Сучасні банківські системи та їх характеристики

Формування банківської системи визначається характером існуючих у країні кредитних відносин та відповідних форм кредиту. На різних етапах розвитку суспільства склад кредитних установ зазнавав змін відповідно до еволюції історичних умов, розвитку національних економік.

За своєю структурою банківські системи різних країн істотно різняться. Разом із тим є низка ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують у ринковій економіці, — це, передусім, дворівнева побудова.

На першому рівні міститься один або кілька банків (банки США), який виконує функції центрального емісійного банку. Він несе відповідальність за забезпечення сталості національної валюти і всієї банківської системи країни. На другому рівні банківської системи розміщені всі інші банки — універсальні (комерційні) та спеціалізовані, які обслуговують економічних суб'єктів, здійснюючи розрахункові, депозитні та кредитні операції.

Однією зі загальних ознак банківських систем є контроль та регулювання діяльності банків другого рівня з боку центрального, що пов'язано з життєво важливим значенням для національної економіки стану та перспектив їх діяльності. У кожній країні сформувалась своя система банківського нагляду і контролю, що зумовлено як особливостями їх історичного розвитку, так і політико-економічними чинниками.

Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913 р., у результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву, або Федеральної резервної системи СІНА (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США й органами федеральної влади на різних рівнях. Конгрес США не в змозі втручатись у поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради керуючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, головою ради економічних консультантів при президентові США, директором Федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності й доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і завданням державної адміністрації та Конгресу. Основними функціями ФРС є:

— виконання ролі центрального банку країни;

— емісія грошей;

— нагляд за діяльністю банків, що отримали чартер (дозвіл) в окремих штатах;

— ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в СІНА;

— грошово-кредитний контроль для підтримання стабільності економіки;

— виконання ролі "кредитора в останній інстанції", тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові проблеми з платоспроможністю та ліквідністю;

— виконання ролі клірингового центру при грошових переказах у межах банківської системи.

Окрім ФРС, до органів державного управління та контролю банківської діяльності належать: спеціальний підрозділ Казначейства СІНА — Контролер грошового обігу; Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності.

У США існують чотири основні типи кредитно-депозитних установ:

1) власне комерційні банки;

2) позиково-ощадні асоціації;

3) ощадні банки;

4) кредитні союзи.

Відмінності між цими установами полягають в основному в специфічних умовах використання різних видів депозитів при наданні кредитів.

Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку коротко- та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під майбутні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити).

Комерційні банки США інтенсивно працюють на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо на ринку облігацій. Інвестиційні банки, організовані в так званий альянс позикодавців, займають перші позиції у сфері банківського кредитування клієнтів. Таке становище, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції у різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфеля банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів.

Серед банківських систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Німеччини. Банківська система сучасної Німеччини включає систему центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в ній представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням чинного закону про кредитну систему.

Основне завдання центрального банку полягає у забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його завдань належать:

— регулювання грошового обігу;

— емісія грошей;

— регулювання обсягу кредитування національної економіки;

— гарантування виконання правил платіжного обігу в державі;

— забезпечення розрахунків з іноземними державами.

Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією Міністерства фінансів Німеччини, — Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. Основними завданнями цього відомства є;

— профілактика порушень фінансового законодавства;

— контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків;

— нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ;

— інформаційне обслуговування та контроль.

Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Німеччини. Цей орган також може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність.

У Німеччині функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані. За існуючою класифікацією з точки зору правового статусу комерційні банки Німеччини поділяють на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Комерційні банки Німеччини функціонують у трьох організаційних формах:

1) акціонерне товариство;

2) акціонерне командитне товариство;

3) товариство з обмеженою відповідальністю.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Німеччини становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних ділянок, та банків, які спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ — фінансування житлового будівництва та реконструкція житла.

Сучасна банківська система Японії має таку структуру:

І рівень: Банк Японії;

II рівень: урядові банки (Японський експортно-імпортний банк); комерційні банки (міські, регіональні, іноземні); банки довгострокового розвитку; траст-банки.

Найбільші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п'ятдесяти найбільших банків розвинутих держав входять близько 20 японських.

Для банківської системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутрішньополітичною ситуацією.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об'єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків після Другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей і підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.

Міцність фінансової системи та становище лідера у світовому фінансовому просторі надають Японії можливість реалізувати найбільш ефективні способи вирішення кризових проблем, ключовими серед яких є:

¾ підвищення ступеня відкритості та рівня доступності інформації про фінансовий стан банків у національній фінансовій системі;

¾ формування правової основи для здійснення процедури оголошення банку банкрутом;

¾ забезпечення більшої свободи у визначенні умов злиття банків, у тому числі — поглинання банків-банкрутів ефективно функціонуючими банками;

¾ реформування існуючої системи державних гарантій збереження вкладів населення в комерційних банках;

¾ істотна зміна місця і ролі держави в забезпеченні функціонування банківської системи.

Поиск по сайту: