 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Критичний реалізм: його особливості та недоліки. О. де Бальзак, Ч.Діккенс, Г.Флобер
На відміну від романтизму реалізм - це мистецтво "втрачених ілюзій", жорсткої дійсності і суду над нею.
Реалізм (від франц. геаіізте - дійсний) — напрям у літературі та мистецтві, який сповідував необхідність правдивого відображення дійсності. Його зародження відноситься до 20-30-х років XIX ст. Найповніше він був представлений у Франції творчістю письменників О. де Бальзака ( 1799-1850) 
і Стендаля ( 1783-1842), в Англії - Ч. Діккенса 
( 1812-1870), в Росії -Л. Толстого (1928-191О),Ф. Достоєвського (1821-1881).
Видатний французький письменник Оноре де Бальзак 
відомий передусім як автор «Людської комедії» — епопеї з 90 романів та оповідань, об'єднаних спільним задумом, внутрішньою логікою поведінки декількох тисяч персонажів. Романи «Шагренева шкіра», «Євгенія Гранде», «Цезар Бірото», «Втрачені ілюзії» — це грандіозна реалістична картина життя французького суспільства між 1816—1848 рр. О. де Бальзак створив енциклопедію сучасного йому суспільства, об'єднавши свої твори циклом "Людська комедія". Йому по праву відведена роль лідера реалістичної школи першої половини XIX ст.
З ім'ям Чарльза Діккенса пов'язане глибоко реалістичне відображення життя Англії часів чартистського руху. Актуальним соціальним змістом насичені такі романи письменника, як «Пригоди Олівера Твіста», «Життя й пригоди Ніколаса Нікклбі» та ін.
Загалом реалізм пройшов етапи формування за законом прискореного художнього розвитку, коли митці починали свій творчий шлях'як романтики, а згодом переходили на позиції реалізму. Саме це було характерним для творчості В. Гюго, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.
Спроби поєднати романтизм із реалізмом помітні вже у творчості видатного іспанського живописця Франсіско Гой ї (1746—1828). Притаманні вони творчим пошукам «маестро італійської революції» Джузеппе Верді (1813—1901), який в одному своєму листі висловив «таємницю мистецтва» такою чудовою формулою: «Відображати правду, може, й добре, але створювати правду краще, набагато краще». Завдяки Верді оперний театр Італії, який у XIX ст. був центром суспільно-політичного, духовного і культурного життя країни, став виразником найпередовіших ідей та ідеалів епохи. Дж. Верді, як відомо, автор 26 опер. Це ціла епоха у світовій музичній культурі. Більшість із них і досі залишаються в репертуарі оперних театрів світу, що є свідченням об'єктивної естетичної цінності доробку видатного італійського композитора.
Хоча в історії європейської культури взаємозв'язок романтизму й реалізму простежується досить послідовно, це не означає, що XIX ст. позбавлене конфліктів і суперечок про цілі й завдання мистецтва. У 60—70-х роках в Італії виникає верист-ський рух (від слова «чего» — правдивий, істинний), представники якого були прихильниками реалістичного мистецтва. Від початку свого існування веристи (Л. Капуан, Дж. Верга, К. Доссі, Л. Стеккетті) повели рішучу боротьбу з «ідеалістами» — прихильниками романтичних поглядів на мистецтво.
Формально і Дж. Россіні, і Гектор Берліоз 
(1803—1869) належали до романтизму. Проте Г. Берліоз тяжів до театралізації симфонічної музики, до гротескно загострених образів. Таке розуміння музики викликало різко негативне ставлення Берліоза до музики Россіні, яку він вважав спрощеною, буффонадною.
Європейської слави здобула творчість французького майстра реалізму Стендаля (Анрі Марі Бейль,) особливо завдяки його романам "Червоне і чорне" і "Пармський монастир". Не меншою популярністю користувалися романи Г. Флобера (" Мадам Боварі", " Виховання почуттів ").
Російський реалізм цього періоду відзначався гострим аналізом моральних проблем: Л. Толстой ("Війна і мир", "Анна Кареніна"), Ф. Достоєвський ("Злочин і покарання"),
Високого розвитку реалізм досяг в образотворчому мистецтві. У 1870 р. в Санкт-Петербурзі було створено Товариство пересувних 'художніх виставок (1870-1922).-Своєю творчістю " передвижники " започаткували нову естетичну програму, основу якої становили психологізм, виразність засобів, реалістичне зображення подій вітчизняної історії, типові образи людей та природи. Художники-передвижники працювали в різних жанрах: портрет, пейзаж, побутовий живопис, Історичні сюжети та ін. У 1880-1890-х роках внаслідок кризи соціально-побутового жанру став домінувати жанр салонного портрету і пейзажу (К. КоровІн 
, І. ЛевІтан, В. Полєнов).
. На середину XIX ст. реалізм був представлений багатьма національними та стилістичними варіантами, проте всім Їм були притаманні однакові ознаки: достовірність, уважне дослідження навколишнього світу, ствердження естетичної цінності повсякденного життя, показ дійсності у часовому вимірі.
Поиск по сайту: