україні.

За системою преференцій (переваг) виборець не просто голосує за список партії, яку він обрав, а й робить помітку напроти прізвища того кандидата у партійному списку, якому він віддає свій голос.

Кандидат, який отримав найбільшу кількість преференцій, обирається депутатом від партійного списку.

Якщо число преференцій у кількох кандидатів від цієї партії є однаковим, перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку (наприклад, № 12, № 17, № 19, тобто № 12).

Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість:

• голосувати за партійний список у цілому;

• визначити преференції серед партійного списку кандидатів у депутати.

Таким чином, у першому випадку голоси виборців підраховують за системою жорстких списків, у другому - за системою преференцій.

Переваги пропорційної системи з жорсткими списками:

• при голосуванні обирається, перш за все, політична платформа партії, блоку, в якій накреслена програма їх майбутньої діяльності;

• ця система за формою її здійснення є найпростіша, а отже -найдешевша.

Її недолік - у партійний список часто потрапляють кандидати у депутати, сенатори, особи, невідомі у суспільстві, некомпетентні, непопулярні у народі.

На відміну від пропорційної системи з жорсткими списками, система преференцій дає змогу розширити сферу вибору самому виборцю, який має право голосувати і за партійний список, і одночасно конкретного кандидата у партійному списку. В цьому її суть і перевага над пропорційною системою з жорсткими списками.

Недолік преференційної системи у тому, що у ній проявляються елементи мажоритарності, тобто виборець має можливість орієнтуватися на окремих відомих політичних осіб, а не на інтереси партії і провести у депутати найвигідніших йому кандидатів. Запровадження системи з напівжорсткими списками зумовлено об'єктивною необхідністю усунути недоліки системи жорстких списків і системи преференцій.

Негативною обставиною при запроваджені пропорційної системи є складна система підрахунку голосів виборців.

З метою запобігання збільшенню кількості дрібних партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг. Суть його у тому, що для участі у розподілі депутатських мандатів після голосування допускаються лише ті партійні списки, які набрали встановлений законом відсоток голосів.

В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4%.

Змішана система є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.

Вона діє у майже 20 державах світу, особливо тих, де триває пошук найефективніших виборчих систем відповідно до національних та інших особливостей.

Іноді змішану систему запроваджують у модифікованому вигляді з перевагою елементів тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні й пропорційного голосування, є такі змішані системи:

• система з єдиним голосом, що не допускає його передачі. Суть її у тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії (Японія, Китай, інші держави);

• обмежене голосування передбачає обрання виборцями кількох кандидатів з одного бюлетеня, проте їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

• комулятивне голосування. Суть його у тому, що виборець ми стільки голосів, скільки мандатів у окрузі. Виборець може їх розподілити між усіма кандидатами, а може віддати свої голосі лише за одного з кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування. Одну частину представницького органу - парламенту обирають за мажоритарним принципом, іншу - за пропорційним.

Використана література:

1. З.С. Гладун, М.Г. Федчишин. “Основи конституційного права України”.

Зміст

Мажоритарна система.

Пропорційна система.

Система напівжорстких списків.

Система з єдиним голосом.

Змішана виборча система.

Види виборів та виборчих систем

Вибори — багатогранне і складне суспільне явище. У них беруть участь майже всі або абсолютна більшість виборців. Це наймасовіший політичний процес, який відбувається у рамках чинного законодавства.

Залежно від підстав вибори можна класифікувати за наступними ознаками.

1. За територіальною;

2. За об'єктом;

3. За часом проведення;

4. За кількісною ознакою участі виборців;

5. За правовими наслідками;

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:

- мажоритарну;

- пропорційну;

- змішану.

Мажоритарна є найстарішою із виборчих систем. Назва її походить від французького "majorite", що означає "більшість".

Згідно з виборами за мажоритарною системою депутатський мандат від округу одержує той кандидат у депутати, який отримав встановлену законом більшість голосів виборців.

Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:

• мажоритарну систему абсолютної більшості;

• мажоритарну систему відносної більшості;

• мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

Як правило, за мажоритарною системою виборчі округи бувають переважно одномандатними.

В одномандатних округах голосують за персонального кандидата, а в багатомандатних —як за певних осіб, так і за партійні списки.

Мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто наслідки голосування визначають за формулою 50% + 1 голос.

За цією системою обов'язковий нижній поріг участі виборців у голосуванні.

Перевага мажоритарної системи - у її демократизмі, оскільки вона враховує інтереси більшості виборців.

Недолік її у тому, що за цією системою можливе повторне голосування або повторні вибори за умови, якщо кандидат не одержав 50% + 1 голос. А повторне голосування, як правило, призводить до зменшення, зниження активності виборців.

В Україні ще донедавна застосовували мажоритарну систему при підрахунку голосів на парламентських і місцевих виборах.

Тепер вона зберігалася лише на виборах Президента України.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості) є найпростішим різновидом мажоритарної системи.

За нею обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців порівняно з іншими кандидатами.

За умови однакової кількості набраних голосів двома чи більше кандидатами застосовують процедуру жеребкування.

Перевага цієї системи у тому, що голосування відбувається в один тур і законодавство не встановлює обов'язковий мінімум участі у ньому виборців.

Її серйозний недолік, на наш погляд, у тому, що вона не дає змоги враховувати інтереси більшості виборців. Тут кандидат у народні депутати може бути обраний і абсолютною меншістю, а це вже суперечить основоположному принципу демократії: в суспільстві проводиться політика більшості, яка і враховує інтереси та потреби меншості.

Нині в Україні мажоритарна система відносної більшості була запроваджена частково на парламентських і повністю на місцевих виборах у 1998р.

225 народних депутатів України обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р.).

Вибори депутатів сільських, селищних і міських рад проводились за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділялася вся територія села, селища, міста, району в місті.

Вибори сільського, селищного, міського голови проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами села селища, міста (п. 2, 3 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів").

Вибори депутатів районної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, що входять до цього району.

Вибори депутатів обласної ради проводилися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості в багатомандатних виборчих округах, межі яких є одночасно межами районів та міст обласного значення, що входять до області (п. 4 цього Закону).

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається той кандидат (або список кандидатів), який отримав кваліфіковану більшість голосів виборців. Вона встановлюється законодавством і, як правило, завжди перевищує абсолютну більшість.

Її позитивний фактор - можливість якнайповніше виявити волю усіх виборців або їх кваліфікованої більшості.

Недолік цієї системи - внаслідок низької активності виборців під час голосування вона стає нерезультативною: вибори можуть не відбутись через низьку явку виборців на виборчі дільниці.

До 1993 р. мажоритарну систему застосовували в Італії при виборах сенату. Діє вона нині також у Чилі.

Іншим видом виборів є пропорційна система, яку застосовують майже у 60 державах світу.

За цією системою депутатські мандати розподіляють між: партіями пропорційно кількості голосів виборців, поданих за них у межах виборчого округу, а виборчі округи, як правило, багатомандатні.

Є два способи створення виборчих округів. Найпоширеніший - коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць.

Менш поширений — коли територія всієї держави - єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розміщення кандидатів у списку для голосування розрізняють такі види пропорційної системи:

• з жорсткими списками;

• з преференціями (перевагами);

• з напівжорсткими списками.

При голосуванні за жорсткими списками виборець голосує загалом за список партії, яку він обирає.

У бюлетені вказують назву партії, партійну емблему, можливі прізвища, ім'я і по батькові певної кількості (3, 5) перших кандидатів у партійних списках.

Сьогодні систему жорстких списків практикують в Іспанії, Ізраїлі, Росії, Португалії та інших державах, у тому числі в Україні.

За системою преференцій (переваг) виборець не просто голосує за список партії, яку він обрав, а й робить помітку напроти прізвища того кандидата у партійному списку, якому він віддає свій голос.

Кандидат, який отримав найбільшу кількість преференцій, обирається депутатом від партійного списку.

Якщо число преференцій у кількох кандидатів від цієї партії є однаковим, перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку (наприклад, № 12, № 17, № 19, тобто № 12).

Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість:

• голосувати за партійний список у цілому;

• визначити преференції серед партійного списку кандидатів у депутати.

Таким чином, у першому випадку голоси виборців підраховують за системою жорстких списків, у другому - за системою преференцій.

Переваги пропорційної системи з жорсткими списками:

• при голосуванні обирається, перш за все, політична платформа партії, блоку, в якій накреслена програма їх майбутньої діяльності;

• ця система за формою її здійснення є найпростіша, а отже -найдешевша.

Її недолік - у партійний список часто потрапляють кандидати у депутати, сенатори, особи, невідомі у суспільстві, некомпетентні, непопулярні у народі.

На відміну від пропорційної системи з жорсткими списками, система преференцій дає змогу розширити сферу вибору самому виборцю, який має право голосувати і за партійний список, і одночасно конкретного кандидата у партійному списку. В цьому її суть і перевага над пропорційною системою з жорсткими списками.

Недолік преференційної системи у тому, що у ній проявляються елементи мажоритарності, тобто виборець має можливість орієнтуватися на окремих відомих політичних осіб, а не на інтереси партії і провести у депутати найвигідніших йому кандидатів. Запровадження системи з напівжорсткими списками зумовлено об'єктивною необхідністю усунути недоліки системи жорстких списків і системи преференцій.

Негативною обставиною при запроваджені пропорційної системи є складна система підрахунку голосів виборців.

З метою запобігання збільшенню кількості дрібних партій при пропорційних системах виборів запроваджується виборчий поріг. Суть його у тому, що для участі у розподілі депутатських мандатів після голосування допускаються лише ті партійні списки, які набрали встановлений законом відсоток голосів.

В Україні за новим парламентським виборчим законодавством - 4%.

Змішана система є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем.

Вона діє у майже 20 державах світу, особливо тих, де триває пошук найефективніших виборчих систем відповідно до національних та інших особливостей.

Іноді змішану систему запроваджують у модифікованому вигляді з перевагою елементів тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методу голосування при застосуванні й пропорційного голосування, є такі змішані системи:

• система з єдиним голосом, що не допускає його передачі. Суть її у тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії (Японія, Китай, інші держави);

• обмежене голосування передбачає обрання виборцями кількох кандидатів з одного бюлетеня, проте їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

• комулятивне голосування. Суть його у тому, що виборець ми стільки голосів, скільки мандатів у окрузі. Виборець може їх розподілити між усіма кандидатами, а може віддати свої голосі лише за одного з кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування. Одну частину представницького органу - парламенту обирають за мажоритарним принципом, іншу - за пропорційним.

Використана література:

1. З.С. Гладун, М.Г. Федчишин. “Основи конституційного права України”.

Виборчі системи та їх види: мажоритарна, пропорційна, змішана

План

1. Поняття виборчої системи та її складові 3

2. Види виборів. 7

3. Види виборчих систем. 8

3.1. Мажоритарна система. 9

3.2. Пропорційна система. 12

3.3. Змішана система. 14

Використана література: 17

1. Поняття виборчої системи та її складові

Виборча система — неодмінний елемент сучасної цивілізації, елемент будь-якої демократії, яка взагалі не може існувати без повноважного представництва, яке забезпечує реальну участь населення в управлінні справами суспільства і держави. Таке представництво, в свою чергу може бути демократичним лише при умові його формування самим суспільством, самим народом. Представницька демократія сама по собі не вирішує всіх проблем народовладдя. Тільки у поєднанні з безпосередньою демократією вона забезпечує цивілізований розвиток суспільства, створює необхідні умови самореалізації народу. В.с. є найважливішою формою прямої демократії, головна функція якої — формування повноважного народного представництва. Характер виборчої системи безпосередньо зумовлює основні характеристики представницької системи. Вибори — не тільки важлива форма безпосередньої участі населення у здійсненні державної влади, не тільки акт обрання представників народу до органів державної влади. Це також засіб його виховання і самоорганізації. Нарешті, це практична реалізація виборчого права громадян, ефективний засіб перебудови сучасного суспільства. Історичний досвід переконливо свідчить про те, що серйозні зміни суспільного життя в цілому і в окремих його сферах (а найперше — а політичній) неодмінно стосувались виборчої системи, а в деяких випадках її радикальні зміни висувались на перший план. Існуюча нині система відповідає потребам становлення української державності і як така потребує радикальних змін і оновлення. В.с. — сукупність юридичних, організаційних та інших засобів формування представницьких органів державної влади та здійснення громадянами своїх виборчих прав. Інститут В.с. знайшов свій законодавчий вираз у Конституції України, законах про вибори до Рад народних депутатів різних ланок, про порядок відкликання депутатів народних рад. В.с. будується на таких конституційних принципах, як загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, висунення кандидатів громадськими організаціями трудовими колективами, зборами військовослужбовців; вільне і всебічне обговорення якостей кандидата в депутати; передвиборна агітація; проведення виборів на кошти держави; забезпечення виборів по округах виборчими комісіями; накази виборців; відповідальність за порушення законодавства про вибори тощо. Розрізняють кілька різновидів В.с.: мажоритарна система (система більшості), пропорційна система представництва політичних партій та змішана.

Виборча влада — в деяких країнах офіційно визнаний різновид публічної влади — нарівні з законодавчою, виконавчою та судовою. Здійснюється вона виборчим корпусом країни, тобто в спеціальних судових чи квазісудових органах типу виборчих трибуналів, які розглядають спори, пов'язані з організацією і проведенням виборів. В Україні такого інституту немає: їх роль виконують виборчі комісії — від дільничної до Центральної виборчої комісії і суди — від районного до Верховного Суду України.

Виборча дільниця — територіальна одиниця, створена для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах до всіх ланок рад народних депутатів. Організація і робота В. д. визначається законодавством про вибори. Так, наприклад, у відповідності з Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 1993 року для проведення голосування і підрахунку голосів на виборах народних депутатів України територія районів, міст, районів у містах, які входять до виборчих округів, ділиться на В.д. В.д. утворюються з кількістю від 20 до 3 000 виборців, а в необхідних випадках з меншою або більшою кількістю виборців.

Виборча застава— грошова сума, яку згідно з законодавством ряду країн, в тому числі й України, повинен внести при реєстрації кандидат в депутати і яка повертається йому лише в тому випадку, якщо кандидат одержить на виборах не менше п'яти відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Застава, що не підлягає поверненню, зараховується до державного бюджету. В Україні В. з. вноситься кандидатом у депутати в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Виборча комісія — орган, утворений для організації та проведення виборів до Рад народних депутатів. В Україні система виборчих комісій включає Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії — для проведення виборів народних депутатів України; обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські виборчі комісії; окружні та дільничні виборчі комісії — для проведення виборів депутатів місцевих рад. Центральна виборча комісія утворюється Верховною Радою України за поданням відповідних органів не пізніше як за 4 місяці до виборів у складі голови, секретаря і 11 членів комісії. Строк її повноважень — 4 роки. Обласні, районні, сільські В.к. утворюються відповідною Радою строком на 4 роки.

Виборчий округ — просторова (національно-територіальна) одиниця утворювана для проведення виборів до Рад народних депутатів. Кількість В.о. залежить від складу відповідних Рад. Норми представництва та кількість В.о. визначаються законодавством про вибори. Так, Закон про вибори народних депутатів України трактує, що для виборів народних депутатів України утворюється 450 одномандатних округів. Вони утворюються Центральною виборчою комісією за поданням відповідних Рад. Від кожного В. о. обирається один народний депутат. Та округи утворюються приблизно з рівною кількістю виборців на всі території України.

Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраними (пасив не виборче право). Іншими словами це суб'єктивне право громадян. В.п. — один із найважливіших інститутів конституційного права України. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями.

Виборчий процес в Україні здійснюється на таких засадах:

1) вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів;

2) гласність;

3) безпристрасність до кандидатів з боку державних органів, установ, організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування;

4) рівність можливостей для всіх кандидатів;

5) свобода агітації;

6) контроль за джерелами фінансування та витратами на виборну кампанію.

Виборчий процес— встановлена законодавством процедура, порядок організації і проведення виборів, один із елементів виборчої системи-Передбачає певні етапи, стадії, недотримання яких може призвести до небажаних наслідків — аж до касації результатів виборів. Складовими В.п. є: 1) призначення виборів, які можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули. 2) Утворення виборчих округів і виборчих дільниць, системи виборчих комісій — Центральної виборчої комісії, окружних та дільничних виборчих комісій. 3) Складання списків виборців, яке здійснюється дільничними виборчими комісіями. 4) Висування і реєстрація кандидатів у депутати, право на які належить суб'єкті безпосередньо визначеним законом. 5) Процесуальні дії, пов'язані із забезпеченням гарантій діяльності кандидатів у депутати та інших учасників виборчого процесу. 6) Проведення голосування. 7) Підрахування голосів і визначення результатів виборів (голосування), причому під час підрахунку голосів виборча комісія повинна дотримуватись визначеної законом послідовності дій, належним чином оформляти відповідні документи. 8) Однак описана процедура може мати своє продовження, коли виникає потреба проведення повторного голосування повторних виборів та виборів депутатів замість вибулих.

2. Види виборів

Вибори — надзвичайно багатогранне суспільне явище. Як зазначав німецький державознавець Г. Майєр, у загальнонаціональному масштабі вибори — це наймасовіший процес, який знає право.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів.

За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту — вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії — вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові. Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові. Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні. Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських рад), які вибули. Вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України;

5) вибори, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні — це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні — вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

3. Види виборчих систем

Виборча технологія — це механізм, система засобів і методів організації і проведення виборів, основа виборчої системи будь-якої країни.

За порядком визначення результатів виборів розрізняють такі виборчі системи:

1) мажоритарна;

2) пропорційна;

3) змішана.

3.1. Мажоритарна система

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає "більшість". Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. У 83 країн світу застосовується мажоритарна система, в тому числі США, Франції, Великобританії, Канаді. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють:

1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.

При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. Багатомандатні округи є в Японії, США, Росії, зараз уже і в Україні.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або "перший обирається на посаду") є найпростішою різновидністю мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування, за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії. З прийняттям нового масиву виборчого законодавства нині в Україні запроваджується мажоритарна система відносної більшості частково на парламентських, повністю на місцевих виборах. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України", 225 депутатів парламенту обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідного села, селища, міста, району в місті. Згідно зі ст. З цього Закону, вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округові, межі якого збігаються з межами села, селища, міста. Також відповідно до ст. 4 цього ж Закону вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких відповідають межам відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких є водночас межами районів та міст обласного значення, що входять до цієї області.

Напротивагу означеній мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Також іноді встановлюють мінімум кількості голосів виборців, набрання яких є теж умовою обрання кандидата.

Перевага означеної системи — в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається не результативність системи абсолютної більшості вже в першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне, або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції в системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість в результаті цих перетворень голосів. Така система запроваджена у Австралії при виборах Палати представників.

В Україні, як відомо, ще до недавна, в тому числі на парламентських і місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена тільки на виборах Президента України.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується в Чилі.

3.2. Пропорційна система

Другим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона запроваджена у 1889 р. в Бельгії, а тепер 57 країн використовують цю систему, в тому числі Ізраїль, ФРН, Іспанія, Італія, Португалія.

При пропорційній системі депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Є два шляхи створення виборчих округів при застосуванні пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць. Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави складає єдиний виборчий округ.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Система жорстких списків практикується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі, Росії, Україні.

При застосуванні системи преференцій (в перекладі означає "перевага") виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку. Система преференцій практикується у Фінляндії, Бельгії, Нідерландах.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Ця система практикується в Швейцарії, Австрії, Італії.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали'. 1 в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії в цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення). Існують інші види коефіцієнтів: коефіцієнт Хе-генбаха-Бішоффа, стандартний коефіцієнт, коефіцієнт зниження, подвійний коефіцієнт, виборчий коефіцієнт.

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розприділені.

Існують інші методи обрахування надлишків: метод д'Хонта, метод Сен-Лапо, модифікований метод Сен-Лапо.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів. Ці пороги бувають різні, наприклад у Нідерландах — 0,67, Ізраїлі — 1, Швеції, Росії, Німеччині — 5, Ліхтенштейні — 8, Туреччині — 10 %. В Україні за новим парламентським виборчим законодавством — 4 %.

3.3. Змішана система

Поиск по сайту: