Особливості кваліфікації рецидиву злочинів

Кримінальний кодекс визначає підвищену суспільну небезпеку осіб, які вчинили множинність злочинів. Ст. 35 КК встановлює: «Повторність, сукупність та рецидив злочинів враховуються при кваліфікації злочинів та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом».

Як правило, вчинення злочину в ситуації множинності утворює кваліфікований склад злочину, на що існують відповідні посилання в нормах Особливої частини КК.

В праві під кваліфікацією звичайно розуміють оцінку діяння з точки зору нормативно-правових актів, визначення того, під яку правову норму “підпадає” дане діяння [23].

Практичне значення рецидиву полягає в тому, що він береться до уваги при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Деякими статтями Особливої частини КК (зокрема статтями 133, 164, 165, 201) рецидив тотожних злочинів (так званий спеціальний рецидив) передбачено як кваліфі­куючу ознаку вчинення злочину. Ця обставина, як правило, формулюється шляхом вка­зівки на вчинення відповідного злочину «особою, раніше судимою за злочин, передба­чений цією статтею» або іншим подібним чином.

Якщо рецидив законом не визнається кваліфікуючою ознакою відповідного злочи­ну, то він може бути врахований як обтяжуюча покарання обставина (п. 1 ч. 1 ст. 67) [24]. Законодавство будь-якої країни вважає рецидив обтяжуючою обставиною [5].

Рецидив злочину, у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину. Це стосується спеціального та пенітенціарного рецидивів.

Для кримінально-правової кваліфікації значення має:

1) наявність чи відсутність зв’язку між злочином, за який особа була засуджена раніше та новим - рецидивним - посяганням.

2) вчинений новий злочин після відбування покарання чи в ході його відбування.

Кваліфікація рецидиву, в тому числі і спеціального, куди простіша, ніж інших видів множинності. Адже при цьому слід дати кримінально-правову оцінку лише другому (рецидивному) злочину. Перший же злочин, за який особа була засуджена, вже отримав свою оцінку у вироці суду. Вирок суду не піддається сумніву, оцінці, перевірці.

Для кваліфікації спеціального рецидиву найбільш важливим є встановлення того, за який саме злочин була засуджена особа раніше. Вказівка на це в КК здійснюється по різному - в деяких випадках наведена назва злочину, в інших - позначені номери статей Особливої частини КК, ще використовується такий прийом, як посилання на “злочин, передбачений цією статтею”. (див. Таблиця 1)

Спеціальний рецидив за чинним КК в усіх випадках виступає кваліфікуючою чи особливо кваліфікуючою ознакою. Тому кваліфікація злочину, ознакою складу якого є спеціальний рецидив, включає в себе встановлення ознак складу відповідного простого складу злочину [23].

Виходячи з викладеного, в ході кваліфікації рецидиву злочинів потрібно:

1) встановити, що особа вчинила новий злочин у період після вступу в силу вироку за раніше вчинений злочин і до погашення або зняття судимості за нього; (Злочин кваліфікується за кваліфікуючою ознакою («вчинення діяння особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею») відповідної статті Особливої частини КК (ч.3 ст. 296 КК)

У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака. Отож, коли ця ознака встановлена у справі, вона повинна відобразитись у кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, що вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК [35].

2) кваліфікувати новий (рецидивний) злочин - встановити наявність ознак складу простого злочину, врахувати положення КК про стадії вчинення злочину,(Якщо злочин був незакінченим, кваліфікація здійснюється за ч. 1 ст. 14 КК (готування) або частинами 1, 2, 3 ст. 15 КК України (замах) і з кваліфікуючою ознакою «рецидив» цієї статті Особливої частини КК (ч. 3 ст. 296 КК), форму співучасті та вид співучасника; (Якщо особа вчинила злочин як організатор, підбурювач або пособник, кваліфікація здійснюється за частинами 3, 4, 5 ст. 27 КК і з кваліфікуючою ознакою рецидив цієї статті Особливої частини КК (ч. 3 ст. 296 КК))

3) визначити, що раніше вчинений злочин, за який особа була засуджена, є таким, на який вказує диспозиція статті про рецидивний злочин;

4) остаточно кваліфікувати скоєне з врахуванням наявності спеціального рецидиву.

Пенітенціарний рецидив за чинним КК виступає ознакою основного (простого) складу злочину. Про те, що відповідальність за відповідний злочин настає при наявності такого рецидиву, можна зробити висновок з диспозиції статті Особливої частини КК - вона повинна містити вказівку, що злочин вчиняється в ході відбування строкового покарання, до якого раніше було засуджено особу. Як правило, це вказівка на суб’єкта злочину, яким виступає особа в період відбування покарання. (див. Таблиця 2) [23].

При рецидивові однорідних або різнорідних злочинів: кожний злочин кваліфікується окремо за відповідними частинами статей Особливої частини КК (ч. 1 ст. 121 і ч. 1 ст. 122 КК). Такий рецидив не передбачений у статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, тому, відповідно до п. 1 ст. 67 КК України, визнається обставиною, що обтяжує покарання [35].

Поиск по сайту: