Залучений капітал банку: суть, значення та загальна характеристика

Можливості банків щодо залучення коштів регулюються НБУ. Згідно з показником платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення якого встановлює НБУ, залучені та запозичені кошти банку не повинні перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банків виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банків із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах.

На процес формування заощаджень юридичних і фізичних осіб впливають різноманітні чинники, які можна об'єднати в такі п'ять груп:

1) охоплює державну політику, спрямовану на забезпечення політичної стабільності та сталий розвиток національної економіки, запобігання кризовим ситуаціям, сприяння розвитку підприємництва;

2) пов'язані з динамікою основних економічних показників, рівня інфляції, процентних ставок, безробіття тощо, а також з економічним розвитком регіонів та їх інфраструктури;

3) стосується розвитку банківської системи та системи кредитно-фінансових інститутів;

4) стосується довіри до банків та інших кредитно-фінансових інститутів, ступеня поінформованості населення про їхню діяльність;

5) визначається демографічною ситуацією в країні (практика доводить, що рівень національних заощаджень вищий там, де більша частка молоді).

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через різні види банківських рахунків.

Практично всі клієнтські рахунки, на яких зберігаються їх грошові кошти, є депозитними.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валютах, передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами регулюється загальний порядок залучення банками України коштів (як у національній, так і в іноземній валютах) або банківських металів від юридичних та фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки. При цьому, згідно з Положенням, вклади (депозити) поділено на такі види:

1. Залежно від категорії вкладників:

— вклади (депозити) фізичних осіб;

— вклади (депозити) юридичних осіб.

2. За ознакою резидентності:

— вклади (депозити) резидентів;

— вклади (депозити) нерезидентів.

3. Залежно від строку та порядку повернення коштів:

— вклади (депозити) на вимогу;

— строкові вклади (депозити);

— накопичувальні вклади (депозити);

— умовні вклади (депозити).

4. Залежно від виду валюти, в якій залучаються кошти на вклади (депозити):

— вклади (депозити) у національній валюті;

— вклади (депозити) в іноземній валюті;

— вклади (депозити) у банківських металах.

5. За способом оформлення вкладу (депозиту):

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту);

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— шляхом укладення договору банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката.

6. Залежно від можливостей капіталізації нарахованих процентів:

— вклади (депозити) з простими процентами;

— вклади (депозити) зі складними процентами.

7. За характером сплати процентів:

— авансом;

— щомісяця;

— щокварталу;

— після закінчення року;

— після закінчення строку дії договору.

8. За характером дострокового повернення коштів або банківських металів:

— вклади (депозити) з попереднім повідомленням банку про проведення коштів або банківських металів;

— вклади (депозити) без попереднього повідомлення банку про їх повернення.

Основними видами депозитних операцій є:

— вклади (депозити) на вимогу (до запитання) — це грошові кошти або банківські метали, що розміщені вкладниками в банках на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу вкладника або здійснення платежів за розпорядженням власника рахунку;

— вклади (депозити) строкові — це грошові кошти або банківські метали, розміщені вкладниками в банку на визначений договором строк, що можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вклади (депозити) на вимогу розміщують у банку на поточному рахунку клієнта. На вимогу клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів. До вкладів на вимогу прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що строк повідомлення не перевищує одного місяця).

Вклади на вимогу є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити на вимогу банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування (кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо).

Для покриття операційних витрат, пов'язаних із веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії із безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів на вимогу можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цих рахунках відображаються всі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок.

Формою залучення банком вкладів на вимогу є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, які активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок.

Одним із видів депозитів на вимогу є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у певному банку іншими банками.

Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні й зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від строку, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. Ощадні вклади передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами банки нараховують проценти;

— умовні вклади (депозити) — це кошти або банківські метали, внесені на інших умовах їх повернення. Умови за вкладом не можуть суперечити законодавству України. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) визначено договором, то такі вклади (депозити) обліковуються як строкові. Якщо строки зберігання умовних вкладів (депозитів) договором не визначено, то вони обліковуються як вклади (депозити) на вимогу.

Операції банків із банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів НБУ з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Сума, строки та умови приймання вкладів (депозитів) визначаються між банком та вкладником на договірних засадах.

Залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

— договором банківського рахунку;

— договором "банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

— договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обігу.

Процентні ставки за вкладними (депозитними) операціями встановлюються банками самостійно. Національний банк України встановлює індикативні розміри процентних ставок для банків з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) та нараховані за ним проценти:

— у національній валюті, якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок у національній валюті;

— у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на вкладний (депозитний) рахунок в іноземній валюті, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — в іншій іноземній чи в національній валютах;

— у банківських металах, якщо вкладний (депозитний) рахунок відкритий у банківських металах, або на умовах та в порядку, передбачених договором, відповідно до заяви вкладника, — у національній валюті.

Проценти на вклад (депозит), залучений відповідно до договору банківського вкладу (депозиту), якщо інше не передбачено договором, нараховують від дня, наступного за днем надходження до банку грошових коштів або банківських металів, до дня, який передує поверненню грошових коштів або банківських металів вкладнику або списанню з вкладного (депозитного) рахунку вкладника з інших підстав.

Виплата процентів за вкладом (депозитом) здійснюється у строки, що обумовлені в договорі.

У разі неможливості одержання вкладу (депозиту) особою, на користь якої внесені грошові кошти або банківські метали, до досягнення нею повнолітнього віку, за умови виникнення форс-мажорних обставин, за яких грошові кошти відшкодовуються Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, вклади (депозити) повертаються особі, що здійснила цей внесок.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати. Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам.

Ощадний (депозитний) сертифікат — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника сертифіката або його правонаступника на одержання після закінчення встановленого строку суми вкладу (депозиту) та процентів, установлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадний сертифікат одночасно є цінним папером, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку. Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами, оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть випускатися за ініціативою банку:

— одноразово або серіями;

— іменними або на пред'явника;

— на вимогу або на строк;

— процентні, купонні або безкупонні.

Безкупонний ощадний (депозитний) сертифікат — це сертифікат, який не має окремих відривних купонів, проценти сплачуються разом із поверненням суми вкладу (депозиту).

Купонний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, що має окремі купони, на кожному з яких зазначено строк здійснення виплати процентної плати. У разі настання цього строку банк відриває купон і виплачує власнику сертифіката дохід згідно з визначеним процентом.

Процентний ощадний (депозитний) сертифікат — це ощадний (депозитний) сертифікат, який випущений банком із визначеною процентною ставкою.

Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валютах. Випуск та розміщення банками ощадних (депозитних) сертифікатів, номінованих у банківських металах, не дозволяється. Емітентами ощадних (депозитних) сертифікатів можуть бути лише банки — юридичні особи. Ощадними (депозитними) сертифікатами на пред'явника, номінованими як у національній, так і в іноземній валютах, оформляються лише вклади (депозити) на строк більше ніж 30 днів.

Розміщення та погашення ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється лише банком-емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали ощадних (депозитних) сертифікатів. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в національній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками лише в національній валюті. Погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, які номіновані в іноземній валюті, та виплата процентів за ними здійснюються банками в іноземній валюті, а за письмовою заявою вкладника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, — у національній валюті за курсом Національного банку України на дату закінчення строку, що зазначений в ощадному (депозитному) сертифікаті, або на дату дострокового викупу сертифіката.

Банки можуть залучати вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою банківського векселя. Банківський вексель має депозитну природу і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари та послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту.

Щоб придбати банківський вексель, покупець має переказати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк банківського векселя на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей.

В Україні банківські векселі зараз не застосовують.

Банки використовують і такий метод залучення вкладів, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням на його депозитному рахунку. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта, або на основі планових регулярних вкладів. Вигода клієнта при такому депозиті полягає у тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту та сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичкою.

У роботі банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика.

При встановленні розміру процентної ставки за строковими депозитами визначальним чинником є строк, на який розміщені кошти. Чим триваліший строк, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за строковим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.

Банки можуть зацікавити вкладників нарахуванням й сплатою простих і складних процентів.

З метою компенсації інфляційних витрат банки можуть пропонувати вкладнику виплату процентів наперед.

Важливе значення для стимулювання вкладів має гарантування банком збереженості переданих йому коштів. Цього можна досягти страхуванням депозитів.

Поиск по сайту: