Маржиналізм. Менгер.Візер

Маржиналізм ( від marginal – граничний), відомий під назвою граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині 19 ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось об’єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб’єктами.

Маржиналізм не був абсолютно однорідною течією, він складався з кількох шкіл – австрійської, кембриджської, американської та лозаннської.

У концепціях австрійської школи провідну роль відіграють суб’єктивно-психологічний підхід. Ціни за визначенням маржиналістів, залежить не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості, а виключно від суб’єктивних оцінок цієї корисності, точніше – від граничної корисності. Видатним представником маржиналізму був Карл Менгер (1840-1921). «Начала політичної економії»(1871). На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками – інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкістю цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. Не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність. Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного товару, у нього виходило, що ціну диктує попит.

Ф. Візер (1851-1926). Його роботи: “Походження і основні закони господарської цінності” (1884)

“Природа цінності” (1889)

На думку представників школи предметом політекономії є поведінка і суб’єктивні мотиви господарюючого суб’єкта в явищах господарського життя з точки зору такого суб’єкта (господарського).

Об’єктом дослідження вони вважали окреме господарство, яке виділялося як найпростіша одиниця (типовий елемент) буржуазного суспільства. Ідеалом такого господарства вважалося господарство ізольованого суб’єкта - Робінзона.

Капіталістичне господарство розглядалось як сукупність таких окремих господарств, а тому маржиналісти вважали, що для дослідження економіки у цілому достатньо розглянути їх на прикладі одного ізольованого господарства. Такий метод дослідження дістав назву метода РОБІНЗОНАД.

Основними економічними відносинами представники школи вважають відносини обміну (ринкові відносини). На перший план було висунуто споживання. Центральним в економічній теорії австрійської школи була проблема цінності.

Теорія цінності австрійської школи одержала назву теорії граничної корисності. Визначальним фактором цінності австрійці вважали корисність матеріальних благ. Під корисністю розумілося загальна властивість матеріальних благ, що визначала їх відношення до задоволення потреб. При цьому розрізнялися два види корисності: абстрактна і конкретна.

Абстрактна корисність розглядалася як корисність взагалі. Нею володіли матеріальні блага, кількість яких не обмежена.

Конкретна корисність мала блага, запас яких обмежений, а їх зменшення навіть на одиницю відображається на добробуті індивіда.

Такий поділ корисностей пов’язувався з цінністю матеріальних благ. Цінність набували не всі блага, а лише ті корисність яких була обмеженою. Корисність мала поєднуватися з рідкістю. У зв’язку зцим такі блага можуть обмінюватися.

Розрізнялися суб’єктивна і об’єктивна цінності.

Суб’єктивна цінність визначається оцінкою блага господарюючим суб’єктом. Вирішальне значення для її визначення має гранична корисність, тобто корисність останньої одиниці.

Об’єктивна цінність утворюється в обміні. Вона є результатом вирівнювання суб’єктивних оцінок на ринку в процесі стихійного співвідношення попиту і пропозиції.

У цілому можна визначити три методологічні особливості австрійської школи:

· ідеалістичне відображення економічних процесів і явищ;

· головним об’єктом дослідження є не суспільне виробництво, а індивідуальне господарство;

· визнання примату обміну над виробництвом.

Значний внесок у формування ідей австрійської школи зробив Ф. Візер (1851-1926), економіст, про­фесор Віденського університету, його праці — "Про походження й основні закони господарської цінності" (1884 p.), "Природна цін­ність" (1889 p.).

В економічну науку саме Ф. Візер увів поняття "альтернативні вит­рати ", без якого неможливо уявити жодне сучасне дослідження. Ідея альтернативних витрат полягає ось у чому: виробляючи (купуючи) певний продукт, підприємець (споживач) ураховує цінність усіх аль­тернативних шляхів застосування матеріальних або грошових ре­сурсів, від яких необхідно відмовитися в разі їх використання обра­ним шляхом. Будь-який ресурс може використовуватися в різних ви­робництвах, тобто мати альтернативну вартість. Витрати на вироб­ництво цього продукту залежать від альтернативних можливостей, якими нехтують унаслідок його виробництва.

Аналіз концепції аль­тернативних витрат показує, що Ф. Візер відходить від суб'єктивних оцінок індивіда, на противагу К. Менгеру, і розглядає господарські закономірності, що складаються з багатьох індивідуальних оцінок і переваг. Разом з тим умовою альтернативних витрат є наявність кон­куренції — за володіння запасом та за варіанти використання ре­сурсів, а також між виробниками й споживачами, продавцями й по­купцями. І останнє: поняття альтернативних витрат втрачає свій еко­номічний зміст і роль регулятора споживання блага тоді, коли кіль­кість блага необмежена.

7. Теорія кембриджської школи представлена дослідженнями Альфреда Маршалла 1842-1924. «Економікс» 1908р., Він подолав обмеженість маржиналістських концепції австрійської школи ввівши математичні та графічні методи аналізу. Це дає змогу вважати Маршалла засновником нового напрямку економічної науки – неокласичного аналізу, який означає компромісне поєднання різних теоретичних концепцій.

У центрі уваги кембриджської школи був механізм ринкового формування цін. А. Маршалл визнавав лише функціональний аналіз, тому всі три параметри ринку (ціну, попит, пропозицію) він розглядав разом, у їх взаємодії. Свій висновок А. Маршалл сформулював так: ні попит, ні пропозиція не мають вирішального значення з погляду визначення ціни; попит і пропозиція – рівноправні елементи механізму ринкового ціноутворення Кембриджська школа широко використовувала поняття ринкової рівноваги – такого стану ринку, коли попит на певний товар дорівнює його пропозиції, тобто існує стала ринкова ціна – ціна рівноваги.

Згідно з позицією А. Маршалла ідеальною є така картина ринкової взаємодії, коли попит і пропозиція однаково впливають на зміну ціни. Проте характер цієї взаємодії змінюється залежно від тривалості відрізку часу, що розглядається. У межах короткотермінового інтервалу пріоритет отримує попит, тому що пропозиція більш інерційна, потребує впровадження нових виробничих потужностей або нових умов виробництва. Величина пропозиції має постійний характер, а попит перетворюється на вирішальний ціноутворюючий фактор. У межах довготермінового інтервалу роль головної ціноутворюючої сили виконують пропозиція та пов’язані з нею витрати виробництва. Чим довший період, тим сильніший їх вплив порівняно з дією фактора попиту. Ідея про вирішальну роль попиту в короткотерміновому регулюванні цін стала одним з принципів кейнсіанської системи макрорегулювання.

Прагнучі поєднати теорію граничної корисності з теорією витрат виробництва, А. Маршалл провів реформу всередині маржиналізму – граничні характеристики почали застосовуватися не тільки для попиту та споживання, а й для пропозиції та виробництва. Було впроваджено поняття граничних витрат – витрат на виробництво останньої одиниці певного товару, які ототожнювалися з мінімальною ціною

Попит на певний товар поставив у залежність від трьох факторів – граничної корисності, ринкової ціни та грошового доходу, який використовується на споживання, вирішальне значення він надав першому з них. А. Маршалл досліджував проблеми попиту на окремі товари й розробив концепцію еластичності попиту. Рух попиту визначається еластичним щодо ціни, якщо при зміні ціни на 1% попит на товар змінюється більш як на 1%.

Показник еластичності інтерпретується у практиці господарювання так:

1. якщо еластичність попиту щодо ціни (на певному відрізку кривої попиту) дорівнює одиниці (Е=1), то підвищення чи зниження ціни не вплине на попит.
2. якщо Е більше 1 (попит еластичний), то незначне зниження ціни значно збільшить обсяг реалізації, а одержане зростання сукупного доходу перекриє збитки від зниження ціни.
3. якщо Е менше (попит не еластичний), то підвищення ціни суттєво не зменшить обсягу реалізації й забезпечить додатковий прибуток.

З кембриджських реформ масовий перехід економістів на шлях вивчення функціональних співвідношень економічних явищ та досліджень конкретних товарних ринків. Ідеї кембриджської школи панували в економічній науці до початку 30-х років 20 ст.

8. Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та кембриджської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу,що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк 1847-1938 «Філософія багатства»., Вніс нові моменти в методологію маржиналізму - ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою він розумів певні умови необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. На його думку, економіка має не один, а кілька станів рівноваги, тому в будь-який момент може перейти від статичного стану до динамічного. Динаміка – це порушення стану рівновагт, невідповідність попиту і пропозиції.

Процеси виробництва і розподілу Кларк розглядав з позицій маржиналізму як діяльність раціональних суб’єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий дохід.

Запропонував три закони:

Закон граничної продуктивності - ціна товару = сумі корисностей його складових (спочатку людина купує найбільш корисне, а потім менш)

Поиск по сайту: