Тема № 1. Античні учення про право

1. Етапи і загальна характеристика правових концепцій Античного світу

2. Проблеми права у діалогах Платона.

3. Аристотель про справедливість, право розподільне і зрівняльне, правильні і неправильні форми держави

4. Римська юриспруденція у працях Цицерона, Гая, Папініана, Цельса, Павла, Ульпіана, Модестіна.

Відповідаючи на перше питання, слід згадати основні етапи періодизації історії античних Греції і Риму, з якими співпадають етапи розвитку правової думки. Необхідно мати на увазі, що антична доба Стародавньої Греції - це період полісної організації суспільства. У стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї універсальної справедливості, критерієм якої виступало право. Саме в умовах поліса зародилися, утвердилися і поширилися великі політичні ідеї, які на тисячоліття пережили своїх творців і не втратили актуальності сьогодні. По-перше, це ідея громадянського суспільства; по-друге, ідея демократії, яка вперше отримала своє філософське обґрунтування і реальне втілення в життя; по-третє, це ідея республіканської форми державного правління.

Послідовниками політико-правових вчень давньогрецьких філософів стали мислителі Стародавнього Риму, які звертали увагу на такі цінності як свобода особи, природне право, природний закон, що мав божественний характер.

Відповідь на друге питання передбачає знайомство з працями Платона "Держава" і "Закони", що започаткували філософсько-політичну теорію міста-держави.В діалозі "Закони" Платон знову повертається до власного проекту ідеальної держави. Доцільно замислитись, чому платонівська «ідеальна держава», втручаючись у всі аспекти життя і діяльності людини, фактично виступала як тоталітарна..

Опрацьовуючи трете питання, насамперед потрібно зазначити, що відомий філософ античності Арістотель (IV ст. до н.е.) відійшов від схеми ідеальної держави Платона і поставив за мету створити ідеал держави. Свої думки з цього приводу він виклав у "Політиці", "Етиці" та "Афінській політії". У своїх міркуваннях про право і його роль у суспільстві Арістотель доходив висновку, що воно поширюється тільки на вільних людей. Рабів він називав знаряддями, призначеними задовольняти інтереси свого господаря.

Відповідь на останнє питання передбачає вивчення правового спадку римських філософів і юристів. В перші століття нової ери поширюються ідеї світової держави, природного права. Одним з перших такі думки сформулював римський оратора, письменник і політичний діяч Марк Тулій Цицерон. У своїх працях "Про державу" і "Про закони" Цицерон вказував, що основою держави є прагнення людей до співжиття, до задоволення природної потреби в охороні власності. З часом ідея природного права від Цицерона, Сенеки, інших мислителів античності перейшла до римських юристів, а згодом - до родоначальників католицизму. Зусиллями римських юристів було створено нову науку – юриспруденцію, їхні праці склали основу кодифікації імператора Юстиніана. В полі зору юристів знаходилось широке коло проблем загальноюридичного і галузевого характеру, серед яких центральне місце займав захист приватної власності. Ними була розроблена юридична основа права особи на власність. Вчення і теоретичні розробки римських юристів знайшли відображення та інтерпретацію в творчості визначних представників правової думки Європи.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 13,15,18,29, 31,41,43,47,57,65.

Поиск по сайту: