Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип її поділу

Основоположниками теорії поділу влади вважають англійського філософа Д. Локка і французького просвітителя, правника, філосо­фа Ш. Монтеск'є, хоча цю ідею висловлював ще давньо­грецький історик Полібій. За цією теорією, для правиль­ного та ефективного функціонування держави мають існу­вати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова влади. Це створює систему «стримувань і противаг» проти посилення однієї гілки влади, зосередження влади в одному центрі, зловживання нею сприяє продуманості, зваженості, балансу в прийнятті рішень, а відтак і дієвос­ті політичного керівництва та управління. Відповідно фор­мується особливий механізм забезпечення свободи і неза­лежності окремого індивідуума, його захисту.

Носієм законодавчої влади, як відомо, є вищий пред­ставницький державний орган — парламент.

Виконавчу владу здійснюють — президент, уряд, міністерства і ві­домства, державно-адміністративні установи.

Судову вла­ду — незалежні суди, підпорядковані тільки закону.

Уперше така система влади була законодавче закріп­лена в Конституції США (1787). Зафіксована вона була і в Конституції Української козацької республіки в 1710 р. (Конституція гетьмана П. Орлика). Принцип поділу вла­ди вже закріплений у більшості конституцій країн світу. Утвердився він і в Україні.

Нині говорять і про владу засобів масової інформації, називаючи її «четвертою владою», а також про «владу» громадської думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолі­том, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інсти­туцій. Однак практика знає політичні системи, які фун­кціонують в умовах єдності влади. У цих системах вла­да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (по­літичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за то­талітарних або жорстких авторитарних режимів (фа­шистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).

Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, — анархізм. Він не визнає державу як форму організації су­спільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.

Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи­сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40—70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Невизнання анархізмом політичної влади як важли­вого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократичних форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спроду-1 кував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, запе­речуючи деспотизм, культ одноосібного правління, при­гнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганіза­ції і саморегуляції тощо.

Отже, політична влада, її механізм повинні:

1) забезпечити законні права громадян, їх конститу­ційні свободи;

2) утверджувати право як стрижень суспільних відно­син і самим вміти підкорятися праву;

3) виконувати функції розбудови держави (господар­ські, культурні, соціальні та ін.).

Поиск по сайту: