Кейнсіанство

А нглійський економіст Джон Мейнард Кейнс 1883-1946рр. «Загальна теорія зайнятості., процента і грошей» 1936р, Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала еко­номіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період має назву «концепції ефективного попиту». Ви­словив положення про те, що економічна система ринко­вого типу є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат — хроніч­не недовикористання ресурсів і кризи.

Запропонував психологічний закон – із збільшенням сукупного доходу-зростає і споживання але повільніше. Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психоло­гічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси — постійна проблема недостатності попи­ту.. Якби вдалося спо­нукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощад­жень інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята.

Розв'язання проблеми ефективності попиту він бачив в активному регулюванні державою економічного жит­тя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвес­тиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвав­лення економічної діяльності і подолання дефіциту сукуп­ного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного муль­типлікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу К=. Y/ ІМножник (мультипліка­тор) є величина, обернена до частини доходу, що збері­гається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощад­жень є різниця між одиницею і граничною схильністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:

Y = I * 1:(1- MPC) або мультиплікатор К= Y/ І

де Y- приріст національного доходу; I — приріст інвестицій; 1/(1 — МРС) — коефіцієнт мультиплікації.

Головним об'єктом державного стимулювання попи­ту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує вплива­ти на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спря­мована на зниження відсоткової ставки і протидію пе­ревазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи обліковою ставкою, нормою обов'язкових резервів і ску­повуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестицій­них витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішаль­не значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.

Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюд­жетне фінансування інвестиційних проектів з метою сти­мулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи по­даткові ставки і податкові пільги, держава може впли­вати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд спо­живання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можли­вого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції.

Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Про­текціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збіль­шення зайнятості і росту національного доходу.

. Але в період порівняно стійкого економічного зростан­ня, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економіч­ної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення ста­більних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалися моделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.

Поиск по сайту: