Тема № 5. Європейська правова думка у XIX cт

1. Правова теорія І.Бентама

2. Історична школа права

3. Юридичний позитивізм К.Бергбома і А.Есмена

4. Правова концепція Г.Єллінека

Опрацьовуючи перше питання, необхідно ознайомитись з основними працями засновника теорії утилітаризму Ієремії Бентама (1748-1832) «Нарис про правління», «Про закони в загальних рисах», «Непряме законодавство». Слід усвідомити основні принципи, на яких ґрунтується названа теорія: зміст діяльності людини криється у позитивних результатах, користь – мірило оцінювання всіх явищ, мета розвитку людини полягає у встановленні гармонії між суспільними і індивідуальними інтересами та те, що спрямовано на досягнення добра і щастя є моральністю. Дуже сучасною є думка Бентама, що природним прагненням людини є задоволення, тому корисним для людини є те, що допомагає уникнути страждань. Цікавою є ставлення до доктрини природного права, яку мислитель критикував, як не наукову.

Друге питання плану присвячене вивченню одного з найпомітніших напрямів у правовій науці – історичній школі права. Батьківщиною цієї доктрини стала Німеччина, а основним напрямом – протидія раціоналізму Просвітництва і природно-правовим концепціям Великої французької революції. Виразниками ідей історичної школи стали юристи, професори Геттінгенського і Берлінського університетів Густав Гуго (1764 – 1844), Карл -Фрідріх Савіньї (1779 – 1861) і Георг Пухта (1798 – 1846). Необхідно розібратися в основних положеннях історичної школи – принцип історизму, а не розум є провідним при вивченні правових процесів, він єдиний критерій розумності права, право виникає спонтанно, і напрям його розвитку співпадає з розвитком звичаїв, мови тощо. Доцільно акцентувати увагу на стадіях розвитку права: природного і «вченого» і поміркувати над їх відмінностями. Найкращою формою державного правління вважали спадкову монархію, підкреслюючи, що все, що існує у державі і суспільстві є законним, тому що відповідає вимогам звичаїв і звичаєвого права.

Готуючись до відповіді на третє питання, необхідно згадати, що у другій половині XIX cт. у Європі стверджуються буржуазні порядки, розвивається практика представницької демократії, яка залучає населення до політичного життя, триває розвиток буржуазного правознавства з подальшим поглибленням юридичного позитивізму. Представником цього напряму став німецький юрист Карл Бергбом (1849-1927), думки якого викладені у дослідженні «Юриспруденція і філософія права». Бергбом доводить, що призначення науки є вивчення, а не вимагання і оцінювання, наука має справу лише з реальними об’єктами, основний метод дослідження емпіричний. Тому теорія права присвячена правотворчій і законодавчій діяльності держави, тобто об’єктивно існуючому праву, заснованому на юридичних фактах. Цікавою є думка дослідника про те, що хто не хоче відмовитися від позитивного права, повинен відкинути і право природне, єдиним реальним правом є те, що виражене в законі.

Прихильником юридичного позитивізму був також і французький правник Адемар Есмен (1848-1913). У дослідженні „Загальні підстави конституційного права” він спробував ототожнити державу з правопорядком, системою державно-правових норм, акцентувавши увагу на принципових відмінностях конституційного права і соціології. Есмен вважав державу юридичним уособленням нації, стверджував, що представницька держава служить всьому суспільству, а не лише окремим класам чи соціальним групам. На його думку, оптимальним правлінням є представницьке і парламентське правління як в умовах республіки, так і монархії. Віддаючи належне ідеям лібералізму, Есмен багато уваги приділяв індивідуальним правам: особистій1 свободі, моральній свободі і рівності.

Творчий спадщині Георга Єллінека (1851 – 1911) присвячене останнє питання. Слід проаналізувати його спробу об’єднати формальне розуміння права і держави з соціологією. Вчений розрізняв соціальне вчення про державу і вчення про державне право. Критерієм відмінності є різні аспекти і визначення. Правове розуміння держави зводиться до корпорації, тобто юридичної особистості. Як соціальне явище держава володіє первинною владою союзної єдності осілих людей. Єллінека вважав, що соціальні і юридичні поняття права і держави суттєво відрізняються: писана конституція від реальної. Дуже повчальною є його думка про те, що право виступає засобом компромісу між суперечними інтересами. Значна частина теорії вченого присвячена з’ясуванню цінності прав і свобод, як умові захисту індивідуума від державного втручання.

Література:

Базова: 1,2,8-11.

Допоміжна:. 29, 30, 31,32, 59.

Поиск по сайту: