Особливості призначення покарання при рецидиві злочинів

Проблема рецидиву потребує комплексного дослідження – в кримінологічному, виправно-трудовому та кримінально-правовому аспектах, при цьому останній повинен служити базою для перших двох. Поняття рецидив злочинів – це перш за все кримінально-правове поняття, адже саме в кримінальному законодавстві містяться норми, що регламентують відповідальність за рецидив злочинів, сформульовані правила призначення покарання при рецидиві і т.п. [26].

Загальні засади призначення покарання – це закріплені в чинному кримінальному законодавстві основні положення, якими зобов’язаний керуватись суд при призначенні покарання в кожному конкретному випадку.

Згідно статті 65 ККУ, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини КК; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особа винного (особистість) проявляється в соціальній позиції та тих ролях, які людина відіграє в суспільних відносинах. Злочинець також характеризується визначеними соціально-психологічними та індивідуальними особливостями.

Суди мають суворо додержуватись вимог статті 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Постановою Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання від 24.10.2003 № 7, забезпечується правильне застосування законодавства, усунення недоліків і помилок у діяльності судів при розгляді кримінальних справ, у зв’язку із виникненням питань щодо застосування окремих положень ККУ, які регламентують призначення покарання.

При призначенні покарання суд, як правило, зобов’язаний обрати такий вид і розмір, який прямо передбачений санкцією статті [32].

При цьому «Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.» [33]

Висновки з усіх питань, пов’язаних із призначенням покарання, повинні бути належним чином вмотивовані судами у вироку.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Підстави призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено відповідною статтею Особливої частини, зазначені у статті 69 КК. Більш суворе покарання – може бути призначене за сукупністю злочинів та сукупністю вироків за статтями 70 та 71 КК.

Покарання рецидивістам призначається, виходячи із загальних засад, із врахуванням особливостей, які передбачені чинним законодавством для таких випадків. Особам, за наявності в їх діях рецидиву злочину, так само як і особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини є кваліфікуючими ознаками) – призначається передбачене законом більш суворе покарання.

Виходячи із підвищеної суспільної небезпеки множинності злочинів, суду надано право призначати остаточне покарання при рецидиві злочинів більш суворе, ніж те, що передбачене в санкціях статей, за якими засуджується особа. Так, коли має місце рецидив злочинів, якщо хоча б один із зло­чинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим 15 років, але не повинен перевищувати 25 років (ч. 2 ст. 71 КК). Це єдині випадки, коли при призначенні покарання закон надає суду право вийти за межі санкції статті в бік збільшення покарання.

У чинному КК не передбачено норму про визнання особи особливо не­безпечним рецидивістом. Тому відповідно до п. 9 Прикінцевих та пе­рехідних положень до КК 2001 р. з дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 26 КК УРСР 1960 р. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до ч. З ст. 74 цього Кодексу. Якщо особи, визнані особливо не­безпечними рецидивістами, відбули призначене їм покарання, але мають не зняту судимість, то погашення судимості здійснюється за правилами, перед­баченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.

2.3. Рецидив злочинів при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання

Наявність рецидиву злочинів виключає мож­ливість звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ста­тей 45—48 КК. Передумовою для застосування вказаних норм є те, що осо­ба вперше вчиняє злочин невеликої або середньої тяжкості, що вже само по собі виключається при рецидиві.

Рецидив злочинів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких пере­риває перебіг строків давності виконання обвинувального вироку. Врахування множинності при звільненні від покарання стосується тільки рецидиву злочинів. Так, вчинення особою, до якої було застосовано звільнення від покарання з випробуванням (статті 75, 79 КК), нового зло­чину під час іспитового строку тягне несприятливі для неї наслідки: скасу­вання звільнення і призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).

Рецидив також впливає на можливість застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від покарання і заміни покарання більш м'яким його видом. При рецидиві мінімальний строк покарання, який треба відбути, щоб отримати право на умовно-дострокове звільнення збільшується до двох третин (пункти 2 і 3 ч. З ст. 81 КК), а при заміні покарання більш м'яким — до половини строку покарання, призначеного судом (пункти 2 і З ч. 4 ст. 82 КК).

Вчинення нового злочину протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні або після заміни покарання більш м'яким тягне за собою застосування до особи ст. 71 КК і надалі збільшує мінімаль­ну частину строку, відбуття якого необхідне для умовно-дострокового звільнення до трьох четвертих, а для заміни покарання — до двох третин від строку, призначеного за вироком покарання.

Збільшення мінімальних строків покарання, яке винний повинен відбути для отримання права на умовно-дострокове звільнення, у деяких випадках ре­цидиву передбачається і для осіб, що вчинили злочини у віці до 18-ти років (пункти 2 і 3 ч. З ст. 107 КК).

Рецидив злочинів також впливає на обчислення строків погашення суди­мості. Згідно з ч. 5 ст. 90 КК, якщо особа, що відбула покарання до закінчен­ня строку погашення судимості, знову вчинить злочин, перебіг строку пога­шення судимості переривається і обчислюється заново.

Наявність рецидиву у поєднанні із засудженням до позбавлення волі має своїм наслідком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отримання можливості умовно-дострокового звільнення, до двох третин строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини пока­рання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, до половини строку покарання, призначеного судом (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Наявність рецидиву, пов'язаного із вчиненням після умовно-дострокового звіль­нення і протягом невідбутої частини покарання нового умисного злочину, має наслід­ком збільшення мінімальної частини покарання, яке винна особа має відбути для отри­мання можливості умовно-дострокового звільнення, до трьох четвертих строку пока­рання, призначеного судом (п. З ч. З ст. 81), та збільшення мінімальної частини покарання, яке винний має відбути для отримання можливості заміни невідбутої части­ни покарання більш м'яким покаранням, до двох третин строку покарання, призначено­го судом (п. З ч. 4 ст. 82).

Збільшення мінімальних строків, що їх винний повинен відбути для отримання мож­ливості умовно-дострокового звільнення, у деяких випадках рецидиву передбачається також і щодо осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років (пункти 2, 3 ч. З ст. 107).

За певних умов вчинення нового злочину, який разом з раніше вчиненим злочином (злочинами) становить повторність чи сукупність, призводить до переривання строку давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49) або ж строку дав­ності виконання обвинувального вироку (ч. 4 ст. 80), внаслідок чого віддаляється мож­ливість звільнення особи від кримінальної відповідальності або від відбування пока­рання за раніше вчинений злочин.

Поиск по сайту: