РОЗДІЛ 3. ПОПЕРЕДЖЕННЯ РЕЦИДИВУ ЗЛОЧИНІВ

Рецидивна злочинність – складне явище, яке має свої закономірності і не може бути викорінене у найближчі часи. Максимально можливим у боротьбі з нею є зменшення її до певного контрольованого рівня, з боку держави та суспільства. Основною ідеєю протидії рецидивній злочинності є орієнтація всього суспільства і держави на необхідність довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби з нею. На сучасному етапі набуває поширення чітке розуміння того, що для ефективної боротьби зі злочинністю в цілому і рецидивом злочинів зокрема потрібні не лише каральні, але й попереджувальні заходи, спеціальне реформування. Ці заходи повинні бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин з метою створення всіх необхідних політичних, економічних, соціальних умов для задоволення духовних і матеріальних інтересів людини.

Рецидивісти становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки, в силу соціально-психологічної запущеності, вони легко знаходять підходящу ситуацію для здійснення нових злочинів, а за відсутності останньої - самі створюють її, здійснюють негативний вплив на нестійких членів суспільства, залучають їх в злочинну діяльність. Рецидивісти, як правило, є не тільки носіями а й розповсюджувачами злочинних моралі та звичаїв [26].

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів вчиняє нові злочини у перші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі виходить на волю з наміром продовжити злочинну діяльність. Отже, попередження рецидиву злочинів спрямоване певною мірою на те, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, і тих, хто звільняється від нього, відмовитись від продовження злочинної діяльності.

Попередження рецидиву злочинів здійснюється в таких напрямках:

1) Загальносоціальне попередження,

яке реалізує антикриміногенний потенціал суспільства в цілому. Здійснення заходів такого характеру зменшує суспільні протиріччя, криміногенне протистояння різних верств населення, соціальну дезорганізацію і людську деструктивність. Ці заходи спрямовані на попередження виникнення та усунення існуючих і майбутніх негативних суперечностей у суспільстві, пом’якшення наслідків кризових процесів, конфліктів, проблемних ситуацій у різних сферах соціального життя, сфері виховання неповнолітніх та молоді. Важливим загальносоціальним засобом попередження рецидивної злочинності є вдосконалення виховання людини. При цьому самовиховання, сім’я, школа, оточуюче середовище, трудовий колектив, суспільство і держава повинні складати єдину виховну систему.

2) Спеціально-кримінологічне попередження рецидивної злочинності:

безпосередня протидія причинам і умовам, що її породжують або сприяють її виникненню і розвитку, формують сталу антисуспільну настанову у злочинців, провокують повторні злочинні прояви; а також запобігання і припинення на будь-якій стадії початого злочину а також ресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. До даного виду попередження входять такі три напрями: кримінологічна профілактика, запобігання злочинам, припинення рецидиву злочинів.

3) Підрив і руйнування кримінальної («блатної») субкультури,

традиції і звичаї якої суперечать загальнолюдським цінностям. Існування такої субкультури і її впровадження у свідомість і поведінку засудженого сприяє його криміналізації, взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, запобігає основній меті кримінального покарання – виправленню особи. Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії для схилення осіб до добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, роз’єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів, «авторитетів», організаторів, контролю за додержанням правил і обмежень адміністративного нагляду з притягненням винних в його порушенні до відповідальності, соціальна і матеріальна допомога тим, хто має твердий намір відмовитися від продовження злочинної діяльності.

4) Вдосконалення правоохоронної діяльності.

Сюди можна віднести своєчасне виявлення і розкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідворотності і більш суворого покарання злочинців за новий злочин. А також запобігання процвітанню корупції в органах внутрішніх справ, яка сприяє певним особам, винним у вчиненні злочинів та рецидиву злочинів уникнути кримінальної відповідальності та кримінального покарання. Це регулюється законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 7 квітня 2011 року. Ч.1, п.1), підпункт д) визначає: що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення [30].

5) Вдосконалення пенітенціарної та постпенітеціарної роботи виправно-трудових установ і органів внутрішніх справ.

Першочерговим завданням є приведення у відповідність з Конституцією України і нормами міжнародного права чинного виправно-трудового права, яке б відповідало законодавству і моралі цивілізованого суспільства. Також слід зазначити, що умови відбуття покарання у виправно-трудових установах потребують докорінної перебудови – суттєвою є необхідність покращення саме побутових умов засуджених та умов медичного забезпечення в установах виконання покарання. Необхідно також забезпечити реалізацію гуманізації системи відбуття покарання, орієнтація її на попередження і моральне оздоровлення засуджених. Щодо постпенітенціарного попередження, то з метою його здійснення деякі науковці висувають пропозиції щодо розроблення та прийняття закону «Про постпенітенціарну систему», де законодавчо визначалися б обов’язки державних органів, громадських організацій з соціальної адаптації засуджених: створення державної постпенітенціарної системи опіки з метою надання допомоги і підтримки засуджених до позбавлення волі; впровадження патронатної служби, яка б проводила і соціальну роботу та здійснювала нагляд за звільненими, надаючи їм психолого-педагогічну, психотерапевтичну, наркологічну, психіатричну, медичну, правову та матеріальну допомогу, що сприяло б зменшенню соціального відчуження; максимального стимулювання участі органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, спілок, рухів, соціальних груп, партій, окремих громадян у соціальній адаптації звільнених.

6) Адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених з місць позбавлення волі,

який здійснюється відповідно до закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» [29]. Відповідно до ст.2 даного закону, такий нагляд строком від одного до двох років установлюється з метою попередження злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється судом і являє собою систему тимчасових примусових заходів спостереження і контролю за поведінкою звільнених, який здійснюється органами внутрішніх справ. Потребує вдосконалення як сам інститут, так і практика адміністративного нагляду, усунення формалізму в його здійсненні, підвищення індивідуальної ресоціалізаційної роботи з особами, які реально можуть вчинити рецидив злочинів, насиченість періоду адміністративного нагляду позитивними обов’язками піднаглядного (наприклад, пройти курс лікування, навчання, відновити родинні зв’язки, працевлаштуватися тощо). Попередженню рецидивної злочинності можуть сприяти комплексні заходи соціального контролю і соціальної допомоги, неформальне проведення і дійсна зацікавленість у долі звільненого з місць позбавлення волі з боку правоохоронних органів, органів влади, трудового колективу, сім’ї. Специфіка попередження рецидиву з боку осіб, умовно засуджених або засуджених з відстрочкою виконання вироку чи відбування покарання, осіб, які були звільнені умовно-достроково, пов’язана з наявністю випробного терміну. Власне кажучи, випробний термін встановлюється заради попередження вчинення злочину. Це досягається саме загрозою збільшення покарання у разі вчинення нового злочину, а також активною участю громадськості і трудових колективів у відповідній виховній роботі з метою закріплення результатів виправлення і прилучення засуджених до чесного життя.

Поиск по сайту: