Характер. Характер —це особливі прикмети, риси, котрих людина набу­ває в суспільстві

Характер — це особливі прикмети, риси, котрих людина набу­ває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особ­ливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для осо­бистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов; характер — це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери.

Структура рис характеру виявляється в тому, як людина ста­виться:

а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, аль­труїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;

б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, заці­кавленість або протилежні риси;

в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;

г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нор­мальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це при­зводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру — крайні варіанти норми характеру як ре­зультат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру мо­жуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуації характеру:

• інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднен­ня в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

• екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

• некерований тип — імпульсивний, конфліктний, категорич­ний, підозрілий;

• неврастенічна акцентуація — з домінуванням хворобли­вого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

• синтизований тип — з надмірною чутливістю, лякливі­стю, сором'язливістю, вразливістю;

• демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, по­треба в постійній увазі до себе, співчутті.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акценту-ацій подається у працях К. Леонгарда, А. Лічко. Взагалі, акцентуйованим особистостям украй необхідно за допомогою психолога блокувати акцентуйовані риси характеру, які призводять до міжо-собистісних та внутрішніх конфліктів.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який може спри­яти або протидіяти розвитку певних рис характеру. Тому важливе знати свій темперамент. Так, холерику або сангвініку легше, ніж меланхоліку чи флегматику, сформувати в собі ініціативність і рішучість. Однак для холерика може стати серйозною проблемою формування стриманості або самоконтролю, а для сангвініка - ви­могливості до себе та самокритичності. Меланхоліку важче подо­лати сором'язливість і тривожність, а флегматику — розвивати активність.

Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку ха­рактеру стає наслідування дорослим; у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє са­мовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдоскона­люватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини.

Воля

Воля — це психічна функція, яка передбачає: регулювання лю­диною своєї поведінки відповідно до найбільш значущих для неї мотивів; гальмування інших мотивів, спонукань, намагань; органі­зація дій, учинків згідно зі свідомо поставленими цілями. Саме в цих діях і виражається воля.

Воля невід'ємна від свідомості, від свідомих дій. Вона перед­бачає регулювання поведінки особистості, панівну роль людини в регулюванні дій у зв'язку з пізнаною необхідністю на основі знань. Тому це панування - і компонент свободи волі, і вияв цієї свободи.

Процес регулювання не відірваний від потреб. Воля детермі­нується потребами, але не підкоряється їм. Воля зумовлена моти­вами, складом особистості - це її перша особливість (детермінізм). Друга особливість — це особистісний характер вольових дій. Во­льова дія — не імпульс у процесі автоматичної розрядки, вона опо­середковується свідомістю, це прояв особистості, її свідомої спря­мованості.

Воля — єдність двох тенденцій: потягів і повинності. Вона ви­никає тоді, коли людина здатна до рефлексії щодо власних потягів бажань, може так чи інакше поставитись до них.

Поиск по сайту: