Вихідні дані для виконання завдання 13

Уданому завданні необхідно виконати:

1. Вирахувати площу водного дзеркала ставка, згідно із планом та масштабом індивідуального завдання (у га).

2. Вище греблі, з обох сторін ставка, запланувати снігозбірні лісосмуги (одно- чи дворядні). Вирахувати їхню кількість дерев та кущів, що мають бути висаджені.

3. Запроектувати вітрозахисні смуги на греблі (алейні, двохрядні) та підрахувать кількість посадкового матеріалу по породах.

4. За греблею, на сухому відкосі, передбачити створення захисного лісонасадження із вологолюбних деревних та чагарникових порід. Знайти кількість сіянців з кожної породи.

5. Вирахувати площу прибережної земельної території, яка підлягає залісненню. Передбачити на ній берегозакріплювальні лісосмуги із чагарникової верби. Знайти кількість посадкового матеріалу.

6. Біля вершини ставка запроектувати кольматуючі насадження (перпендикулярно стоку води), де використати плодові і декоративні кущі. Вирахувати необхідну кількість сіянців чи укорінених живців за породами.

7. На решті прибережної земельної території показати місце розташування вітрозахисних та водорегулювальних лісосмуг. Розрахувати потребу у посадковому матеріалі.

8. Для кожної категорії лісосмуг прийняти умовні знаки і зобразити їх на плані.

9. Під час озеленення прибережної зони ставка бажано використати довговічні (твердолистяні), м’яколистяні (швидкоростучі), коренепаросткові, декоративні деревні й чагарникові породи.

10. Вирахувати відсоток озеленення території ставка:

(15),

де Л – лісистість (%);

S_з.л. – загальна площа захисних лісосмуг (га);

S _ст – площа водного дзеркала ставка (га);

11. Всі записи та розрахунки виконати й систематизувати в робочому зошиті та на плані.

Тема 14. План створення лісового розсадника

Мета: навчитися створювати план лісового розсадника

Вирощування посадкового матеріалу для лісомеліоративних насаджень найчастіше проводять у лісових розсадниках, рідше – у теплицях і парниках.

Лісовий розсадник – це земельна ділянка, на якій проводиться вирощування посадкового матеріалу лісових порід. Вони бувають тимчасовими, якщо функціонують до 5 років і постійними, коли діють більше 5 років.

Залежно від площі, лісорозсадники поділяють на малі (до 5 га), середні (6–25 га) і великі (більше 25 га). Вони підпорядковані лісництвам, лісгоспам, лісомеліоративним та лісовим науково-дослідним станціям.

Лісовий розсадник включає такі виробничі частини: посівне відділення, деревна шкілка, шкілка живцевих саджанців, маточна плантація. Тут можуть бути й інші ділянки, наприклад, маточний сад, дендопарк, відділення екзотів чи інтродуцентів, контейнерна дільниця.

Постійний розсадник створюють і експлуатують тоді, коли є перспективні плани лісомеліоративних, лісокультурних робіт на значних площах, а також озеленення населених пунктів. Обгрунтовується необхідність його створення, розробляється проектне завдання з урахуванням кількості й породного складу посадкового матеріалу, складається організаційно-господарський план, після чого проект переноситься на місцевість.

Ділянка для лісорозсадника повинна мати рівний рельєф, з ухилом 3– 5^о, з родючими і легкими чи середніми грунтами, із грунтовими водами не ближче 4 м від поверхні землі (на пісках – 2 м), з добрими під’їзними дорогами. Поблизу обов’язкова наявність населених пунктів (для забезпечення робітниками) і бажано – вододжерело для забезпечення поливу.

Розраховуючи площу розсадника, виходять із проектного завдання щодо щорічного вирощування посадкового матеріалу та його кількості з одиниці площі. Це виконують, враховуючи площу під кожною породою у посівному та шкільному відділеннях:

…………………(16)

де S – площа лісорозсадника, га;

N – щорічний випуск сіянців або саджанців, тис. шт.;

а – вік вирощуваного матеріалу;

m – кількість полів у сівозміні;

n – плановий вихід сіянців чи саджанців з 1 га, тис. шт.;

m₁ – кількість полів, зайнятих сіянцями (саджанцями) в сівозміні.

Загальна площа розсадника включає продуктивну та допоміжну площу, де остання становить близько 20–25% від першої.

У посівному відділенні вирощують сіянці деревно-чагарникових порід, що використовуються для лісорозведення та закладки деревних шкілок. Вони мають вік 1–2 роки, вирощені із насіння (плодів), висотою не менше 10 см, товщину кореневої шийки від 2 мм, довжину кореневої системи 15–25 см.

Основний і передпосівний обробіток ґрунту повинен бути високоякісним, без брил, щоб агрономічно-цінні агрегати (грудочки діаметром 10–0,25 мм) становили 70–85%. Сівозміни у польовому відділенні бувають різні, залежно від конкретних умов, а найчастіше – 3–8 пільні.

Посів насіння деревних і чагарникових порід, підготовленого належним чином, проводять весною, літом, восени. Восени висівають насіння, яке вимагає стратифікації, причому – на легких грунтах. На важких грунтах цього не роблять, бо весною сходи будуть недружні, рідкі. Весною у разі посіву дуже дрібного насіння (шовковиця, береза, вільха), як правило, борозенки поливають. Посіви сосни і ялини мульчують соломою або іншим матеріалом, який знімають після появи сходів. Насіння тополі й верб найчастіше висівають шляхом розкладання свіжозібраних сережок у борозенки на початку червня, де поливи до кінця літа проводять щоденно, за винятком дощових діб.

Глибина посіву насіння залежить від його крупності. Зокрема, дрібне насіння (смородина, шовковиця, жимолость, ірга, бузина) заробляють на 0,5–1,0 см, сосни, ялини, модрини – 1–2, скумпії, яблуні, груші, акації білої, обліпихи, шипшини – 1–3, липи, свидини, терну, черешні – 2–4, абрикоси, клена, ясна, дуба, горіха грецького – 5–10 см.

Використовують наступні схеми посіву: дворядкові, трирядкові, чотирирядкові, чотирирядкові з попарно зближеними рядками, відповідно шестирядкові. Бувають широкоборозенкові посіви, де борозенки ширші за вузькі на 30–50%. Оптимальною довжиною посівних борозен посівного відділення на 1 га вважається 30 тис. м.

Норма висіву залежить від маси і посівних якостей насіння. Вони складені для насіння першого класу з розрахунку необхідної кількості його на 1 м посівної борозни вузькорядного посіву. Коли фактична маса 1000 шт. насіння на 15–20% і більше відрізняється від стандартної, норма висіву уточнюється за формулою:

……………..(17)

де А – норма висіву насіння (фактична), г/пог. м;

А₁ – стандартна норма висівання, г/пог.м;

В – фактична маса 1000 шт. насінин, г;

В₁ – стандартна маса 1000 шт. насінин, г.

Фактично під час висівання насіння другого класу норма посіву для хвойних порід збільшується на 30 %, листяних – на 20%, для берези – на 50%. Для насіння третього класу цей показник становить відповідно 100, 60 і 100%. Крім того, у посушливих умовах та важких грунтах норма посіву насіння підвищується на 15–20%.

За оптимальної норми посіву високоякісного насіння та належної агротехніки вирощування сіянців забезпечується плановий вихід стандартного посадкового матеріалу. Для цього у посівному відділенні лісорозсадника проводять систематичний догляд за сіянцями: розпушування міжрядь і прополку бур’янів. Для послаблення нагрівання поверхні грунту посіви зятіняють, що також сприяє зниженню випаровування.

Кількість і якість вирощених сіянців визначають у ході осінньї інвентаризації, яка проводиться 1–10 вересня. Підрахунок сіянців проводять методом діагональних ходів або пробних площадок, у типових місцях. Обліку підлягає площа у розмірі не менше 3% від загальної.

Викопують сіянці восени або весною, коли досягають стандартних розмірів. Хвойні породи обов’язково викопують весною, бо в них дуже тендітна коренева система. Листяні породи копають восени, за умови, що сіянці на лісокультурних площах висаджують у цей же період.

Викопують сіянці за допомогою лісової скоби чи викопного плуга. Після цього їх сортують, зв’язують у пучки і перевозять на лісокультурні ділянки або ж тимчасово прикопують грунтом. Важливим моментом тут є збереження кореневої системи сіянців у вологому стані, інакше приживленість буде низька.

Деревна шкілка призначена для вирощування крупномірного посадкового матеріалу – саджанців лісових деревно-чагарникових порід. Спочатку роблять основну і передпосадкову підготовку грунту, а весною висаджують сіянці. Шкілка може бути одно-, дво-, трирічна, а інколи й до 5–10 років. Схему посадки вибирають таку, щоб у міжряддях проходили малогабаритні трактори або коні, тобто від 1 до 3,5м. Віддаль між посадковими місцями в рядах залежить від порід (деревні чи чагарникові, швидко- чи повільноростучі види). Коренева шийка сіянців під час садіння повинна бути нижче поверхні грунту на 0,5–2 см, а в південних посушливих районах – на 1–3 см. Викопування крупномірних саджанців проводять як восени, так і весною. У ході обліку рахують кожен саджанець, перший раз – восени, а другий – весною (з урахуванням їхньої перезимівлі).

Шкілка живцевих саджанців має таке ж саме призначення, як і деревна. Різниця полягає в тому, що тут у перший рік висаджують неукорінені або укорінені живці деревних та чагарникових порід (тополь, верб, спіреї, акації білої, ялівців, туї, ялини та ін.). Характерно, що попередньо укорінені живці проходять процес укорінення у шкілках розсадника або у теплицях. Схеми посадки залежать від лісових порід (біологічних особливостей – габітусу), терміну вирощування, призначення. Зокрема, породи із розлогою формою крони розміщують рідше, з пірамідальною – густіше. За довшого періоду вирощування і одержання крупномірних саджанців у схемі посадки передбачають ширші міжряддя і більші віддалі між посадковими місцями в ряду.

У маточних плантаціях на протязі 8–12 років доглядають за деревами і кущами тополі, верби, спіреї, хвойних порід, що розмножуються вегетативно (живцями). Причому їхні пагони зрізують, як правило, щорічно (весною), які потім розрізають на живці і укорінюють в шкілках або ж висаджують неукоріненими на лісокультурних ділянках.

Плантації хвойних порід, в яких заготовляють живці і укорінюють (в теплицях, шкілках), можуть служити десятки років (30–50 і більше), якщо не будуть занадто виснажені. У останньому випадку період експлуатації досягає 15–25 років.

Окремо закладаються плантації (не маточні) хвойних порід на новорічну ялинку (ялина, сосна, ялиця). Їх вік залежить від вимог реалізації, де враховують висоту рослин. У такому разі всі особини перед новим роком вирубують, реалізують, плантацію влітку розкорчовують і на рік–два засівають травами, після чого створюють нову плантацію.

Відособлене положення найчастіше займають шкілки укорінених екзотів, інтродуцентів, декоративних форм лісових порід. Тут вирощують, наприклад, сизу (голубу) ялину, пурпурову форму барбарису звичайного та клена гостролистого, декоративні форми туї, біоти, ялівців, прищеплені сорти бузку, плакучі форми ясена, горобини й шовковиці і ін. Вік рослин у цих шкілках буває різний – від 2–3-х років і до 8–12, залежно від конкретних умов.

Поиск по сайту: