Підходи до періодизації суспільного розвитку

З часу виникнення економічної історії робилися численні спроби її періодизації. У поглядах на це питання у вчених не було єдності. За час існування історико-економічної науки розроблено багато варіантів періодизації господарської історії людства.

. Для цього застосовували історію грошей, торгівлю, культуру, релігію.

На сьогодні використовують такі основні підходи до періодизації суспільного розвитку:

- трактування економічної історії людства як сходження по висхідній (С. Десницький, Б. Гільдебранд, У. Ростоу, К. Маркс, Д. Белл, О.Тоффлер),

- теорія цивілізації (У. Ростоу, А. Арон, Л. Морган, А. Тойнбі).

У 1848р.Бруно Гільдебранд запропонував трифазну схему економічного розвитку людства. Перша фаза – природне або натуральне господарство: обміну продуктів не було, а якщо був то здійснювався без грошей – товар на товар. Друга фаза – грошове господарство: гроші стають необхідним посередником обміну. Третя фаза – кредитне господарство: гроші перестають відігравати роль посередника в обміні, бо відбувається на основі кредиту без участі грошей. Господарство в третій фазі – це вищий його тип, оскільки тут відкриваються всі можливості для активних людей: навіть не маючи капіталу, вони можуть завдяки кредиту стати підприємцями.

У другій половині ХІХ ст. Карл Маркс запропонував формаційний підхід. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили у сукупності з виробничими відносинами становлять спосіб виробництва (базис), який у поєднанні з ідеологічною і політичною надбудовою визначає соціально-економічну формацію. Основою кожного способу виробництва, а відповідно і формації є панівна форма власності, оскільки тільки вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

За формаційним підходом розвиток суспільства відбувався як послідовна зміна одного способу виробництва іншим, які знаходяться в слідкуючій послідовності:

- первіснообщинний, від найдавніших часів -до У тис. до н.е.

- рабовласницький, від У тис.- до н.е. до 5 ст. н.е.

- феодальний; від У ст. - до ХУ ст.;

- капіталістичний; ХУІ – ХІХ ст.;

- комуністичний, ХХ ст..

Цивілізаційний підхід долає класово-формаційні детер­мінанти періодизації суспільного розвитку. Цивілізація –це історично конкретний стан суспільства, який характеризується розвитком продукт сил, формою виробництва і духовною культурою людей. Найважливі­шою рисою цивілізації є її гуманістична спрямованість. Людина виступає не лише головним суб'єктом виробництва та цивілізації в цілому, але і їх метою, цільовою функцією.

Цивілізація — категорія історична, вона визначається тими багатогранними соціально-економічними умовами, в яких відбувається життєдіяльність того чи іншого народу.

Американський вчений Льюіс Генріх Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії:

— епоха дикості (мисливство, збиральництво);

— епоха варварства (землеробство, скотарство);

— епоха цивілізації.

У 60-х роках XX ст. в умовах посилення науково-технічної революції деякі економісти (Дж. К. Гелбрейт, У. Ростоу та ін.) висунули технократичні теорії, у яких зроблені спроби пояснити основні соціально-економічні яви­ща змінами в галузі техніки. На думку вчених, технічний прогрес і розвиток великого машинного виробництва привели розвинені краї­ни до "індустріального суспільства", що характеризується високим рівнем промисловості, провідною роллю міст, єдиним внутрішнім ринком, поглибленим професійним поділом праці, розвиненою сис­темою загальної освіти, наявністю "спільних ідеалів". "Індустріаль­не суспільство" зображувалось як єдина для всіх країн модель, у якій посилюється активність держави в галузі економіки, внутрішньої та зовнішньої політики. В "індустріальному суспільстві" зберігаються класи чи соціальні групи, що визначаються на основі поділу праці.

Варіант теорії "індустріального суспільства" Джона Кеннета Гелбрейта дістав назву " нового індустріального суспільства ".

Одним з різновидів теорії "індустріального суспільства" є теорія "стадій суспільного розвитку" Уолта Ростоу. Цей американський економіст висунув теорію, за якою виділив п’ять стадій в історії людства за пріоритетністю розвитку техніки (технократичний підхід):

- традиційне суспільство,

- перехідне суспільство,

- стадія зрушення,

- стадія зрілості,

- стадія високого рівня масового споживання.

Економічну систему США У. Ростоу зображує як найвищу ста­дію суспільної еволюції,

Наприкінці 60-х років XX ст. індустріальне суспільство почали роз­глядати як стадію, а не кінцеву форму суспільства. Великого значення набуває концепція "постіндустріального" (інформацій­ного) суспільства, запропонована американським соціологом Даніелем Беллом. Постіндустріальне суспільство — це суспільство послуг, де більше по­ловини населення зайнято поза сферою матеріального виробництва, економіка має "узгоджений характер", забезпечується загальний доб­робут, управління суспільством переходить до вчених, а головною цінністю є інтелект та інформація. Отже, в розвитку людства виділено три стадії – доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство.

В цей час Полом Самуельсоном була запропонована теорія " держави загального благоденства ", яка передбачає, що держава взяла на себе відповідальність за забезпечення всім громадя­нам здорового й гідного рівня життя. Через бюджет вона перерозподі­ляє доходи на користь бідних, внаслідок чого багатих і бідних де­далі більше витісняють класи із середніми доходами. Держава зображується як надкласовий орган, що діє в інте­ресах усього суспільства, усіх класів, прошарків і груп.

Цю концепцію П. Самуельсона, лауреата Нобелівської премії,досить часто називають "змішаною економікою ", яка поєднує, у теоретичному плані, узагальнююче по­няття макроекономіки та традиційний мікроекономічний аналіз (сам учений називав її "великим неокласичним синтезом"). Можливість такого синтезу випливає з визнання того факту, що сучасні мікро- й макроекономіка є науками переважно короткотермінової рівноваги, а не довгострокової динаміки.

Поиск по сайту: