Капітал банку, його склад, структура, джерела формування та напрями використання

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку.

Власний капітал використовують для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається прийнятним, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4 % загальних активів банку.

Капітал банку класифікують за такими ознаками:

1. За організаційно-правовою формою на:

— акціонерний капітал;

— пайовий капітал.

2. За формою інвестування:

—- капітал у грошовій формі;

— капітал у матеріально-речовій формі;

— капітал у формі фінансових активів.

8. За формою власності:

— приватний капітал;

— державний капітал;

— колективний капітал;

4. За резидентністю:

— національний капітал;

— іноземний капітал;

5. За характером використання власниками:

— капітал, що нагромаджується;

— капітал, що споживається.

6. За способом розрахунків:

— банківський капітал;

— нормативний капітал.

7. За джерелами формування:

— статутний капітал;

— резервний капітал;

— нерозподілений прибуток;

— субординований капітал.

8. За характером використання у банківській діяльності:

— робочий капітал;

— неробочий капітал.

Власний капітал банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Власний капітал банку поділяється на калітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

Розмір власного капіталу визначається кожним банком самостійно і залежить від багатьох чинників, основними серед яких є:

— рівень мінімальних вимог НБУ до статутного капіталу. Підвищення вимог збільшує потребу у власному капіталі;

— специфіка клієнтури банку. При значній кількості дрібних вкладників власних коштів потрібно буде менше, ніж за наявності великих вкладників;

— характер активних операцій. Наявність значного обсягу ризикованих операцій потребує відносно більшого розміру власного капіталу.

Найважливішою складовою банківського капіталу є статутний капітал. Його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків.

До 2007 p., згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р., на момент реєстрації банку його статутний капітал не міг бути меншим від суми в гривнях, еквівалентній:

— для місцевих кооперативних банків — 1 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території однієї області, — 8 млн євро;

— для банків, які здійснювали свою діяльність на території всієї України, — 5 млн євро.

З 1 січня 2007 p., згідно з внесеними змінами до Закону України "Про банки і банківську діяльність", статутний капітал банків України повинен становити 10 млн євро.

Перерахування суми статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют, визначеним НБУ на день укладення установчого договору про створення банку.

За підсумками року на основі фінансової звітності банки зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових доходів або валових витрат банку відповідно до методики, визначеної НБУ.

НБУ має право встановити для окремих банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче мінімального розміру.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку, створеного за участю іноземного капіталу, має бути не меншим за суму, еквівалентну 8 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ, за умови, що частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить до 50 %.

Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу з участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 15 млн євро на день підписання установчого договору за офіційним курсом НБУ.

Порядок сформування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми створення банку. До 1 січня 2007 p., якщо банк утворювався у формі акціонерного товариства (AT) відкритого типу, то статутний капітал формувався відкритою передплатою на акції, а якщо у формі AT закритого типу — через перерозподіл усіх акцій серед засновників банку згідно з розміром їхньої частки у статутному капіталі. З 1 січня 2007 р. банки можуть створюватися тільки у формі акціонерного товариства та кооперативного банку.

Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення.

Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного капіталу банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Статутний капітал банку не може формуватися з непідтверджених джерел.

Статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, формується шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій — звичайних та привілейованих.

Власники звичайних акцій беруть участь в управлінні банку та поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо банк не одержує прибутку, власники звичайних акцій не отримують дивідендів, їм нічого не гарантується і при ліквідації банку. Однак збитки власників звичайних акцій не можуть бути більшими, ніж первісна вартість їхніх інвестицій, а дохід, у разі прибуткової діяльності банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій.

Власники звичайних акцій вкладають свій капітал на весь період функціонування банку. Вони, як правило, не можуть продати їх назад банку-емітенту. В окремих випадках, якщо збори акціонерів ухвалять рішення про скорочення кількості учасників банку, частка простих акцій може бути викуплена банком-емітентом. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їхнім власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, що не залежить від одержаного банком прибутку. Власники привілейованих акцій у разі ліквідації банку та розподілу його майна мають переваги порівняно 3 власниками звичайних акцій: їм повертається вартість привілейованих акцій, однак після того, як будуть задоволені грошові вимоги кредиторів банку.

Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні банком.

Із розширенням кола операцій банків, а також у зв'язку з необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного капіталу у банку з'являється потреба в збільшенні розмірів статутного капіталу. Це досягається через проведення додаткової емісії акцій. Зазвичай, банк прагне при додаткових емісіях випускати, насамперед, привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Усі випуски цінних паперів банками — відкритими акціонерними товариствами, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури — підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями.

Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу банку.

Законом України "Про банки і банківську діяльність" дозволяється володіння істотною частиною статутного капіталу банку юридичною чи фізичною особою. Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну участь у банку або збільшити у такий спосіб, щоб мати можливість прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75 % статутного капіталу банку чи мати право голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати письмовий дозвіл НБУ. Для цього необхідно надати інформацію, передбачену нормативно-правовими актами НБУ щодо фінансового стану та ділової репутації майбутнього власника істотної участі банку.

Згідно з чинним законодавством, банку заборонено виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл спричинить порушення нормативу адекватності капіталу.

У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття непередбачених збитків за всіма статтями активів та позабалансовими зобов'язаннями. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % від прибутку банку до досягнення ним 25 % розміру регулятивного капіталу банку.

У разі, коли діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкладників та інших кредиторів банку, НБУ має право вимагати від нього збільшення розміру щорічних відрахувань до резервного фонду.

Як правило, у перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відрахування з прибутку для його формування відновлюються.

Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів НБУ.

Фонд емісійних різниць виникає у тому випадку, якщо акції банку продаються за вартістю, вищою за їх номінальну вартість.

Фонди економічного стимулювання створюються з метою соціально-економічного розвитку банку та формуються за рахунок прибутку, що залишається після оподаткування.

Резерви створюються за рахунок прибутку під можливі втрати від активних операцій банків (кредитних, інвестиційних). Основною метою формування цих резервів є відшкодування збитків, що можуть виникати у банків від неповернення наданих кредитів та процентів за ними, від операцій з цінними паперами та іноземною валютою.

Таким чином, власний капітал банку — це першооснова його створення та ефективного функціонування. Збільшення розміру капіталу дозволяє банку відповідно розширювати вартісні межі своєї діяльності та, водночас, здійснювати складніші, ризикованіші й більш дохідні операції на фінансових ринках. Розмір та структура капіталу впливає на стійкість, надійність і стабільність окремого банку.

Поиск по сайту: