Тема 3. Правові учення епохи Відродження і Реформації

1 Співвідношення права, моралі і політики в роботі Н.Макіавеллі „Государ”.

2. Жан Боден про державний суверенітет.

3. Правові ідеї соціалістів – утопістів Т.Мора і Т.Кампанелли.

Відповідаючи на перше питання, слід визначити, що одну з перших світських державно-правових концепцій цього періоду розробив італійський мислитель, дипломат і політичний діяч, "батько політології" Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Найвідомішими його творами є "Монарх", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія", "Історія Флоренції". Найбільшою заслугою Макіавеллі в історії вчень про державу і право є наповнення поняття "держава" тим змістом, який воно має в сучасній юридичній науці. Держава у вченні філософа мислиться не як інституція, а як узагальнююче поняття "політичного стану суспільства", його політична форма організації. Макіавеллі застосував новий термін "stato" (держава), абстрагу­ючись при цьому від конкретних історичних форм держави (поліс, монархія, республіка, олігархія тощо). Відповідно до його вчення, держава - це політичний стан суспільства (стан владарювання та підлеглості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними законами. Важливим атрибутом держави є політична влада, під якою розумілася сила, здатна примушувати підлеглих до покори. Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та аристократії. Відстоюючи ідею сильної централізованої монархії, Макіавеллі виклав низку положень, які б сприяли розвиткові держави і забезпечували стабільність суспільства. Віддаючи перевагу надзвичайній централізації влади монарха, Макіавеллі виправдовує її на етапі об'єднання і зміцнення держави. Після цього він допускав встановлення республіканської форми правління, але такої, яка б поєднувала елементи монархії, демократії і аристократії. Політичну владу мислитель розглядав не як божественний недоторканний інститут, а як боротьбу соціальних сил. А в таких умовах політичний вибір не завжди поєднується з мораллю. При цьому він підкреслював, що "для досягнення мети придатні будь-які засоби". Ця теза й досі викликає неоднозначне тлумачення і гостру критику.

Відповідь на друге питання передбачає знайомство з твором відомого французького юриста Жана Бодена(1530-1596) "Шість книжок про республіку". На думку Бодена, держава формується з родини. Необхідність захисту і взаємодопомога спонукають до об'єднання родини. Коли ж всі родини об'єднуються верховною владою, тоді і виникає держава як форма управління родинами. Верховна влада є визначальною ознакою, яка відрізняє державу від усіх інших утворень, які виникають внаслідок об'єднання родин (напри-лад, сільської общини). Державу, незалежно від її конкретних історичних форм, філософ позначає терміном "республіка" у розумінні "спільна справа". Це - така політична спільність, яка має свою незалежну владу і не підлягає іншій політичній владі: церкві, імперії, великим сеньйорам. Другою характерною ознакою держави є її суверенітет, під яким розумілась необмежена влада над громадянами і підданими. На міжнародній арені суверенітет для Бодена означав перш за все незалежність держави від церкви, папи римського, інших держав. Єдиним сувереном у державі, носієм верховної влади може бути лише монарх, який уповноважений Богом правити державою і є його намісником на землі. В рамки вчення Бодена вкладалася тільки одна форма державності - монархія. Тільки вона єдина може здійснювати надзаконну владу. Більше того, тільки за монархії можливе чітке та злагоджене функціонування всіх елементів державного механізму. Демократичну, аристократичну і тиранічну державність Боден вважав такими, що не можуть забезпечити добробут суспільства. Обґрунтовуючи фактори стабільності у державі, Боден зазначав, що запорукою хорошого життя є дотримання підданими приписів закону. Закон - це воля суверена і зразок справедливості. Право, на думку мислителя, є досягненням суспільства, бо відрізняє державу від додержавних утворень. Воно повинно, в першу чергу, регулювати дотримання угод і вимагати шанобливого ставлення до приватної власності. Взагалі, виражаючи волю молодої буржуазії, Боден підкреслював, що приватну власність не може порушити навіть державний правитель, оскільки право приватної власності є невід'ємним атрибутом сім'ї.

Трете питання присвячено аналізу наукової спадщини соціалістів-утопістів Томаса Мора (1478-1535) і Томмазо Кампанелли (1568-1639). У працях „Утопія” і „Місто Сонця” побудовані ідеальні держави. Основу державного життя складали народні збори, церква існує, але лише як один з інститутів держави, праця є обов’язковою, але не обтяжливою, приватна власність скасована і замінена спільністю майна, в ідеологічному житті панує віротерпимість, панує принцип: ”Від кожного по здібностям, кожному за потребами”, закони нечисленні, ясні, короткі і зрозумілі, судочинство відбувається у храмах, процес гласний, усний і швидкий, катування заборонені тощо. Студенту важливо замислитись, чому ці абсолютно нездійсненні (утопічні) ідеї набули значного суспільного розголосу, викликали жорстку реакцію влади і у чому полягало значення утопічних теорій для подальшого розвитку правової і суспільної думки.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна: 13,33, 43, 57.

Поиск по сайту: