Тема 5. Меліоративні заходи на гідрографічному фонді

Мета: навчитись проектувати меліоративні заходи на гідрографічному фонді та підбирати схеми змішування та асортимент деревних та чагарникових породи для прибалкових, приярових смуг та суцільному залісненні ярів.

Вихідні дані: топографічний план місцевості

Гідрографічний фонд – це береги та дно давньої гідрографічної сітки (без улоговин) та схили крутістю більше 9°. Ці землі характеризуються різними несприятливими явищами. Тут найбільш змиті ґрунти. Інтенсивно проявляється лінійна ерозія, має місце недостатнє зволоження, сухість схилів. Місцями на берегах має місце близький вихід па поверхню, чи відшарування третинних відкладів та інших ґрунтоутворюючих порід (вапняків, мертелів тощо), утворення оповзнів, карстів та ін. По днищах балок, особливо у гирловій частині, зустрічається заболоченість, наявність намитих ґрунтів (відкладів змитих і розмитих ґрунтів на водозбірній площі). По південних і північних берегах проявляється різниця в мікрокліматі (північні, тіньові більш прохолодні); крім того, береги цих експозицій в різній мірі асиметричні.

Перш ніж приступити до розробки проекту заходів, потрібно проаналізувати характер несприятливих природних процесів та явищ, які мають місце в умовах господарства. Для цього визначаються морфометричні показники гідрографічної сітки (крутизна і протяжність берегів, ширина дна), геологічна будова, змитість ґрунту, наявність ярів і їх місцеутворення (донні, берегові, вершинні) та стадії розвитку. Основні положення такого аналізу описуються в пояснювальній записці.

На плані землекористування потрібно запроектувати систему заходів, яка повинна включати в себе раціональне розміщення прибалкових і прияркових лісосмуг, картинне суцільне залісення, поліпшені регульовані випаси, посів багаторічних трав (залуження), сади і виноградники тощо.

Прибалкові і прияркові лісові смуги. Прибалкові лісосмуги проектуються вздовж берегів гідрографічної сітки (на плані по межі між присітковим і гідрографічним земельними фондами. Ґрунти тут характеризуються досить сильною змитістю. Наявна значна кількість ерозійних заглиблень на поверхні схилу у вигляді розмивів і вимоїн, що є наслідком струмкової і лінійної ерозії.

Призначення прибалкових лісосмуг – розпилення і поглинання поверхневого стоку води, кольматування продуктів змиву ґрунту, затримання снігу взимку і запобігання здування його у гідрографічну сітку, поліпшення мікроклімату і рослинних умов на прилеглих схилах, сприяння додатковому зволоженню нижче прилеглих берегів гідрографічної сітки тощо.

Проектуючи на плані землекористування прибалкові лісосмуги потрібно враховувати, що елемент гідрографічної сітки (улоговини, лощини, суходоли) послідовно знижуються один щодо другого на місцевості. Ця система знижень не перпендикулярна до прилеглих схилів, а розміщена під певним кутом до горизонталей. У зв'язку з цим верхнє узлісся прибалкової лісосмуги буде проходити під певним кутом до напрямку лінії стоку. Вода. що стікає, буде розпилюватись прибалковою лісосмугою, але рухаючись уздовж узлісся, поступово може збиратись у потоки значної живої сили. Щоб запобігти цьому, доцільне випрямлення прибалкових смуг, тобто розміщувати їх паралельно до довгої межі полів сівозмін.

У місцях, де береги балок плануються під куртинне суцільне залісення, прибалкових смуг можна не проектувати.

Розміщуючи прибалкові лісосмуги слід враховувати ще характер будови і форму берегів гідрографічної сітки. При різкому перегині бровки берегів прибалкові смуги розміщуються вище бровки; при опуклій формі схилів і нечітко вираженій бровці лісосмуги розміщують нижче наорного валика, або у верхній частині берега (дод. 6). Якщо береги порізані розмивами і вимоїнами, прибалкову лісосмугу потрібно проектувати вище них.

Конструкція (структура) прибалкових смуг щільна чи ажурно-щільна, що відповідає одній з основних їх функцій: закріплення ґрунту на досить крутих і еродованих схилах, припинення руйнування його водою.

Параметри прибалкових смуг залежить від природної зони і інтенсивності ерозійних процесів. Ширина їх встановлена 12,5-21 м. Якщо на берегах гідрографічної сітки є глибокі виїмки та інтенсивні ерозійні процеси, ширину лісосмуги збільшують до 30 м.

Прибалкові лісосмуги мінімальної ширини проектуються на слабо змитих землях в умовах слабо хвилястого чи рівнинного рельєфу; максимальної – на середньо і сильно змитих ґрунтах в умовах сильно хвилястого рельєфу.

У пояснювальній записці викладаються обґрунтування доцільності створення прибалкових смут і їх розміщення, рекомендації щодо оптимальності їх: дається обґрунтування конструкції, параметрів, підбирається асортимент дерново-кущових порід, накреслюється схема змішування порід у вигляді рисунка (дод. 7), обчислюється потреба в садивному матеріалі і заноситься у табл. 10 (аналогічно табл. 6).

У місцях впадіння верхніх елементів гідрографічної сітки в нижні (улоговин в лощини, лощин у суходіл чи балку) необхідно запроектувати упоперек дна розпилювачі поверхневого стоку (вони будуть до певної міри і мулофільтрами) аналогічні прибалковій лісосмузі, але їх ширина повинна бути подвійною у порівнянні з шириною прибалкової лісосмуги.

При наявності на плані землекористування розмивів (ярів) потрібно запроектувати певні заходи для припинення їх подальшого розвитку.

Прияркові лісосмуги проектуються вздовж бровок обох відкосів ярів ІІ-ІІІ-ї стадій розвитку не ближче як 3-5 м від бровки.

Призначення прияркових лісосмуг – послаблення росту діючих ярів шляхом скріплення ґрунту кореневими системами дерев та кущів, попередження знесення вітром снігу в яр, покращення режиму зволоження відкосів, сприяння швидшому заростанню ярів.

Якщо вершина яру не закріплена гідротехнічними спорудами, прияркові лісосмуги уздовж ярів ІІ-ї стадії розвитку продовжуються вище за вершину на 30-50 м, уздовж яру ІІІ-ї стадії – на 10-15 м. Простір шириною 5 м між лісосмугами залужують чи задерновують.

Уздовж вузьких берегових ярів досить створення однієї відтінюючої лісосмуги з південної сторони. При наявності на плані „галузистих" ярів і значної розчленованості схилів вимоїнами прияркові лісосмуги проектуються уздовж кожного відвершка, якщо відстань між ними більше 100 м. При відстані між розмивами менше 100 м створюється одна лісосмуга вище вершин розмивів, а площа між ними відводиться під залуження чи залісення.

Для послаблення інтенсивності росту вершин діючих ярів необхідно запроектувати простіші гідротехнічні споруди, описані додатковій літературі.

При розробці схем прияркових лісосмуг в їх структурі потрібно передбачити 1-2 вегетативних (прибровкових) ряди із паростковідроскових порід, 3-5 рядів із хвойних і високостовбурних листяних порід і 1-2 узліскових ряди із супутніх порід та кущів. Отже, прияркова лісосмуга повинна мати 5-9 рядів і ширину 12,5-21 м. Вздовж вузьких берегових ярів ширина лісосмуги може бути мінімальною – 12,5м (3-5 рядів), уздовж вершинних, від вершкових (перехідних ярів – 12,5-17 м (5-7 рядів) і уздовж донних ярів, в які надходить великий об'єм поверхневого стоку, ширина лісосмуги повинна бути максимальною – до 21,5 м (7-9 рядів).

Якщо відкоси ярів ІІІ-ї стадії плануються під суцільне залісення, прияркові лісосмуги можна не проектувати.

Конструкція прияркових лісосмуг – щільна.

На плані землекористування прияркові лісосмуги наносяться темно зеленими лініями та нумеруються. Для кожної лісосмуги проставляються порядковий номер, протяжність, площа.

У пояснювальній записці дається коротка характеристика наявних розмивів за місцеутворенням і стадією розвитку і обґрунтування доцільності створення приярових лісосмуг та інших заходів (гідротехнічних споруд тощо).

Схема прияркової лісосмуги подається у вигляді рисунка (зразок у дод. 8), а у табл. 11 приводиться розрахунок потреби садивного матеріалу.

Суцільне куртинне залісення. Проектується по відкосах ярів IV-ї стадії, у нижній частині відкосів ярів ІІІ-ї стадії та по дну ярів IV-ї стадії. Залісенню підлягають сильно змиті ділянки берегів гідрографічної сітки, крутосхили з виходами на денну поверхню щебеневих, кам'янистих відкладів тощо. Потрібно розробити декілька схем залісення, підібрати асортимент порід відповідно до лісорослинних умов. При цьому розробка схем, густоти лісових культур повинні узгоджуватись з майбутньою технологією їх створення (тобто повинні враховуватись крутість схилів чи відкосів, можливість застосування різних способів обробітку ґрунту. Приклад схем залісення відкосів та дна яру приведені у дод. 8.

Площа картинних лісових насаджень повинна становити не менше 30% гідрографічного фонду; луки (багаторічні трави) – 15-20%, вигони, пасовища по дну гідрографічної сітки – 20-25%, сади, виноградники у верхів'ях 10-15%, інші – 10-15%.

На плані землекористування умовними позначеннями показуються різні види угідь, межі між ними і площа кожного із них.

Поиск по сайту: