Поняття та ознаки рецидиву злочинів та його місце в системі множинності злочинів

Рецидив злочинів як поняття викликає неприємні асоціації навіть в людей, що не є глибоко обізнаними в галузі юриспруденції. Вже саме це звучання несе в собі негативний зміст. Інститут рецидиву злочинів у найбільш широкому значенні має багатовікову історію у вітчизняному праві, саме тому воно глибоко укорінилось в свідомості людей в поганому значенні – суспільному осуді особи, яку йменують злочинцем-рецидивістом. Така житейська оцінка цього явища має своє підґрунтя. Адже рецидивістами визначають людей, які після вчиненого злочину понесли за нього покарання, не стали на шлях виправлення, а вчинили ще один, а іноді навіть і не один умисний злочин. До таких осіб закон передбачає спеціальне «ставлення», адже справедливим є те, що не можна урівнювати особу,яка вперше вчинила злочин (нехай навіть і умисний) і особу, яка вже понесла відповідальність за одне чи кілька умисних злочинних діянь.

Своєрідний інститут рецидиву існував в римському праві. Термін «recidere» вперше зустрічається в канонічному праві, яке містило декілька положень про більш суворе покарання за повторний злочин [27]. Кримінальне право Риму належало до публічної галузі права в сучасному розумінні цього слова. І об’єктом посягання протиправних діянь, що належали до даної галузі був державний лад Римської держави, суспільний порядок. В давньоруському праві положення про повторність злочинів, як обставину, що обтяжує відповідальність особи, вперше було закріплено в «Руській правді» [24]. Вже в той період державно-правого розвитку Київської Русі (а написання даного законодавчого акту датують ХІ століттям) існував державний осуд особливо небезпечних злочинців, порушників божественного укладу, які знову вчиняли злочини, за які були належним чином покарані. Конкретно рецидив та повторність злочинів мав нормативне закріплення в «Руській правді» щодо випадків конокрадства.

Слово «Рецидив» має латинське походження - re-caedere - знову впасти.

Загальна частина чинного Кримінального кодексу України визначає рецидив злочинів як вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин. [17].

Рецидив – це повторність злочинів, пов’язана із засудженням за попередній злочин,тому йому властиві ознаки, характерні і для повторності:

1). Рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочини;

2). При рецидиві кожен з вчинених злочинів утворює собою одиничний злочин (різні його види);

3). Злочини, що створюють рецидив, обов’язково віддалені один від одного певним проміжком часу, іноді дуже тривалим (рецидив, віддалений у часі) [3] і коротким [18].

Слід зазначити, що за КК поняття рецидиву пов’язується з повторністю виключно умисних злочинів. Вчинення після скоєння умисного злочину одного чи декількох нових необережних або, навпаки, вчинення після одного (чи декількох) необережних злочинів нового умисного злочину рецидиву не створюють. Подібні випадки завжди складають сукупність злочинів [2].

Також рецидив має і тільки йому властиву ознаку, що відрізняє його від фактичної повторності. Це судимість [4].

Факт судимості особи створюється винесенням щодо неї обвинувального вироку суду, який вступив у законну силу і за яким особі призначене покарання. При цьому попередня судимість за необережний злочин будь-якого ступеня тяжкості не враховується при визначенні рецидиву. [18]

Поряд із судимістю, яка є непогашеною чи не знятою у встановленому законом порядку, важливим є і врахування строків давності, які не стекли, при притягненні особи до кримінальної відповідальності за вчинені нею суспільно небезпечні винні діяння.

Особа може вчинити новий злочин у таких випадках:

1) Під час відбування оголошеного вироком суду покарання

2) Протягом строків, які встановлені для погашення судимості і закріплені в статтях 89 і 108 Кримінального Кодексу України

3) Під час випробного терміну при звільненні від відбування покарання (підставою виступають статті 75,79, 81 КК)

4) Після заміни одного виду покарання, що не відбуто до кінця, більш

м’яким видом, згідно статтей 82, 83, 85 КК. Даний вид рецидиву називається легальним рецидивом (про нього та про інші види мова піде у пункті 1.2 даної курсової роботи). Поняття даного рецидиву закріплене у ст. 34 КК. Тобто цей вид рецидиву пов'язаний саме з наявністю судимості за раніше вчинений злочин. Це означає, що рецидив злочинів виключається, якщо судимість за попередній злочин було знято у встановленому статтею 91 і частиною 3 статті 108 КК порядку, а також якщо судимість була погашена після закінчення встановлених у законі строків, які передбачені статтями 89 і 108 КК. Лише легальний рецидив має кримінально-правове значення.

Іноді в літературі вживають поняття фактичного або кримінологічного рецидиву, під яким розуміють фактичну повторність, тобто повторність, не пов’язану з осудом за злочин, що був вчинений раніше. Уявляється, що поняття фактичного рецидиву є зайвим, адже воно ототожнюється із повторністю, тоді як рецидив – більш суспільно небезпечний вид множинності злочинів, аніж фактична повторність. Саме легальний рецидив відрізняється від усіх інших видів множинності злочинів своєю більшою суспільною небезпечністю [3].

У теорії кримінального права, переважно склалась думка, що закон часто зрівнює повторність і рецидив злочинів. Це підтверджує й п. 16 ППВСУ від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки»: «в окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину особою, раніше судимою за відповідний злочин». [31]Такого висновку науковці дійшли на підставі ч. 4 ст. 32 КК України, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Тож цілком очевидним є той факт, що практично нівелюється різниця між цими видами множинності та втрачається логіка виділення окремо рецидиву в множинності злочинів

На підставі вищесказаного, а також оскільки рецидив має ознаки, які характерні і для повторності, і всюди, де закон говорить про повторність злочинів, має місце також і рецидив злочинів, доцільним є визначити й поняття повторності.

У ч.1.ст. 32 Кримінального кодексу України вказується, що повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. У ч.3 цієї ж статті законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в Особливій частині Кримінального кодексу України [17].

Рецидив, разом з повторністю злочинів та сукупністю злочинів, складають три форми множинності злочинів, залежно від характеру одиничних злочинів та їх поєднання у часі.

Власне термін «множинність злочинів» у чинному кримінальному законодавстві не використовується (не передбачалось його і в Кримінальному кодексі 1960 р.) [2].

Але розділ VII чинного Кримінального кодексу України має назву «Повторність, сукупність та рецидив злочинів». А вони є, як вже було сказано вище, формами множинності злочинів.

Інститут множинності злочинів порівняно новий кримінально-правовий інститут. Першим з вчених правознавців, хто визначив види «неоднократной преступной деятельности», був В.В.Єсіпов, який поділив її на рецидив, сукупність і кумуляцію (під кумуляцією розумівся пенітенціарний рецидив злочинів) [35].

Сам термін «множинність злочинних діянь» було введено в науковий обіг Р. Галиакбаровим та М. Єфимовим, які опублікували статтю «Множественность преступлений как институт советского уголовного права» у виданні «Советская юстиция» в 1967 році [9]. Саме поняття «множинність злочинних діянь» трактувалось вищезгаданими науковцями як ситуація збігу «декількох правопорушень, передбачених кримінальним законом, у поведінці однієї і тієї ж особи».

Також ними була висловлена думка, що поняття «множинність» слід вживати для відмежування відповідних випадків від ситуацій одиничного скоєння злочинних діянь подібно до того, як термін «група» відрізняє множинність злочинців від особи, яка діяла одноособово [9].

П.Л. Фріс визначає множинність злочинів як вчинення особою самостійно або у співучасті двох або більше умисних злочинних діянь, кожне з яких утворює склад самостійного злочину, за жодне з яких особа не притягалась до кримінальної відповідальності або вчинення нового умисного злочину особою, яка має непогашену (незняту) судимість за раніше вчинений злочин [35].

Множинність характеризується певними юридичними ознаками. До них відносяться:

- Вчинення особою двох і більше злочинів, передбачених однією чи різними статтями (або частинами статті) кримінального закону [12]. При цьому якщо одне із діянь належить не до категорії злочину, а до категорії інших правопорушень – множинність відсутня [35].

- Кожний зі злочинів є самостійним, одиничним і кваліфікується за окремою статтею (або частиною статті) кримінального закону [12]. Самостійність злочинного діяння визначається єдністю його об’єктивних і суб’єктивних ознак, що дозволяє розглядати кожне діяння як єдине ціле. Кожне з цих діянь містить у собі окремий склад злочину [35].

- За кожним зі злочинів, що утворює множинність, зберігаються кримінально-правові наслідки, що випливають з факту їх вчинення [12].

- Множинність може бути утворена і сукупністю закінченого і незакінченого злочинів або сукупністю незакінчених злочинів, оскільки поняття злочину за КК включає в себе як закінчений злочин, так і діяння, яке утворює стадії попередньої злочинної діяльності

- Вчинені злочини, які складають множинність злочинів повинні бути умисними.

- Множинність утворюють як умисні злочини, за які особа ще не була притягнена до кримінальної відповідальності, так і нові злочини, що вчинені особою, яка має судимість за раніше вчинений злочин з виною у формі умислу.

- Кожне з даних діянь обов’язково тягне за собою настання кримінально-правових наслідків.

Кримінальним законом визначено, що множинність злочинів не може утворювати діяння, за яке:

- закінчились строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК);"

- закінчились строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

- погашена або знята судимість (статті 89 та 91 КК);

- звільнено від кримінальної відповідальності за актом амністії або помилування (статті 86 та 87 КК); а також на підставі статей 45, 46, 47, 48 КК;

- звільнення від покарання та його відбування на підставі акта амністії або помилування (ст. 85 КК).

Таким чином, множинність злочинів утворює не тільки проста арифметична сума діянь, а й їх кримінально-правова природа - відповідність вчиненого ознакам двох і більше складів злочинів.

Необхідно визначити місце рецидиву злочинів в системі множинності злочинів

Спеціальними ознаками, які притаманні рецидиву злочинів є такі групи ознак:

Ознаки, визначені у кримінальному законі:

1) Протиправність вчиненого діяння

2) Вчинення нового злочину

3) Належність вчиненого діяння саме до категорії злочину

4) Вина суб’єкта вчинення у формі умислу

5) Наявність у суб’єкта вчинення злочину непогашеної та не знятої у встановленому законом порядку судимості за умисний злочин

Доктринальні ознаки:

1) Вчинення суб’єктом злочину двох або більше злочинів

2) Наявність певного проміжку часу між вчиненими діяннями

3) Одиничні злочини (різні їх види) як єдині елементи рецидиву злочинів та їх кваліфікація окремо одне від одного за різними статтями КК та їх частинами. З цього випливає наступна ознака:

4) Наявність у одиничних злочинах, що утворюють рецидив окремих складів злочину

5) Обов’язкове настання кримінально-правових наслідків

6) Наявність строків давності погашення судимості, які не стекли

Можна стверджувати, що рецидив злочинів – є найнебезпечнішим видом множинності злочинів. При виділенні даної форми множинності злочинів законодавець послідовно враховує суспільну небезпечність вчинених злочинів і особистість винного.

Ступінь суспільної небезпечності злочину і злочинця слід розглядати в діалектичному зв’язку, єдності та взаємодії [7].

На сьогодні рецидив злочинів виділяється законодавцем як одна із форм множинності. Це означає, що разом із повторністю злочинів, рецидив та сукупність знаходяться на одному (і єдиному) щаблі в ієрархії форм множинності. Проте в юридичній науці тривалий час панувала думка, що рецидив є тільки формою повторності.

Немає достатніх підстав для розгляду рецидиву як форми множинності злочинів одно порядкового класу із повторністю. Повторність – більш широке поняття (за об’ємом та змістом), аніж рецидив. Рецидив – це частина повторності, її різновид, ускладнена судимістю за попередній злочин. Будь-який рецидив являє собою повторність злочинів, але не будь яка повторність утворює рецидив [25].

Вищезгадані мною Галіакбаров, Єфимов та Фролов виділяли дві форми множинності злочинів – повторність та сукупність. В поняття повторності вкладали широкий зміст, маючи на увазі всі випадки повторення злочинних діянь одним і тим самим суб’єктом. Рецидив вони теж розглядали як різновид повторності.

Погляди радянських вчених були актуальними на момент дії Кримінального кодексу УРСР 1960, у якому не було визначення множинності злочинів, а також її форм. А отже тлумачення даного кримінально-правового поняття покладалось на науковців. Чинний ККУ чітко дає зрозуміти: рецидив злочинів – це одна із форм множинності злочинів, яка відрізняється від поняття повторності злочинів, передусім більшою суспільною небезпечністю, і не входить до її змісту, навіть попри їх численні спільні ознаки.

Поиск по сайту: